Навчання метанню ножів проводиться як на відкритих майданчиках, так і в приміщеннях.

Для цього потрібно очистити від різного сміття невелику ділянку в лісі або в саду, яка дорівнюю, наприклад, 10х4м, утрамбувати майданчик, злегка посипати піском і поставить стенди так, щоб біля них або за ними була виключена поява людей. Майданчик треба розмітити на спеціальні дистанції (про них я говоритиму в наступному розділі). У одному кінці майданчика стоятиме стенд, в іншому - стіл або лавка для метальних ножів. В процесі навчання є небезпека розльоту і розкидання ножів по майданчику, тому стенд просто необхідно обгородити дрібною сіткою або дерев'яними щитами. На землю біля стенду потрібно насипати більше піску або покласти гумові доріжки. Це збереже ножі від можливих поломок при ударах об землю, а учневі не доведеться бігати за стенд шукати ножі, що відлетіли туди. У приміщенні для цих же вправ майданчик повинен бути таким самим, але більше уваги треба приділити звукоізоляції, для чого стенд потрібно оточити повстяними листами або гумовими доріжками. Якщо ж в приміщенні, де проводиться метання, є вікна, то їх слід загородити дрібною сіткою. Стенди повинні бути добре освітлені: над ними або збоку повинні знаходитися лампочки загороджені чохлами, оскільки при підготовці метальника будуть вправи в напівтемряві і в повній темноті на спалах світла. Всі розмови про те, що майданчик для метання ножів повинен бути більшим не мають сенсу, тому що результативно метати ножі далі 12м просто неможливо, а розповіді про те, що дехто бачив або сам метав ножі з дистанції 15, 20 і 30м - чиста брехня. Якщо Ви знаходитеся в такому регіоні, де важко відшукати дерево, то в одній стороні майданчика на відкритому повітрі насипається земляний вал, утрамбовується лопатами, розмічаються різні фігури, після чого стенд готовий для тренувань (так робили, наприклад, турецькі яничари для швидкого навчання великої кількості воїнів).

Якщо є можливість для вправи підібрати дерево, то краще, якщо це буде тополя, оскільки її деревина м'якша, добре поглинає звук від удару ножа і добре вбирає в себе ніж при встромлянні. Тополя пиляється на 30 сантиметрові кругляшки, кора знімається, після чого сокирою обколюють сторони так, щоб вийшов квадрат, потім позначається будь-який порядковий номер, і готові квадрати тополі ставлять в раму стенду (мал.6).

Мал. 6

Кришку рами або верхню планку опускають так, щоб квадрати тополі не рухалися, і застібають або зав'язують збоку, щоб все міцно трималося (мал.7). Спереду на квадратах можуть бути різні номери, а ззаду намальовані різні фігури. Коли передня поверхня руйнується в результаті вправ, то міняється сторона квадрата або квадрат повністю викидається. Бажано, щоб деревина тополі постійно була сирою. Для цього, йдучи з тренування, треба побризкати на стенд водою і, якщо є можливість, загородити стенд вологою ганчіркою. Мокра деревина краще сприймає «залипання» ножа. При навчанні метанню важливою обставиною є той факт, що ножі метаются в торець чурбана, а ніяк не збоку в деревину. Багато пізніше, коли прийде досвід, можна буде метати і в дерево, що стоїть, але, природно, в сухе, а не в квітуче, в ДСП, фанеру. Правда, подібні вправи сильно псують ножі.

Мал. 7

Досвідчені метальники роблять мішені, що коливаються на ланцюгах, хоча потрапити в них, повторюю, можна тільки при дуже тривалій і постійній практиці.


О 5 годині ранку цивільні мешканці українських міст прокинулись від вибухів. Передаючи інформацію один одному та в соцмережах, дізнались, що вибухи лунають не тільки в столиці, а також у Харкові (з міста видно заграву на околиці), Миколаєві, Одесі. Це, поки що все, що відомо “Сектору Правди”. Відомо також, що йдуть масовані обстріли по всій лінії фронту. 

Кремлівський маньяк не зміг стримати свої загребущі руки. 

Друзі, не сподівайтесь на гуманізм і милосердя ворога! Згадайте нашу історію, згадайте наших славних предків!

Ми - нащадки славного козацтва, вояків УПА! Ми вміємо воювати.

Адреналін - це нормально. Скоро це пройде, а злість і бажання битись повернуться.

З нами Бог. З наша армія. З нами правда.

Віримо! Діємо! Переможемо!

"Сектор Правди". Хто ми і які наші цілі

"Сектор Правди" - це волонтерська команда журналістів-документалістів, яка розпочала свою роботу в 2015 році, на фронті, як інформаційний підрозділ Добровольчого Українського Корпусу (пізніше УДА).

Вся робота, пророблена нами за цей час, зібрана на даному сайті, каналі Youtube, соціальних мережах та сайті нашого: відеопродакшену.

В той час як на передовій ведуться бойові дії, на інформаційному фронті точиться не менш запекла боротьба. За роки війни ми навчилися протидіяти та запобігати ворожим інформаційним атакам, але найважливіша битва ще попереду. Це битва не проти когось, а ЗА розум та серця наших співвітчизників.

Роль та місце національної ідеї у постіндустріальному цифровому суспільстві, у світі біткоїнів, блокчейну, безпілотних авто та штучного інтелекту на перший погляд здається невизначеною.

Вражаючі технічні прориви вимагають відкритого суспільства. Неможливо створити передову технологію, не маючи доступу до глобальної бази знань та вже існуючих технік. Неможливо підштовхнути людство до нових горизонтів без широкої комунікації на всіх етапах процесу. Неможливо виточити нейронну сітку на токарному станку.

Ми живемо в той час, коли знання, отримані 10 років тому, вже є застарілими, а традиційно важливі вміння та навички перестають щось важити. Ми переживаємо трансформацію людського світогляду, безупинно стикаємося із новими смислами, ламаємо бар’єри або спостерігаємо, як хтось ламає те, що ще вчора здавалося непорушним.

Питається: як у такому світі можуть існувати окремі нації? Яке їх місце серед робототехніки, кіберспорту, великих даних та кріо-кулінарії? Чи, може, наше майбутнє – це ліберальна безідеологічність на базі необмеженого споживання?

У світі майбутнього, крім чисто візуальних та біологічних, між людьми ставатиме все менше розбіжностей. Стиратимуться рамки соціальних груп, професій. У цьому контексті усвідомлення своєї національної ідентичності є важливим фактором формування соціокультурних спільнот. Нація має залишитися тим чинником, який нас поєднує.А сам націоналізм в сучасних умовах не може мати форму виключно протекціонізму, він має балансувати між протекціонізмом та експансією.

Говорячи про інформаційну сферу ми говоримо в першу чергу про експансію, про створення цифрової нації, генерацію таких масивів інформації, які не дадуть загубити нашу ДНК у віртуальному просторі. Не дадуть витіснити її з інформаційного поля або знищити зумисно.

Здається, що мова йде про високі матерії? Їх дуже просто опустити на землю. «Сектор Правди» наголошував і буде наголошувати на тому, що українцям потрібно якнайбільше ВЛАСНОГО ЯКІСНОГО контенту та потужні незалежні ЗМІ. Тільки так ми можемо формувати власний потік інформації та захищати його від ворожих дій.

Головна редакторка порталу "Сектор правди", режисерка, продюсерка, журналістка Марія "Яремчук"


Новини

  • Більше 1000 людей переглянули авторське документальне кіно в рамках кіномарафону “Синьо-жовта стрічка”

    Ідея кіномарафону “Синьо-жовта стрічка”, що вже три роки поспіль проходить на Тернопільщині належала ветерану - тернополянину Ігорю Войцехівському. Проєкт був задуманий так, щоб нові документальні стрічки могли подивитись здебільшого глядачі в громадах, де немає кінотеатрів, або не заведено демонструвати на великому екрані саме документалістику, а ще школярі і молодь.

    Ідея заходів спиралась на збільшення запиту суспільства на документальне кіно та поглиблення інтересу аудиторії до історичних подій минулого і сьогодення, їх переосмислення та відображення сучасними режисерами, потребу аудиторії в живому спілкуванні з митцями, що працюють в жанрі авторської документалістики.
    Цьогорічний етап проєкту, що пройшов за підтримки Українського культурного фонду, охопив три області - Тернопільську, Волинську та Рівненську. В рамках кіномарафону відбулося 35 заходів-кінопоказів, а ще 14 творчих зустрічей із авторами стрічок, презентацій і велика панельна дискусія «Як створюється історична документалістика сьогодні».

    Детальніше...
  • Опубліковано тизер кінопроєкту "Незакрита справа"

    До тизера будь-якого фільму існує ряд досить стандартних вимог: він має розкривати тему картини, «чіпляти» увагу глядача, але не переказувати фільм, бути динамічним, захопливим.

    Як врахувати все зазначене, коли тема фільму "Незакрита справа" – радянські репресії? Як динамічно і захопливо розповісти про те, що 19 травня 1938 року в стінах лише одного Київського НКВС за ніч було розстріляно 563 людини?

    Працюючи над тизером документального фільму «Незакрита справа» його автори вирішили сконцентруватися на тому, щоб в короткому відео максимально показати всю ширину проблематики питання реабілітації жертв комуністичних репресій 1917-1991 років. Бо насправді, мова йде не про реабілітацію як формальний процес, а про переосмислення всього радянського періоду в Історії України.

    Репресовані борці за волю України, діти, народжені в таборах і тюрмах, представники інших народів, які проживали на території нашої держави, розстріляні без суду і слідства селяни, робітники, інтелігенція, шістдесятники та багато інших людей, які потрапили під маховик радянської каральної машини заслуговують на справедливість і пам’ять. І кожен випадок має розглядатися окремо, як це відбувається зараз під час засідань Національної комісії з реабілітації.

