Актуально:      Фронтовий щоденник     

Про головну проблему усіх революційних організацій

Олена Білозерська

Уявімо собі революційну організацію. Вона так і називається - Революційна Організація (далі - РО). У її проводу і членства є власне бачення ідеального державного і суспільного устрою і віра в те, що існуючу систему речей неможливо поступово змінити, тільки зламати. Ясна річ, що народитись і одразу влаштувати революцію жодна організація не може. Їй потрібен час, для того, щоб:
- зрости кількісно і якісно;
- навести дисципліну у власних лавах (хтось, може, не здогадується, але серед тих, хто приходить "робити революцію", 80% - це "двіжуватєлі", персонажі, генетично несумісні з поняттям дисципліни. Вони щиро ідейні, вони надзвичайно сміливо і безкорисливо воюють, але, тим не менш, якщо дати їм владу, більшість займеться неконтрольованими грабунками і віджимами);
- провести перемовини з потенційними союзниками, заручитися їхньою підтримкою, нейтралізувати, політично чи фізично, потенційних опонентів тощо;
- дочекатися слушного моменту, сприятливого для початку революції (тимчасового ослаблення влади, зробленої нею серйозної помилки, появи у суспільстві критичної маси невдоволених тощо).

Читати далі


Відкрите звернення Дмитра Яроша до Президента України

Відкрите звернення Дмитра Яроша до Президента України

Пане Президенте!

Розвиток ситуації в державі потребує Вашої правильної та рішучої реакції на виклики, які підкидають життя та Путін.

Ситуація з виборами в Маріуполі – один з головних викликів. Є два шляхи. Перший: зробити, що від Вас вимагають Америка, Німеччина, а також Путін, та провести вибори 15 листопада цього року. Спільно з Опозиційним Блоком та БПП це питання можна проголосувати у Верховній Раді України, остаточно поховавши проукраїнську коаліцію.

Є і другий: дати регіону шанс на видужання. Призначити вибори на більш пізній час та за цей час спробувати провести певні реформи в регіоні. Використати ситуацію, яка склалася в Маріуполі, як дорожню карту, як своєрідний експеримент, на прикладі якого розробити сценарій щодо подальшої соціалізації на даний час окупованої території Донбасу. Для прийняття рішення вивчити ситуацію в місті, без фальшивих шаблонів та облудних гасел, дивлячись правді у вічі.

Читати далі


Хто насправді керує Україною?

Порошенко, репресії партріотів

Український народ, після десятиліть ходіння рівними рядами під знаком совка, нарешті проголосив Незалежність. Проте не обрав собі натомість у якості дороговказу для суспільного розвитку жодної іншої ідеології. З часом безідеологічність перетворилася на безпринципність, а точніше на толерантність до антисоціальної поведінки (порушення закону, простими словами) та збочену жагу до збагачення.

Ті, хто приходять до керма, керують державою так, як вважають за потрібне, а про їх персональні компетенції, переконання, уподобання та принципи (чи, радше, безпринципність) ми, зазвичай, дізнаємося постфактум.

Світогляд людини, що волею долі в той чи інший проміжок часу займає президентське крісло, незважаючи на володіння іноземними мовами та здатність відрізнити дебет від кредиту, може так і залишитися на рівні середньовічного гендляра , особливо, якщо про дебет із кредитом він дізнався не від університетської професури, а в компанії третьосортних лихварів.

Читати далі


Комбат Чорний: "Все чудово, навіть більше, ніж чудово..."

«ДУК-інфо» поспілкувався з командиром 5-го Окремого Батальйону Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор" комбатом Чорним. Що робить батальйон, які має проблеми, які успіхи, які плани. Про минуле, сьогодення та майбутнє сучасної козацької Січі, якою насправді є Добровольчий Український Корпус, розповідає Комбат Чорний...


Спогади про війну... «Ель Гато».

Легенда 5 ОБАТу ДУК ПС друг Ель Гато в ДУК-інфо.

В ДУК-інфо присів «на хвилинку» командир мінометників 5-го ОБАТу ДУК ПС "Ель Гато".

Частина 1

Частина 2


Перманентна війна, або те, що потрібно знати про Сашу Вілкула

Є в Україні люди, що знищують її постійно. Вони ведуть перманентну війну проти країни та українців, яких рахують за бидло чи, мінімум, – за незначні перешкоди у власному збагаченні. Вони безперервно Україну розкрадають, продають та хоронять живцем. Це – смертельна пухлина країни, яку можна тільки видалити оперативним шляхом, вирізавши та випаливши.

Колись у далекому 2001 році я працював на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби Інгулецького райуправління юстиції м. Кривого Рогу. Для непосвячених поясню: займався примусовим виконанням судових рішень. На території Інгулецького району м. Кривого Рогу є таке підприємство – Відкрите акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Станом на 2001 рік заступником генерального директора з комерційно-фінансових питань ПГЗК був Олександр Вілкул. Всі оборудки, комерційні угоди, розрахунки проходили саме через 21- річний «талант». Гендиректор Танай займався суто виробничими питаннями. Чому така шана? Все просто! На той момент головою Наглядової ради комбінату був Юрій Вілкул – батько цього юного дарування. До речі, сміливо можете назвати О. Вілкула брехуном, коли він розповідає, що трудовий шлях починав з помічника водія екскаватора.

