Актуально:      Фронтовий щоденник     

Український націоналізм























До дня народження Провідника

«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю»
Євген Коновалець


Народився Євген Коновалець 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.


У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, бажаючи віддати свій труд новоутвореній українській державності, молодий офіцер подався до Києва, де приступив до організування українських Збройних Сил, спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і Корпусу. Моральна сила, високий авторитет, сталева воля Євгена Коновальця виростали з його сильного характеру, націоналістичного світогляду, політичної дії воїна-революціонера.

Євген Коновалець знав, що в боротьбі за державну самостійність і за укріплення держави найголовнішою й фізичною силою є добре зорганізована, глибоко патріотична й добре вишколена армія. 27-літній офіцер став найвидатнішим командиром тодішніх збройних сил в Українській Державі. Підлеглі Коновальцеві Січові Стрільці разом зі своїм командиром зберігали культ соборності. Коли виникла потреба переходу на Захід України, де розгорілися бої з польськими озброєними частинами, вони залишились в Києві, вважаючи, що саме в Києві – у столиці – вирішуватиметься доля відновленої Української Держави. «Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ», – стверджував Коновалець.

Після поразки Визвольних Змагань, у той час, коли багатьох громадян України охоплювали відчай і апатія, Є.Коновалець зі своїми бойовими друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба не закінчилася, оскільки живою залишилась у серцях патріотів Національна Ідея. Постала необхідність творення організованої сили, оскільки,

«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба» (Є.Коновалець).

У 1920 році утворено Українську Військову Організацію (УВО), яку в липні 1921 року очолив полковник Є.Коновалець. Ішлося про збереження й укріплення військового кістяка. Згодом постала необхідність будувати політичну організацію. Нею стала створена на початку 1929 року з ініціативи Є.Коновальця та його однодумців, у результаті ретельної підготовки через консолідацію найкращих політично-патріотичних революційних сил Організація Українських Націоналістів (ОУН). Вістря боротьби ОУН було спрямоване проти головних ворогів української державності – московських більшовицьких сатрапів і польської окупаційної шовіністичної влади.

Червона Москва після знищення Симона Петлюри бачила в особі Є.Коновальця свого головного противника. Висланий большевиками терорист Павло Судоплатов (організатор вбивства Степана Бандери, 15 жовтня 1959 р.) підсунув полковникові пекельну машину, від вибуху якої 23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалося життя борця за Україну. Сталося це через 12 років після вбивства Симона Петлюри.

Пропонуємо ваші увазі статтю Провідника ВО «Тризуб» імені Степана Бандери полковника Василя Іванишина, яка до сьогодні не втратила своєї актуальності.


ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ – ВОЇН І ПРОВІДНИК

Із виступу на вечорі пам’яті полковника Коновальця (65 років із дня вбивства)
Київ, Будинок учителя, 24.05.03 р.

Є люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. І тому говоримо про Євгена Коновальця.

Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і він не згайнував із них ні хвилини, а використав сповна – буквально до останньої секунди.

Інтелектуал, інтелігент, він міг прислужитися народові в багатьох сферах, але вибрав шлях воїна: спочатку – захисника новонародженої української державності, а потім – воїна і провідника української національно-визвольної революції. Бо вважав, що саме на цьому шляху зможе зробити найбільше для нації, яку чекали цілі десятиліття нерівної і кривавої боротьби за своє право бути

Він витворив якісно новий – політично свідомий, активний і жертовний – тип українця-громадянина і сам був його ідеальним уособленням: служити не особам, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротися не за мандати і посади, а за Ідею – за свободу і державність нації. Найвище досягнення, найголовніший спадок Полковника і його найбільший дар своєму і наступним поколінням борців за Україну – національний революційний орден: Організація Українських Націоналістів (ОУН).

Організаційний геній Полковника Коновальця багатоаспектний і виявився в багатьох здобутках. Ось тільки деякі з них. На відміну від інших чільних діячів українських визвольних змагань 1917-1920 років, він – воїн і командир, на якого орієнтувалися тисячі його колишніх підлеглих і побратимів, – першим збагнув революційний дух, націозахисну суть і державотворчий смисл українського націоналізму.

Він першим зрозумів, що окупаційній політичній системі можна ефективно протиставити тільки іншу, власну, національну ідейно-політичну систему. Він творив УВО й ОУН не «під себе», не як лідерські об’єднання, а саме як ядро ідейно-політичної системи поневоленого, але не скореного народу. Він творив ОУН передусім як революційну, конструктивну, ідеологічну, національно-державотворчу, а не тільки як визвольно-політичну організацію. Він геніально розв’язав проблему формування ідеології ОУН і проблему консолідації тодішніх націоналістичних сил. Він задав визначальні критерії-параметри свідомості та діяльності націоналіста: націоналістична ідейність, революційність, державність, соборність, самостійність.

Він створив ОУН як ефективну систему людинотворення і націотворення, здатну до регенерації і саморозвитку навіть за умов безпощадних переслідувань і постійних кадрових жертв. Він збагнув суть творчості Дмитра Донцова: не навчати націоналізму як якоїсь політичної науки, а передусім – пробудити в українцеві українця. Решту зробить ідея, самоосвіта, життєвий досвід, а головне – участь у боротьбі за державність нації. В епоху європейського вождизму він не концентрував влади для себе, а щедро ділився повноваженнями з іншими, тому творив із людей не свої спрощені копії, а свідомих і відданих справі соратників і був потрібен усім.

Він мав багато бойових друзів і був авторитетним для людей зрілих, тому міг опиратися саме на них, але зробив головну настанову на революційну молодь, чим надав максимального динамізму національно-визвольному рухові.

Він створив ОУН як революційну організацію для здійснення національної революції, і без цієї суспільної функції всяка інша політична діяльність шкідлива для ОУН.

Він створив ОУН як ідейно-політичний орден, і тільки та кою ця організація була, є і буде необхідною нації. Він створив Організацію, яка не тільки вибрала концепцію опори на власні сили, але яка випрацювала досконалу методику творення, примноження та ефективного використання цієї сили для вирішення головної і визначальної проблеми народу – створення власної національної держави.

Він шукав підтримки на всіх континентах, у різних країнах і середовищах, але при цьому ніколи не торгував ідеями і програмовим засадами ОУН, суверенітетом чи інтересами України, ніколи не використовував цю підтримку для власного політичного самоутвердження чи вигоди, а завжди і виключно – для забезпечення діяльності Організації та розгортання українського національно-визвольного руху. У пеклі боротьби нації на всіх фронтах він явив велику мудрість, велич духу і провідницьку передбачливість, зорієнтувавши ОУН не на безперспективну боротьбу ПРОТИ, а на надихаючу боротьбу ЗА – за свободу і державність нації.

Він зробив українську національну ідею пріоритетним, фундаментальним і неодмінним фактором української політики, якому нема і не може бути заміни чи альтернативи, і змусив виступати під гаслами національної державності інші, часто дуже далекі від націоналізму українські організації. Він започаткував через ОУН якісно нову, не оборонно-ситуативну, а офензивно-креативну (наступально-творчу) політику, яка породила цілу плеяду видатних політичних діячів і зробила мільйони українців активними учасниками політичного життя і реальними творцями історії України.

Він ніколи не ставив перед людьми куцих і ницих «посиль них» цілей, а тільки найвищі, національно значимі, тому творив не політичних карликів, а велетів духу – людей високої Ідеї і героїчного Чину в ім’я нації. Він і досі виступає знаковою фігурою, за ставленням до якої визначаємо своїх і чужих та міру націоналізму як в окремих людях, так і в цілих об’єднаннях.

Такі, як Полковник Коновалець, із життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, у могилу лягають як в окоп на передовій лінії оборони нації, а їхні розсіяні по планеті могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу.

Тому Євген Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником, духовним провідником і Великим Полковником для всіх поколінь борців за Українську Соборну Самостійну Державу. Прагнемо успіху – учімося в Полковника Коновальця, діймо як Полковник Коновалець, звіряймо свій життєвий шлях за Полковником Коновальцем.

Бо він – символ нашої сили, слави і боротьби. З ним – переможемо.

І хай допоможе нам Бог!

Слава Україні! Героям Слава!


Ідеологічна референтура Національного руху ДІЯ
Київ. 14.06.2016 р.