Актуально:      Фронтовий щоденник       "Листи на фронт"      Головні події дня      

Коли чоловіки йдуть воювати, вся відповідальність за сім'ю та дітей чи, просто, за стосунки лягає на тендітні плечі жінки. Кожна, яка відрядила свою другу половинку на захист Вітчизни, знає, як за кілька днів можна постаршати на багато років, знає, як важливо бути сильною, молитися і не втрачати надії, знає ціну коротким хвилинам розмов і зустрічей та вміє рахувати довгі дні розлуки. А є й такі жінки, котрі не кидають своїх коханих навіть на полі бою і йдуть за ними на блок пости та в окопи!

Наш блог "Дружина воїна" і для Мокош, які чекають коханих вдома, і для Амазонок, котрі вправно перезаряджають свій АКС, мружачись в приціл.

Війна і жіноча доля.


Епізоди щастя

– Солнышко, давай уже приезжай быстрее! – Чую його радісні слова. Приїжджаю. Перший, кому телефоную, звісно ж, – він.

– Любимая, у нас срочное задание, мы выехали в … – Вмить настрій як рукою зняло. Цілих два тижні ми не бачились. Вперше, за весь період, відколи ми разом. Я так хотіла до нього, хотіла побачити, обійняти, відчути його тепло, ніжні обійми, лагідні доторки. Та в нього завдання. Гаразд, я ж знала, що він не буде ніколи тихо сидіти вдома, чекаючи на мене.

Проходить ще тиждень, їду вже з впевненістю, що побачимось ми от – от. Та… Знову трапляється абсолютно непередбачувана ситуація, і їх групу відправляють кудись. І знову не відомо, коли ми зустрінемось. І знову серце розривається від переживань: просто не хочеться вірити, що якісь там дві години не вистачило, аби нам зустрітись.

Читати далі


…Зробіть так, щоб його смерть не була марною…

Дружина воїна

Мій світ. Затишний світ дружини успішного бізнесмена, матері двох дітей-погодок. Світ, у якому жили лише я, він, наші діти та мої вірші. У якому інтер’єри тренажерних залів, косметологічних кабінетів, кав’ярень по п’ятницях із подругами змінювались вересневими пустинними пляжами та світлими холами готелів із живими квітами на столах.

Що віщувало його зникнення? Незрозумілі посмішки друзів, коли я намагалась пояснити свої передчасні повернення з-за кордону, тим що там навіть церковні дзвони й осіннє листя під ногами промовляє до мене чужою мовою. Відмова від машини, яку він хотів мені подарувати на честь народження сина, викликана страхом втратити радість неспішних піших та велосипедних прогулянок моїм старовинним містом. Коробки з речами для дитячих будинків, що стали звичною частиною інтер’єру нашого передпокою.

Коли саме він зник? 30 листопада 2014, коли я побачила в новинах побиття студентів? Коли вперше поїхала на Майдан?..

Читати далі


Спогади


Сьогодні рік від тих подій, які переламали моє життя. 14 серпня, 2014 рік. Їду з бази ДУК в Київ на два дні виступити на концерті в підтримку Азова "Чорне Сонце". Брудна, втомлена, голодна. На півдорозі дзвонить телефон. Отець Петро, капелан ДУКу. Чую у слухавці: " Вибач, що несу таку звістку, але мушу повідомити. Зірваний не повернувся з бою під Ілловайськом..." Потім упевнююсь в достовірності, прощаюсь, кладу слухавку і...

Читати далі


Головна героїня

Вона стояла, дивилась, як він закидає на плече свій зношений за рік війни тактичний рюкзак, і слухала стукіт свого серця. Серця, що з цієї хвилини почало відраховувати вже не митті її життя, а час їх розлуки.

Що було у її душі? Оголенні до болю почуття, нестерпне, подавлене, заборонене самій собі бажання викрикнути його ім’я? Не знаю…

Читати далі


Лист подрузі

Коли він приїжджає у відпустку, ти відчуваєш щастя… нестійке, непевне, але справжнє.

