Актуально:      Фронтовий щоденник     
Життевий шлях Романа Шухевича

Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року у відомій в Галичині родині. Прадід Романа Йосип Шухевич перекладав з латини на українську твори Вергілія, з німецької - Шульце, Гердера та Шіллера, з англійської - Вальтера Скота. Дід майбутнього головнокомандувача УПА був науковцем, відомим дослідником Гуцульщини. Родина подбала, аби малий Роман отримав гідну освіту, яка включала не лише академічні науки, але й музику. Роман Шухевич заочно навчався в музичному інституті імені Лисенка за класом фортепіано.

У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті "Ревелєрси Євгена" ("Львівські ревелєрси"). Одним з солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му, закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі.

Розповідають, що Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано і грав і співав з "Наталки Полтавки": "Де згода в сімействі, там мир і тишина". Після цього сварки вщухали.

Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в одному карпатському містечку. Інструмент позичили в одної родини та привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли просто на руках. Понесли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу.

Роман Шухевич також вважався добрим танцюристом. За словами його друзів, він закінчив курс народних танців відомого у Львові хореографа Василя Авраменка.

Свої воєнні університети генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник в польському війську. У 1928-29 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському. Як здібний юнак, Шухевич навіть навчався в так званій підстаршинській школі, але через участь в українській націоналістичній організації вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і так і залишився рядовим.

Після завершення строкової служби Шухевич деякий час жив у Данцигу (нині - польський Гданськ), що мало тоді статус "вільного міста" між Польщею та Німеччиною. Там він продовжив військовий вишкіл в осередку Української військової організації, заснованої Євгеном Коновальцем, з яким був особисто знайомий, адже останній був квартирантом родини Шухевичів у Львові і багато спілкувався з юним Романом.

В 1930-х роках у Львові Шухевич, який до того встиг відсидіти в польській в'язниці за українську націоналістичну діяльність, відкрив власний бізнес - рекламну компанію "Фама", яка досить успішно працювала та давала змогу заробити як на життя, так і на підпільну діяльність ОУН.

"Фама" відзначилася креативним підходом до реклами, не гребувала еротичними (як для пуританських 1930-х) сюжетами та оригінальними акціями. Зокрема, одного разу працівники "Фами" поширили в львівських ЗМІ плітки, що в певний час одна жінка вкоротить собі віку, стрибнувши з даху готелю "Жорж". Коли в визначене місце збіглися репортери, з даху впала лялька жінки з рекламою.

Окрім газетної реклами "Фама" активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Шухевич весь час вів чорну бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.

Як і годиться людині, на яку російська пропаганда навісила ярлик "фашиста", фактів антисемітизму з боку Романа Шухевича не спостерігається. Навіть навпаки. Навіть в його фірмі "Фама" працював єврей - такий собі Левко Берлін, жодної упередженості до національності якого помічено не було.

Більше того, під час німецької окупації дружина Шухевича Наталя (фото в кінці статті) переховувала у Львові від нацистів єврейську дівчинку Ірину Райхенберг. Як розповідав син Романа Шухевича, народний депутат Юрій Шухевич, Ірина була дитиною сусідів Шухевичів Вольфа і Ружі Райхенберг. Їхню старшу дочку німці розстріляли в 1942 році. Така ж доля чекала і на молодшу, якби її не прихистила Наталя Шухевич.

За допомоги Романа Шухевича дівчинці зробили фальшиві документи на ім'я українки Ірини Василівни Рижко. З цими документами дитину переправили до сирітського притулку в греко-католицькому монастирі, де Ірина жила до кінця війни. Померла Ірина Райхенберг 2007 року в Києві.

Наприкінці 1940-х років здоров'я Романа Шухевича почало здавати, і йому довелося звертатися до лікарів. Це було вкрай небезпечно, адже командир УПА перебував на нелегальному становищі, був оголошений у всєсоюзний розшук, і будь який "вихід в люди" міг закінчитися арештом. Тим не менш Шухевич з підробними документами та у вигляді "бухгалтера з молочарні" звертався до лікарів. У командира діагностували міокардит, гіпертонію та ревматизм.

Від усіх цих недугів Шухевич вирішив лікуватися там, де його найменше шукатимуть - в санаторіях Одеси. Разом зі своєю зв'язковою Галиною Дідик Шухевич 1948 року вирушив до "Лермонтівського" санаторію Одеси під виглядом вчителя Ярослава Польового та Ганни Хом'як. В санаторії найбільш розшукуваний в СРСР буржуазний націоналіст зі своєю зв'язковою лікувалися протягом півтора місяця у найкращих лікарів. При цьому Шухевича та Дідик тимчасово прописали за підробними документами, фото в яких було ідентичне тому, що розповсюджувало МДБ в орієнтуванні на розшукуваного "ворога народу".

Більше того, кардіограму провіднику УПА робили у радянському військовому шпиталі. "У той час не було в санаторіях апаратів, щоб робити кардіограму. Був він тільки в якійсь військовій частині. Я пішла туди попроситися, але мені сказали, що вони так нікому не роблять. Але коли почули, що ми галичани, що я приїхала з хворою людиною зі Львова, дуже прихильно поставилися і зробили кардіограму", - згодом писала Дідик у спогадах.

Роман Шухевич, який рекордно довго з усіх командирів антирадянського підпілля переховувався від органів нацбезпеки СРСР, загинув 5 березня 1950 року - рівно за три роки до смерті Сталіна - у селі Білогорща (нині район Львова) в будинку вчительки Ганни Конюшек. Загалом в облаві на командуючого УПА було задіяно близько тисячі вояків Міністерства державної безпеки СРСР. Коли до будинку зайшли МДБісти, Шухевич, хоча і мав теоретичну можливіть відсилітися в добре замаскованій криївці, вирішив прориватися з боєм. Вбивши майора МДБ Ривенка, командир УПА вже на виході з будинку отримав автоматну чергу в груди. Після чого застрелився, аби не потрапити до ворога живим. В офіційному звіті було записано, що вбив Шухевича один з сержантів, які оточили будинок.

Тіло провідника привезли до Львівського обласного управління МДБ, де його показали людям, які особисто знали генерала УПА і могли його упізнати. Всі підтвердили, що вбитий саме Шухевич. "Батько лежав на соломі у вишитій сорочці, на правій стороні обличчя було видно слід кулі, а під груддю було три рани, на голові поруч із кульовим отвором обпалене волосся. "Значить, застрелився", - подумав я", - так описав Юрій Шухевич свою останню "зустріч" з батьком.

Що сталося з тілом Шухевича наразі достеменно не відомо. Пошуки місця поховання командувача УПА тривають уже багато років. За однією з версій, тіло командира УПА було спалене біля села Гуків у Хмельницькій області. Зараз там споруджено пам'ятний хрест.

На фото дружина - Наталя Шухевич:


Блог Алли Мегель

"Сектор Правди". Хто ми і які наші цілі

"Сектор Правди" - це волонтерська команда журналістів-документалістів, яка розпочала свою роботу в 2015 році, на фронті, як інформаційний підрозділ Добровольчого Українського Корпусу (пізніше УДА).

Вся робота, пророблена нами за цей час, зібрана на даному сайті, каналі Youtube, соціальних мережах та річних звітах: 2016, 2017, 2018

Головний проект, над яким ми працюємо - це проект зі збереження української національної пам'яті "Жива УПА". Вже знято перший та другий фільми циклу.

Найціннішим ресурсом для «Сектора Правди» є час, тому ми намагаємося використовувати наявні обмежені ресурси із максимальною ефективністю. Найобмеженішим нашим ресурсом і найбільшим викликом на даний момент є фінанси.

В той час як на фронті проходять бойові дії, на інформаційному фронті точиться не менш запекла боротьба. За роки війни ми навчилися протидіяти та запобігати ворожим інформаційним атакам, але найважливіша битва ще попереду. Це битва не проти когось, а ЗА розум та серця наших співвітчизників.

Роль та місце національної ідеї у постіндустріальному цифровому суспільстві, у світі біткоїнів, блокчейну, безпілотних авто та нейронного мережива на перший погляд здається невизначеною.

Вражаючі технічні прориви вимагають відкритого суспільства. Неможливо створити передову технологію, не маючи доступу до глобальної бази знань та вже існуючих технік. Неможливо підштовхнути людство до нових горизонтів без широкої комунікації на всіх етапах процесу. Неможливо виточити нейронну сітку на токарному станку.

Ми живемо в той час, коли знання, отримані 10 років тому, вже є застарілими, а традиційно важливі вміння та навички перестають щось важити. Ми переживаємо трансформацію людського світогляду, безупинно стикаємося із новими смислами, ламаємо бар’єри або спостерігаємо, як хтось ламає те, що ще вчора здавалося непорушним.

П’ять років тому неможливо було уявити навіть теоретичну розмову про те, що безробіття – це нормальній стан суспільства. Сьогодні ж ведеться глобальна дискусія із цього питання із залученням відомих бізнесменів , журналістів, вчених.

