Друг Правий

Навіки Правий

Загибель Друга Правого… Своїми враженнями та спогадами про той трагічний день поділився наш бойовий побратим Друг Філософ. Він «працював» поряд з Правим та був фактично останньою людиною, яка з ним спілкувалась.

«Що я можу сказати про Правого?

Однозначно, Друг Правий був адекватний, нормальний хлопчина. Скажемо так, я оцінив його по-справжньому лише після того, як його не стало, як і інших воїнів. Тільки тоді. Почав задумуватись, якою він був людиною і в цілому дійшов висновку, про те, що це був чудовий воїн та побратим. Він був першим «двохсотим» на моїй пам’яті. На позиції я постійно був зайнятий своїм ділом, через те взагалі дуже мало з ким спілкувався. Мені інколи перепадали тільки слова «привіт» або «який у тебе позивний» і все. В моїй справі на війні дуже мало часу для спілкування, - спілкувались ми тільки за потреби.

Правий був достатньо скромним, небагатослівним. Завжди прислуховувався до порад та виконував накази. Перед своєю загибеллю він все більше входив в контакт зі мною, — тому, що наші військові спеціальності пересікались. Але, на жаль, це продовжувалось лишень два дні. Він чудово сприймав інформацію. Я показав йому місце, куди виїжджає ворожий БМП в районі ДАП, налагодив зв’язок та відправив чекати на позицію.

Полювання почалось. Я спостерігаю, а він чекає моєї команди. Пройшло приблизно півгодини, але «беха» все не з’являлась. А погода на вулиці була зовсім « нетепла». Я подумав про те, що холодно, а «беха» ніяк не з’являється, то з якого дива йому там мерзнути. І прийняв рішення, що там йому робити поки нічого. Останніми мої слова до нього були: «Спускайся вниз, не мерзни та зберігай свої сили». Та, замість того, щоб піти відпочивати до себе на позицію, він залишився на бойовій, так як дуже хотів знищити БМП терористів.

Я в цей час теж готувався підбити той БМП, але почався сильний обстріл 152-міліметровими бетонобійними снарядами. Навколо все гриміло та гуло, я підійшов до бійниці, щоб подивитись, що там коїться, та побачив, що з позиції, де «працював» Правий, летить сильний дим, пил та шмаття зі всіх вікон. Я ніколи не бачив такого видовища. Купа диму підіймалась в повітря, як після ядерного вибуху.

Через декілька хвилин до мене забіг друг Да Вінчі, поклав мені руку на плече, зітхнув і сказав – «Філ, Правий – двохсотий». Я взагалі не зрозумів цієї фрази, а почув тільки «двухсотий», через метушню, яка почалась в нас на позиції. І до останнього не розумів, що в нас є «двохсоті» , думав можливо «трьохсоті», так як в нас постійно біганина, коли когось поранено. Пройшло хвилин п’ять-десять.

І тут до мене почало доходити. Що це ж той пацан, з яким я «працював», якому сказав спуститись вниз для відпочинку. От тоді я й дізнав важке відчуття відповідальності, адже дав йому команду йти відпочивати. Я зрозумів, що пов’язаний з цим. Так виходить завжди з побратимами, котрі загинули… Ти думаєш, що, якщо б щось для них зробив, то можливо б змінив хід подій. Тоді вперше за цю війну в мене на очах з’явились сльози. Стало важко та незручно перед моїми бойовими друзями. Я терпів скільки міг, але сльози самі текли струмком. Я зрозумів що він, молодий, адекватний хлопець, і після цих жахливих вибухів його тільки що не стало…»

В день 22 лютого 2015 року приблизно о 12-00 годині дня, від снаряду ворожої САУ трагічно обірвалось життя наших побратимів — друзів Лома та Правого. Навіки Правого…

Матеріал підготував Друг Одін