Чаклуєш над його улюбленими стравами, запрошуєш друзів, родичів, і ви влаштовуєте свято у дворі під старою пахучою липою, цвіт з гілля якої падає у стакани та тарілки… Вечори минають у причепуреній вітальні, під акомпанемент вивчених дітьми за час його відсутності віршів та пісень, а ночі починаються з висунутого з дитячої ультиматуму, що маленькі оченята закриються тільки за умови, якщо тато посидить біля ліжка. Давно забутий спокій, яким наповнюється кожна клітинка тіла відкриває двері душі для відчуттів. Ти вдихаєш на повні груди медовий запах вечірнього саду за вікном, так сильно і так багато… щоб вистачило на наступну розлуку. Запаморочлива музика кохання, п’янкі світанкові промені. Ранок, кава, дитяча радість, що він удома і це був не сон, плани поїздки до його батьків…

Читати далі


Що ти бачиш у своєму вікні?

Він сидить поруч, готовий до бойового виїзду, в очах сконцентрована вже знайома мені внутрішня енергія – енергія воїна, який знаходиться в стані священної війни і готовий у будь-яку хвилину вмерти за свою землю. Чисті очі, козацький чуб, на зап’ясті намотана біла вервечка, загрубілі, усі в почорнілих подряпинах, пальці погладжують червоно-чорне полотно майданівського прапору, на якому вже не розрізнити дірки від куль беркутівців, сепаратистів, від осколків російських мін.

Читати далі


Я дочекаюсь тебе, синку…

Коли він повідомив, що отримав повістку й завтра йде на війну, вона вчепилася йому в рукав і тихо промовила: «Операція. У тебе ж була операція, ти ж можеш показати виписки. Там все зрозуміють, адже там теж люди, ти не можеш піти». – «Я не "коситиму". Я піду. Хто як не я?».

Вона ще сподівалася на диво, коли зранку проводжала його, а він ховав очі, коли з болем помітила, як незграбно він намагається нагнутися, щоб зав’язати берці. Наслідки операції, вона хапалася за останню соломинку: «Операція, у тебе ж була операція, синку, тобі ж не можна».

Читати далі


Випробування відпусткою

Я вже не спала, коли він над ранок відкрив двері своїм ключем. Втомлений, промерзлий і щасливий:

– Хоч одне свято за цей рік зустріну вдома.

Кімната наповнилась вже знайомою сумішшю запахів пороху, пального, диму та ще чогось тривожно-гіркого, так і не ідентифікованого мною. Мої схвильовані сльози залишали мокрі борозни на його небритій щоці. Діти скоріше відчули, ніж почули його присутність і непевними спросоння кроками вибігли в передпокій, щоб зануритись у його обійми:

– Тато!

Читати далі


Вербна неділя. Молитва

Вербна Неділя… Колись, здається, дуже давно, в іншому житті, я виходила на двір і посміхалась, лише від того, що теплішає вітер, торкаючись пальцями пухнастих верболозів, що ростуть навколо криниці біля бабусиної хати, куди ми приїжджали кожного разу на це свято за родинною традицією. А сьогодні на тлі цієї затишної та теплої блакиті, відчуваю лише, як ріка туги, біля якої не «вербу ламають», а у відчаї шепочуть молитви, розливається руйнівною весняною повінню.

Читати далі


Леся

Дружина Гайдамаки – Леся.

Хотіла написати про те, що поруч із нею простір навколо стає гармонічнішим та світлішим, потреба ладу та порядку в усьому гострішою, думаєш серцем, наповнюєшся спокоєм та привітністю до людей. Оспівана піснями, обласкана казками, Берегиня створена, поправляючи квітчасте укривальце, розповідати про птахів, які повертаючись додому, чекають на коржики-жайворонки з маленьких рученят, але змушена, поки він на фронті, виконувати його роботу в тилу.

Ця тендітна усміхнена дівчина Леся здійснює керівництво усіма осередками Правого Сектора Хмельниччини.

Читати далі


Всі відео від Сектору Правди: