Актуально:      Фронтовий щоденник     

Український націоналізм























Свята Українська Мати

До Дня Матері

Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. Воно нагадує нам про найближчу, найдобрішу, найкрасивішу і наймилішу людину в світі – Маму.

Її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах, материнська ласка гріє нас усе життя. Її створив Бог на цій грішній землі для краси і щастя, щоб вона дарувала життя і була продовжувачем роду людського. У травні, коли прокидається від сну природа, коли у блакиті дзвенить пташиний спів, коли травою і квітами маїться земля, теплий весняний вітер приносить до нас Свято Матері.

У багатьох країнах світу щороку в другу неділю травня – після Великодніх Свят, у час розквіту весни й наближення сонячного літа, на знак поваги і любові до жінок – відзначають День Матері. Адже травень – це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у Хресну путь Свого єдиного Сина – Спасителя людства.

Уперше День Матері організувала американка з Філадельфії Анна Джарвіч у 1910 році. Відтоді поступово друга неділя травня стала святом матерів для переважної більшості країн світу.

Українці розпочали відзначати День Матері у 1928 році в Канаді, з ініціативи Союзу українок цієї країни. А вже наступного року це свято відзначалося у Львові – ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. Відтак у 1929 році Союз українок Галичини звернувся до громади з пропозицією зробити цей день офіційним святом. Думка жіноцтва знайшла щиру підтримку всіх культурно-просвітніх товариств та Церкви. Отже, 1929 рік був першим роком Свята Української Матері в Галичині. Свято має потрійний характер: родинний, громадський і християнський.

У родинному колі діти готували для мами подарунки, приємні дійства і, найголовніше, намагалися бути прикладом чемності і послуху. Дорослі члени сім’ї виконували за маму всю роботу, старалися, щоб мама почувалася цього дня щасливою.

Громадське свято виливалося після обіду на вулиці, будинки всміхалися маєвом синьо-жовтих прапорів. У національному вишитому одязі, з квітами і прапорцями в руках, під звуки музики тисячі дітей ішли до площі міста чи вигону, де відбувалися святкові дійства, на яких вшановували жінку-матір.

На початку XX століття церковна громада визначила травень місяцем Матері Божої. Дорослі та діти несли до каплиці, церков, образів і «фігур» квіти, співали пісні, славили ту земну жінку, яка привела на світ Сина Божого. А в другу неділю травня відбувалися церковні богослужіння за здоров’я матерів. Із нетерпінням чекали цього свята діти, вони вчили молитви, пісні, вірші, присвячені Богоматері.

Загалом для українців слово Мати має потрійний зміст – Божа Матір, Мати-Україна, та Мати, яка тебе народила. І в такому ж порядку ми виявляємо свою любов до Матері. Любов до рідної неньки переросла у глибоку пошану до матері Божої, яка стала покровителькою українців, та у невгасиму палку любов, що втілювалась у вічній боротьбі, до Матері-України.

Перша Мати – Марія, котра породила Ісуса Христа – Спасителя людства, який своєю смертю на хресті та чудесним Воскресінням відкупив усе людство від рабства гріха. Втрачаючи свого Сина, Вона знаходить безліч дітей. Помираючи на хресті, Ісус заповів улюбленому апостолові Івану опікуватися Марією, сказавши «Сину, ось мати твоя», а до Марії «Жінко, ось син твій». Тим самим Він віддав їй під опіку кожного з нас. Вона, будучи Матір’ю Божого Сина, стала небесною опікункою для всіх людей. Лише однією цією фразою Господь обдаровував людство надією, згуртувавши всіх у єдину родину братів і сестер, перетворюючи їх на дітей єдиної Матері. І Вона, розуміючи задум Сина, і разом із Ним страждаючи (як кожна земна мати страждає за свою дитину), приймає це вселенське Материнство, піклуючись про кожного.

Марія, Цариця Небесна, відома своїм заступництвом жінкам, майбутнім матерям. І християнки, і мусульманки свято вірять, що Матір Божа дарує материнство, допомагає при пологах.

Марія, Матір Божа, у Своїй нескінченній любові та милосерді стала Матір’ю всього людства. До неї звертаємося ми, шукаючи захисту і допомоги. Князь Ярослав Мудрий, розбивши у 1036 році печенігів, із вдячності за цю перемогу збудував у Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. У церкві Благовіщення в 1037 році відбулася посвята українського народу під опіку Божої Матері за участю князя Ярослава та вищого духовенства. Відновили цю посвяту 21 травня 1995 року ієрархи Української Греко-Католицької Церкви на чолі з кардиналом Мирославом Любачівським. Ця подія зібрала у селі Зарваниці Тернопільської області понад мільйон прочан.