Читати далі



«Крим. Блокада. Очі»

Третій тиждень поспіль на пропускному пункті Каланчак я вдивляюсь в очі людей, що перетинають адміністративний кордон з окупованим Кримом. Погляди різняться. Водії фур, яких позбавили заробітку, бігали очима по нас усіх, в надії знайти слабку ланку. Однак, у дядька, що не довіз до кримського ринку вантаж картоплі і, в серцях, вигрузив правосекторівцям 20 сіток («їжте хоч ви, хлопці!»), в очах щось таки промайнуло – якщо не розуміння, то намагання. Очі таксистів, які беруть з прибулих аж по півтори тисячі гривень аби довезти до Херсону, цупко хапаються за кожного та зрозумівши, що ти не клієнт, ковзають далі. Люди на власних авто дивляться спокійно, напевно, нерідко перетинають адміністративний кордон. Однак, хто виїжджає, придивляється до всього пильніше, наче хоче щось запам’ятати, а ті, що прямують з півострову, роззираються з цікавинкою – де ще побачиш, як жваво розмовляють український прикордонник, айдарівець-татарин і боєць Правого Сектору.

Найчастіше я звертаю увагу на тих, хто долає пропускний пункт пішки, тягне валізи на колесиках, лавіруючи між бетонними блоками та автомобілями. Люди мовчки проходять прикордонні процедури. Розтягнувшись ланцюжком, просочуються через невидимий і, для багатьох незрозумілий, кордон до автобусів. В основному люди похилого віку. Є молодь. Чоловіків набагато менше аніж жінок.

Не можу вловити вираз їх очей – часто дивляться просто вниз, а то і взагалі відводять очі від людей у військових одностроях.

Так, у кожного своя, якщо не трагедія, то історія. З листопада 2013-го я переслухав їх багато та все ж, при нагоді, заговорюю до людей. У когось в Криму залишились батьки, у інших діти, хтось не може полишити напризволяще квартиру, навідується періодично, досить багато жіночок активного пенсійного віку були в Криму саме на відпочинку. У кожного своє пояснення і окупації, і блокади. Наприклад, пенсіонерка з Кривого Рогу говорила про то просто: у мене була добра робота, я отримую хорошу пенсію, чому я не повинна відпочивати в Криму?

І хотів би я їх зрозуміти, допомогти, хоча б втішити. Проте, чомусь тепер німую. Саме після спроби бійців привітати прибулих з Криму звичним «Слава Україні!», на що ті лише поспішніше почали вантажитись до автобусу.

Ніц, не намагаюсь поділяти громадян України на материкових і півострівних. Хоча «рассея пріді» кричали саме в Криму та на Донбасі, сльози виступили в очах українців по всій великій українській землі. Правий Сектор запалив полум’я революції на Майдані, його Добровольчий Український Корпус зупиняв російського агресора у Визвольній війні на Сході і нині праві добровольці блокують окупований Крим заради єдиної України і єдиної української нації.

Я зроблю все, аби очі мільйонів незнайомих і небачених ніколи мною українців з тих, хто не має нерухомості в Ялті чи близьких в Сімферополі, ніколи не поїде відпочивати до Криму чи заробляти на різниці цін, стали теплішими. Най висохнуть сльози у матерів з Франківщини та Черкащини, не буде тривоги в очках одеських чи то луганських діточок, а дружини з Рівного і Ужгорода дочекаються живими мобілізованих чоловіків. Спочатку саме це.

А до цього я чергуватиму з побратимами на пропускному пункті Каланчак і, навіть не отримуючи відповіді, буду продовжувати вітатись «Слава Україні!» з мовчазними людьми, що, хто від батьків, хто до своєї нерухомості, а хто і з бізнесових зисків чи то на кримські відпочинки перетинають адміністративний кордон з окупованим Кримом… тимчасово окупованим українським Кримом.

Слава нації!


Начальник Оперативного штабу по блокаді Криму друг Хорват про сплановану провокацію програми "Гроші"

Днями на одному з центральних телевізійних каналів вийшла телепередача про ніби-то можливість подолання блокади окупованого Криму за гроші. Журналіст під виглядом волонтера намагалась перевезти через блок-пост продукти на окуповану територію, за її словами домовившись за гроші з активістами блокади. Та все-таки кордон вона перетинати не захотіла.

Дану подію прокоментував Начальник Оперативного штабу Правого сектору по блокаді Криму друг Хорват:

"Ми вважаємо, що наразі внутрішній окупаційний режим на чолі з Порошенком і зовнішні агресори – російська федерація, як країна – окупант, різні сепаратистські організації, ополчення Криму, ополчення днр , цілеспрямовано дискредитують і ведуть інформаційну політику проти останнього острівка свободи і громадської активності.

Це такі структури як Меджліс, активні громадяни кримсько-татарського народу, Правий сектор, ветерани батальйону "Айдар", Самооборона, Автомайдан і інші громадські структури. Зараз іде планомірна, цілеспрямована систематична дискредитація добровольчого руху, добровольчих батальйонів, командирів підрозділів, які залишились і діють автономно, не в системі влади, які не є ще знищеними і є не легалізованими.

Ми розуміємо, що цією акцією, цією військово-політичною операцією ми перейшли дорогу багатьом впливовим людям – ворогам української нації, української держави і української національної революції . Це Фірташ і ін. Ми перейшли дорогу сильним структурам, які мають велике фінансування, великий вплив безпосередньо на ЗМІ в Україні, тобто центральні канали підпорядковуються олігархічним кланам. Вони цей ресурс використовують для того, щоб нівелювати всю нашу роботу в громадському плані."


Олена Білозерська: чому ця війна буде і повинна тривати

Олена Білозерська про необхідність продовжувати війну

Дуже важливий текст, який я виношувала кілька тижнів. Прошу не полінуватися і дочитати до кінця.

Люди, які далеко від фронту і звикли не довіряти офіційним джерелам, прагнуть дізнатися у тих, хто "територіально ближче до правди": чи справді зараз дотримується перемир'я, чи влада все бреше і бойові дії тривають?

Розказую те, що є.

Читати далі