Питається: як у такому світі можуть існувати націоналісти? Яке їх місце серед робототехніки, кіберспорту, великих даних та кріо-кулінарії? Чи, може, наше майбутнє – це ліберальна безідеологічність на базі необмеженого споживання?

У світі майбутнього, крім чисто візуальних та біологічних, між людьми ставатиме все менше розбіжностей. Стиратимуться рамки соціальних груп, професій. У цьому контексті усвідомлення своєї національної ідентичності є важливим фактором формування соціокультурних спільнот. Нація має залишитися тим чинником, який нас поєднує.

На сайті науково-ідеологічного центру ім. Донцова дуже влучно сказано про трансформацію суті економічного націоналізму. Вважаю, що цей підхід можна застосувати і до інших сфер. Націоналізм в сучасних умовах не може мати форму виключно протекціонізму, він має балансувати між протекціонізмом та експансією.

Говорячи про інформаційну сферу ми говоримо в першу чергу про експансію, про створення цифрової нації, генерацію таких масивів інформації, які не дадуть загубити нашу ДНК у віртуальному просторі. Не дадуть витіснити її з інформаційного поля або знищити зумисно.

Здається, що мова йде про високі матерії? Їх дуже просто опустити на землю. «Сектор Правди» наголошував і буде наголошувати на тому, що українцям потрібно якнайбільше ВЛАСНОГО ЯКІСНОГО контенту та потужні ЗМІ. Тільки так ми можемо формувати власний потік інформації та захищати його від ворожих дій.

Беручи до уваги існуючі тенденції, вважаю, що дуже скоро ми зіткнемося із ситуацією, коли назва політичної сили, яка формально знаходиться при владі, не матиме значення. Значення матимуть структури, здатні працювати на рівні окремих громад та організовувати їх на спільні дії.

Головна редакторка порталу "Сектор правди", режисерка проекту "Жива УПА" Марія "Яремчук"


Новини

  • Сектор Правди у 2019

    Традиційно в останній день року, що минає, «Сектор Правди» підбиває підсумки.

    В 2019 році ми:

    1. Випустили третю частину циклу «Жива УПА» документально-ігровий фільм «Я не з неба»;
    2. Отримали нагороду за кращий короткометражний історичний фільм на фестивалі «Поза часом» за другу серію «Живої УПА» - «Повстанське танго»;
    3. Взяли участь у Тернопільській Кінохвилі Filmwave, Канівському кінофестивалі, кінофестивалі КіТи у Маріуполі;
    4. Достойно представили на пітчингах Держкіно два кінопроекти, один із яких став переможцем у своїй категорії і отримав державну підтримку;
    5. Організовували покази власних фільмів, відвідували покази робіт друзів;
    6. Провели два тренінги зі створення відеоконтенту для МДЦ «Артек», Пуща Водиця, спільно із Київським молодіжним центром;
    7. Продовжили роботу над навчальним курсом з інформаційної безпеки;
    8. Зберегли команду та розширили її;
    9. Укріпили зв’язки із нашими надійними партнерами, такими як Тернопільська кінокомісія, ГО «Об’єднання Добровольців», Національний музей історії України, ВІК «Повстанець»;
    10. Знайшли нових друзів та однодумців серед яких кампанія «Пам’ять нації», будинок-музей Тараса Шевченка в Києві, українська волонтерська громада у Німеччині;
    11. Ввійшли до складу Громадської ради при Київській обласній державній адміністрації;
    12. Написали ряд статей, які висвітлюють політичну ситуацію в Україні;
    13. Провели масу зустрічей, бесід, нарад, обговорень.

    2020 рік багато хто зустрічає без оптимізму. Останні місяці стрімко вибивають землю з-під ніг патріотичної спільноти. Громадська активність стає ризикованим заняттям, публічна декларація незгоди із владним курсом – злочином, а правосуддя перетворюється на дешеве шоу. У цьому хаосі нам випало берегти державу від нерозумних, нерозважливих та недалекоглядних. А час все розставить на свої місця.

    «Сектор Правди» свій фронт боротьби давно обрав і визначився зі зброєю. Ми працюємо в інформаційній сфері, створюємо кіно. У Новому році бажаємо всім обрати свій фронт: знайти той напрямок, у якому ви можете докласти зусиль для збереження і розвитку України. Бажаємо мати надійних друзів, які завжди допоможуть і підставлять плече. Бажаємо не втрачати віри і впевнено йти вперед до нашої перемоги.

    Віримо! Діємо! Переможемо!