За двотисячолітню історію християнства Божа Матір багато разів чудесно з’являлася у різних місцях України та Світу, ставала на захист народу, давала чудесні «знаки», навертала до віри. На місцях появлень Божої Матері ставили хрести, «фігури», каплички, церкви, монастирі, лаври. Іконописці увічнили Матір Божу в чудотворних місцях, написавши багато ікон, серед яких «Богородиця Неустанної Помочі», «Покрова Пресвятої Богородиці», «Матір Божа Почаївська», «Матір Божа Зарваницька».

Ікони із зображенням Богоматері брали зі собою в похід, ними благословляли воїнів, які йшли на смертний бій із загарбниками. Ще в давні часи князі благали Пресвяту Марію про заступництво, віддавали її честь і хвалу за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу – козацтва. А день Української Повстанської Армії та Українського Війська, який відзначаємо на Покрову Божої Матері, 14 жовтня, засвідчує, наскільки важлива для нас її ласка.

Друга Мати – Ненька Україна, яка символізує націю, її етнічні землі та «мертвих, живих і ненарожденних» українців, уособила державні символи, мову, віру, історію, звичаї, традиції, народні ремесла та всі національні цінності, які нація здобула за тисячоліття свого буття.

Ця мати обдарувала своїх дітей – український народ – величезними природними скарбами – найбагатшими в світі чорноземами, на які постійно зазіхають різного роду окупанти, вигідним географічним розташування рідної землі.

Тож цілком природно, що здавен Ненька Україна асоціювалася в нашому народі з Берегинею роду. Це один із найдавніших образів в українській народній культурі. Берегиня – символ життя і родючості, материнства всього сущого. Берегиня дає життя й оберігає. Це очевидне продовження і розвиток традиції прадавнього культу Великої Богині – Матері-прародительки, який іде з давнини тисячоліть, зі ще дохристиянських часів. Схематичне зображення Берегині трансформувалося в малюнок Тризуба, впродовж багатьох століть вшановували і використовували як оберіг, а згодом – в образ Оранти, давньохристиянської Богоматері, заступниці людей, покровительки бідних. Оранта також була собою образом молитви, її зображали з піднятими руками, що є жестом адорації – молитви. Це один із найдавніших жестів, який звернений до Бога, означає благання, прохання і відображений у Біблії. Чудовий мозаїчний образ Богоматері Оранти ХІ ст. зберігся донині у Соборі Святої Софії в Києві.

Ненька Україна – це наша рідна Батьківщина, наш милий край. Як для кожної дитини її рідна мама найкрасивіша і найдобріша, так і для нас, українців, наша Вітчизна найкрасивіша і наймиліша у світі. Впродовж віків, захищаючи рідну землю від різних окупантів, українці одночасно захищали і будуть захищати свою віру в Матір Божу, рідну матір, яка народжує дітей, щоб вони любили і прославляли Матір-Україну.

Третя Мати – Мати, яка нас виношує, народжує, виховує, опікується та навчає, переживає, страждає та любить. Для матері дитина є найдорожчим скарбом, тому материнська любов не має меж. Мама завжди готова допомогти, а при потребі – пожертвувати собою заради своєї дитини. Любов матері... Що може бути сокровенніше? Жінка-мати – лаконічно, але водночас так багато! У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що матір ніколи не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона не спроможний відчути і зрозуміти навіть зранену дитячу душу. Серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, вміє поспівчувати їй.

В Україні жінка-мати споконвіку асоціювалася з берегинею сім’ї. Від матері залежить духовне виховання дитини, мати прищеплює любов до рідного краю, формує генокод нації. Історія України, як відомо, дуже жорстока і кривава. Було чимало моментів, коли, здавалося б, українська нація може зникнути з лиця землі. Але завжди народжувалися Герої, які рятували свій народ від знищення. Цим Героям, яких народжували українські Матері, завдячуємо сьогодні й своєю державною незалежністю. Тому неможливо переоцінити роль матері, яка завжди дбала про духовну та моральну досконалість своїх дітей, щоб вони були свідомими українцями, пам’ятали про свою національну спадщину та походження, жили і працювали задля блага своєї Батьківщини. Кажуть, що великі люди не народжуються – їх вирощують матері. Уся наша історія – яскраве підтвердження того, що жінка-мати є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею найвищих цінностей і національних традицій.

На долю Української Матері випало чимало болючих випробувань, але вона завжди знаходила силу і мужність їх переборювати, бо вірила в опіку Божої Матері, й мала надію, що здійсняться бажання багатьох поколінь – відродиться незалежна Мати Україна.

