Hot Topics:       Front Line News             "Letters to the front line"      News of the day      

Ні, ми не оніміли від несподіванки. Ми зосередились

Сьогодні в розгубленості й розпачі від хвилі чергових посадок добровольців, ветеранів та волонтерів є тільки ті, хто їх не очікував. Для нас же ключове слово - “чергових”. В тому, що ще одна неукраїнська влада призначає головними ворогами народу саме українських патріотів, для фронтових інформаційників 2014-16 років немає нічого неочікуваного. Хоча певні відмінності є. Боротьба за повернення країни в орбіту сусіда з таємних намірів і рухів окремих груп обмеженого впливу вийшла на поверхню і переходить у наступну фазу.

Чим ця фаза характеризується?

Максимальне використання електорального кредиту

Кількість прихильників чинного гаранта та його слуг зменшується в тій мірі, в якій проявляються справжні наміри влади. До прикладу, розпливчастий лозунг “Садити будемо” буквально за пару місяців набув конкретних обрисів. Прозрівають ті, хто очікував посадок

  • колишнього президента та його оточення,

  • олігархів, що набули свої статки кримінальним шляхом,

  • біло-блакитних, що утворили різні опозиційні блоки та платформи,

  • серпаратиськи налаштованих можновладців,

  • корупціонерів різних рівнів.

Виявилось, що садити обіцяли всіх, хто хоч якось міг би й може завадити домовлятись зі східним сусідом про… та про все! Починаючи від припинення “пострілювати” і закінчуючи поїздками на жирні гастролі у ворожу нині столицю.

А щоб ці посадки не виглядали політичними у замулених очах 73%, їх недолуго маскують під викривальні спецоперації, оголошуючи злочинцями з усіх екранів добровольців, волонтерів та ветеранів - тих, хто готовий за Україну не тільки у Фейсбуці писати, але й працювати і вмерти, якщо доведеться. А навіщо чекати вироку суду? У нас що є суд, на який не може вплинути президент з міністром?

Певна, що якась кількість психічно нестабільних обивателів, закоханих у міфи про Йосипа Сталіна, вітатиме такі посадки. Адже суспільство складається не тільки зі свідомих громадян, готових життя покласти за волю і незалежність України. Проте, не сумніваюсь, що саме зараз у наші окопи повертаються побратими, що голосували на виборах за “Абинепорошенка”, адже ми всі схильні поговорити по телефону на всілякі “інтимні” теми, але мало хто готовий за ці розмови сидіти на лаві підсудних.

Думаєте з тамтого боку окопів цього не розуміють? Ще й як розуміють. А тому зараз очікувано посилюватиметься вплив на масову свідомість 73%.

Нас очікують:

  • показові суди,

  • викривальні статті і шустерлайфи,

  • поливання брудом “людей війни” і звинувачення нас у тому, що ми не бажаємо миру,

  • шантаж суспільства економічними негараздами через нашу “незговірливість”.

І ще маса-маса цікавих шоу, нашвидку зляпаних за сталінськими методичками.

А тим часом у законодавчому полі, як під сукном, будуть пересмикувати вже прийняті закони, а з рукава видобувати нові й хутенько приймати, відволікаючи суспільство черговими прес-марафонами. Електоральні переваги треба використати. І то швидко.

Наступи по всіх фронтах, окрім східного

Війна з віроломним сусідом, яка продовжується для когось шість, а для когось 400 років, це не тільки зіткнення на лінії фронту. Все наше життя - постійний невидимий фронт.

  • Приниження гідності нації,

  • геноцид нашої мови,

  • фальсифікація історії,

  • перешкоди у розвитку культури,

  • обезкровлення науки,

  • глум над освітою

- це все напрямки ударів у гібридній війні проти української незалежності.

Якщо глянути на дії, поведінку і вислови нинішньої владної команди у такому ракурсі, стає зрозумілим, що наступ почався по всіх фронтах. Окрім східного. Вочевидь, ворог для них - не там.

Поглиблення розколу і поляризація суспільства

Ця тема при новій владі набула нових смислів. Суспільство поділяють не за ознаками патріот/вишиватник, бандерівець/сепаратист, свідомий/помоскальщений. Сьогодні образ ворога народу ліплять з тих, хто бажає перемоги у національно-визвольній війні проти московії. Ви справді вірите, що полковник Ноздрачов заявив про реінтеграцію українських та російських військових помилково? Ні, глупство полковника не в тому, що він не знає визначення термінів, а в тому, що він необачно оприлюднив таємні директиви. І в чергове протестував реакцію суспільства.

Для чого це все?

Ви не повірите! Основна їх мета - повернути все, як було. Цікаво, що все електоральне поле слуг і прислужників буквально всіяно палкими мріями такого повернення. Так біблійні євреї, що 40 років брели по пустелі до землі обітованної, весь час прагнули повернутись туди, де були часник і спеції. Дарма, що ними було приправлене рабство.

“Як було” у всіх різне. Але так чи інак пов’язане з московією. Тому повернення братніх стосунків - головна задача чинної влади, що виконує бажання свого електорату. При цьому їм потрібно, щоб усі незгодні:

  • сиділи в тюрмах,

  • розчарувались і виїхали з країни,

  • зачинились у своєму вузькому побутовому кутику і не висовувались на Майдани,

  • згинули десь на фронті,

  • покінчили життя самогубством,

  • тупо заткнулись “са сваєй мовай”.

Що з цим робити?

  • Жити!

  • Продовжувати воювати не за 73%, а за своїх дітей, онуків, правнуків, за вільну Україну, як колись робили це вояки УПА.

  • Продовжувати підтримувати армію і добровольців - брат за брата, свій за свого.

  • Ходити на Майдан регулярно. Ходити на суди, притягувати до звільнення наших усі можливі ресурси: пресу, адвокатів, міжнародні правозахисні організації тощо.

  • Говорити рідною мовою. Перш за все з дітьми. Нехай солов’їна заполонить домівки, вулиці, офіси. Вимагати української в магазинах, садках і школах, не послаблювати мовний контроль.

  • Підтримувати українських письменників, майстрів театру й кіно, співаків та музикантів. Ходити на їх вистави, концерти й презентації книг, писати слова підтримки, поширювати інформацію.

  • Дружити. Відкинути чвари й претензії, - в окопах не до цього. Чітко визначити свого - того, хто не стрілятиме у спину, і спілкуватись з ним. Приймати у коло друзів всіх, хто з нашого боку фронту.

  • Пам’ятати, що зневіра, розпач, розчарування, апатія - то перемога ворога. А сміх, завзяття, рішучість і готовність до дії - то наша зброя.

  • Збільшувати український простір. Розширювати його постійно, щодня. Втягувати в українську орбіту нових людей і старих друзів, що на час втратили орієнтацію. Щодня робити щось для відродження України: читати дітям українські казки, розповідати про козаків, вітатись щиро українською, знімати відео на телефон про рідні місця і викладати в мережу.

  • Вчити історію. Ще раз: вчити історію.

  • Не тріпати язиком і не обіцяти того, чого не можеш зробити. Взагалі не говорити те, що власне тобі не під силу, а діяти у колі своїх можливостей.

  • Не брати до рук зброю, якщо не збирався стріляти.

  • І пам’ятати: вибору “проти” не буває. Є тільки вибір “за”.