    Ваш «Сектор Правди»

  • Ні, ми не оніміли від несподіванки. Ми зосередились

    Сьогодні в розгубленості й розпачі від хвилі чергових посадок добровольців, ветеранів та волонтерів є тільки ті, хто їх не очікував. Для нас же ключове слово - “чергових”. В тому, що ще одна неукраїнська влада призначає головними ворогами народу саме українських патріотів, для фронтових інформаційників 2014-16 років немає нічого неочікуваного. Хоча певні відмінності є. Боротьба за повернення країни в орбіту сусіда з таємних намірів і рухів окремих груп обмеженого впливу вийшла на поверхню і переходить у наступну фазу.

    Чим ця фаза характеризується?

    Максимальне використання електорального кредиту

    Кількість прихильників чинного гаранта та його слуг зменшується в тій мірі, в якій проявляються справжні наміри влади. До прикладу, розпливчастий лозунг “Садити будемо” буквально за пару місяців набув конкретних обрисів. Прозрівають ті, хто очікував посадок

    • колишнього президента та його оточення,

    • олігархів, що набули свої статки кримінальним шляхом,

    • біло-блакитних, що утворили різні опозиційні блоки та платформи,

    • серпаратиськи налаштованих можновладців,

    • корупціонерів різних рівнів.

    Виявилось, що садити обіцяли всіх, хто хоч якось міг би й може завадити домовлятись зі східним сусідом про… та про все! Починаючи від припинення “пострілювати” і закінчуючи поїздками на жирні гастролі у ворожу нині столицю.

    Детальніше...
  • Хто дуже багато доводить, не доводить нічого

    Замість передмови

    На фото одна з моїх нагород – орден «Бойовий волонтер». Ця відзнака з деяких  причин є для мене знаковою і дуже цінною. Намагаюся не афішувати свої нагороди, оскільки вважаю їх стимулом рухатися далі і працювати в обраному напрямку, а не визнанням якихось здобутків. Але настали такі часи, коли треба визначатися, де ти і з ким.

    Тепер до справи.

    Cui bono?

    Нова влада за підтримки старих силових структур пропонує громадянському суспільству нові правила гри. Позавчора ми бачили перше шоу цього проекту під назвою брифінг керівництва МВС. Головний споживач цього контенту сидів прямо у глядацькій залі і навіть був запрошений до слова. Я про президента, звичайно. В нашій державі в площині громадянської самосвідомості саме він знаходиться якнайдалі від розуміння, що таке насправді війна, добровольчий і волонтерський рухи, а, значить, здатний всерйоз сприйняти всю ту маячню, котра відбувається зараз.

    Розібравшись із особистістю головного стейкхолдера (зацікавленої сторони. Зверніть увагу, я не називаю його бенефіциаром, отримувачем кінцевої вигоди у цій історії), можна із легкістю скласти портрет цільової аудиторії: «янелохи» середнього віку, без вищої освіти, які відкосили від армії та члени їх сімей. Власне, кістяк електорального ядра однієї української політсили.

    Quo Vadis

    Глобальна мета того, що відбулося – перевести події із правової царини, де потрібні чіткі логічні ланцюжки доказів, до площини емоційної, де для впливу на споживача інформації достатньо окремих висмикнутих із контексту фактів. Проміжні цілі – посилення окремих гравців на владній шахівниці, демонстрація сили «тим, кому потрібно», дискредитація військових, добровольців та волонтерів як суспільного класу.

    Детальніше...
  • Прем'єра третього фільму циклу "Жива УПА" "Я не з неба" відбулася

    2 листопада 2019 р. в Національному музеї історії України відбулася прем'єра третього фільму циклу "Жива УПА" - "Я не з неба". Фільм присвячено легендарному сотенному Березівської сотні УПА Мирославові Симчичу.

  • Нація вчиться говорити. "Націоналізм для чайників". Випуск 3

    Новий ролик із серії "Націоналізм для чайників". Якщо ви цікавитеся українським націоналізмом, але не можете розібратися в заплутаних текстах ідеологів, пропонуємо наш варіант - в "коміксах".

    Тема сьогоднішньої розмови - мова.

    Як колективна особистість, нація потребує мови.

    Дитина говорить своєю мовою. І батьки її розуміють.

    Та згодом наполягають: говори правильно, бо я не розумію.

    А “не розумію” - це значить, що ти не отримаєш того, що не вмієш назвати.

    Роль батьків нації виконує держава.

    Через державну мову, вона транслює суспільству:

    “Говори правильно, бо я тебе не розумію!”

    А “не розумію” - це значить, що ти не отримаєш хорошої роботи, якісного обслуговування, шанобливого ставлення, можливостей для зростання.

    Доросла нація потребує дорослої мови, а не як вийде, як зручно, як звично.

    Мова - ДНК нації.

    Без неї наша кров - просто червона рідина.