Огляньмося в трагізм долі жінки у нашій історії – плач Ярославни на валу, туга за рідною землею королеви Анни, самопожертва гордої і нескореної полонянки Насті-Роксолани, яка протягом 40 років зупиняла орди турків від нападу на землю українську, випробування, що випали на жіночу долю у XX ст. (голодомори, війни, репресії). В усі часи Українська Мати дарувала світові Велетнів духу, таких, як Г.Сковорода, Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко. С.Бандера, В.Стус та багато інших. Невимовних страждань зазнала Українська Мати у найважчий період звитяжної боротьби ОУН, УПА, який визнала історіографієя світу. Перед очима зринають картини, коли, зігнані окупантами для опізнання, матері проходять повз замордованих, закривавлених своїх сина чи дочку, йдуть часто з немовлям на руках, зціпивши зуби, з пекельною мукою на серці, але без сльози на обличчі, аби не видати цієї трагічної муки і таким чином врятувати свою новонароджену кровинку. А інші – залишившись навіть без даху над головою, стоять біля спаленої окупантом рідної хати і благословляють найдорожчого сина на продовження боротьби за Україну.

Матері на своїх плечах (у прямому розумінні) винесли все: голод, холод, приниження, тяжку нелюдську працю, вигнання з рідних осель, поневіряння по мерзлотах чужих земель. Вони вистояли, передали нам Віру в силу своєї Нації, Любов до Бога й України, вони зберегли те євшан-зілля, яке повернуло пам’ять нашому народові, що в часи відродження державності допомогло йому голосно заявити: «Ми – українці! Земля наша – Україна!».

І ОСТАННІЙ, НАЙТРАГІЧНІШИЙ ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОЇ МАТЕРІ – чорнобильський, коли вона в розпачі схиляється над своєю невиліковно хворою дитиною, заплакана і невиспана, як лебідка, прикриває крильми, знаючи, що допомогти нічим не може. Сьогодні до нього прирівнюється образ матері-заробітчанки, яка скитається чужими світами, щоб заробити на хліб насущний дітям. Але чи вартує зароблена такою ціною копійка того, що її діти, особливо донечки, зростають без материнської опіки і ласки, втрачають нерозривний зв’язок з історичним досвідом материнства.

В Україні за тисячолітню історію матір мала більше прав та обов’язків на відміну від наших сусідів та інших держав. Хоча в нас після матріархату сформувалися патріархальні відносини, і батько є господарем у сім’ї, мати має особливий статус у родині, який часто прирівнюється до прав батька. Жінки, крім господарських обов’язків, долучалися до державних, громадських, церковних, культурно-просвітницьких, меценатських справ. У буремні часи, коли чоловік ішов на війну обороняти Вітчизну, чи вирушав на заробітки в далекі краї, – мати заступала його у родині. В Україні матір завжди шанували, допомагали їй, любили, опікувалися нею повсякчас і не «прив’язували» це до якогось дня. Встановлення Дня Матері в другу неділю травня тільки посилило статус Матері, стало християнським, національним і родинним святом усього народу.

Наприкінці 80-х–на початку 1990-х років це свято відроджується в Україні разом із відродженням її незалежності. Згодом, у 1999 році, указом Президента України йому було надано офіційний статус.

Нині День Матері стає відліком кращих справ родини і суспільства у ставленні до жінок-матерів. І не лише за їхню безмежну любов і посвяту для своїх дітей, а й тому, що вони є матерями народу, від них залежить його майбутнє. Мати і народжує, і творить рід людський. Ніхто й ніщо не може замінити її. Вона вдихає життя у свою кровинку. Колисковою піснею вливає у душу немовляти любов до свого рідного, разом із молоком наповнює дитя почуттям національної гордості й гідності, вчить зберігати святині та скарби, рідну віру, мову, пісню, звичаї і боронити свій край.

На календарі – Свято Матері. Піднесіть її до небес і пам’ятник возведіть їй такий, щоби схилив коліна перед нею увесь світ; возвеличуйте її у свята і в будні, в поезії і в прозі, у піснях і картинах. Нехай вона буде щасливою, бо без неї нема життя на землі.

У день вшанування матерів варто зупинити на мить буденний ритм свого життя і задуматися, чи не забули ми раптом про свою найдорожчу у світі людину. Тому, що це день пам’яті про матерів усього світу, коли люди віддають належне їхній праці та безкорисливій жертві задля блага своїх дітей.

Дорогі українці! Відновимо Свято Матері у наших душах. Самі для себе. Для наших родин. Нехай це весняне свято нас зігріє, об’єднає і згуртує!
Вітаємо вас рідні. Особливо тих матерів, чиї сини та дочки нині на передовій, ризикуючи власним життям, воюють з московськими загарбниками, захищають Матір Україну.
Щастя, здоров’я, добробуту та любові всім вам, дорогі Матері!

Ідеологічна референтура НР ДІЯ
Київ. 08.05.2016 р.