    Детальніше...
  • Друга серія історичного циклу «Невідомі» - «Мирослава Райтер»

    Стрічку присвячено історії життя та спротиву Мирослави Райтер (Костів), яка по цей час мешкає у с. Козова на Тернопільщині. Документальний фільм розповідає про шлях Мирослави - від юності на Тернопільщині та роботи зв’язковою, до арешту, тортур і десяти років у таборах Казахстану. Вона не видала підпільників і повернулася додому після звільнення у 1956 році. Згодом створила сім’ю, дочекалася незалежності України й записала спогади про покоління, чиї життя пройшли крізь війни, окупації та неволю. Історія Мирослави Райтер - про любов і вірність, про силу вистояти й зберегти себе. Її свідчення повертають голос людям, які боролися за свободу України й не вважали себе героями.

    Детальніше...
  • Перша серія історичного циклу «Невідомі» - «Людмила Фоя».

    У неї було два імені: для ворога агент «Апрєльська», якій довіряло НКВС, і «Оксана» - підпільниця, що працювала на користь українського визвольного руху. Та чекісти не знали, що Людмила Фоя веде власну гру.

    Документальний фільм розповідає про киянку, яка після вербування радянською спецслужбою зуміла обернути її довіру проти совецької влади. Через архівні матеріали, свідчення істориків і реконструкції постає шлях Фої - від юності в окупованому Києві, до років підпільної боротьби на Волині, літературної праці та загибелі в 1950 році.

    Її історія - це небезпечна подвійна гра й особистий вибір, що вимагав щоденної відваги. Дізнайтеся, ким була Людмила Фоя і чому її ім’я, попри виняткову долю, досі залишається маловідомим.

    Детальніше...
  • ”Обійми”, що об’єднують Україну

    В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.

    У рамках кіномарафону “Синьо-жовта стрічка” унікальну мапу держави з ляльок-мотанок представлять у Тернополі, Луцьку та Дубно.

    Викладачці української мови з Донеччини Оксані Муравльовій довелось двічі починати життя з нуля. Вперше вона разом з родиною була змушена виїхати з Ясинуватої у 2014, тікаючи від російських військ. Згадує, що дивом прорвались через блокпости. Зупинились у Краматорську, де мешкали батьки чоловіка. Сподівались, що ненадовго, сумували за домом. Мріяли якнайшвидше повернутись. Однак реальність виявилась іншою.

    “ Як стало відомо, за проукраїнські погляди нас в Ясинуватій занесли в “розстрільні” списки, -розповідає Оксана Муравльова. - Більше ми туди не їздили. Сидіти склавши руки було несила, тому я почала волонтерити. Шукала контакти благодійних організацій. Допомагала іншим вимушеним переселенцям, яких у Краматорську було багато. Більшість з них виявились російськомовними, тому я почала викладати їм державну мову. Заохочувала людей вивчати українські народні традиції, пропагувала мистецтво вишивки. За кілька років мені вдалось створити чималу патріотичну спільноту”.

    Детальніше...
  • Модератор кіномарафону Ігор Войцехівський: “Синьо-жовта стрічка”- важливий момент у національно-патріотичному вихованні молоді”

    В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.

    “Сад пам’яті” режисера Павла Неуходова про вшанування загиблих військових ЗСУ шляхом висаджування іменних дерев. Фільм “Марія” режисерки Марії Яремчук про тернистий життєвий шлях зв’язкової УПА Марії Штепи, яка дожила до 100 років. І ще одна стрічка авторки- “НеВідомі Українці. Кирило Осьмак”- про знаного будівничого української державності, Президента Української головної визвольної ради.“Росохацька група”- стрічка про легендарних підпільників з Чортківщини, які вивісили у 1973 році в рідному місті синьо-жовті прапори. Інформаційно-просвітницькі відеоматеріали та цикл уроків “Знання під час війни”.

    Це лише кілька назв фільмів та сюжетів з переліку кіномарафону “Синьо-жовта стрічка, що стартував у січні 2024 року на Тернопільщині. У його рамках глядачі мають змогу безплатно подивитись документальні, історичні та патріотичні фільми, присвячені видатним постатям та боротьбі за незалежність України у різні часи.

    Детальніше...
  • "Незакрита справа" - про що цей проєкт

    Відновлення історичної справедливості та збереження національної памʼяті в сучасній Україні є багатогранним процесом.

    Однією з його складових є робота із реабілітації жертв комуністичних репресій, котра в нашій державі ведеться на багатьох рівнях: всеукраїнському, обласному, локальному та родинному. Репресованих, розстріляних, депортованих в Україні реабілітують із початку 90-х років, і вперше цією темою зацікавилися кінематографісти-документалісти.

    Продюсер та голова Тернопільської кінокомісії Володимир Ханас з командою за підтримки Українського Культурного Фонду працює над сценарієм стрічки, яка підніматиме питання, пов’язані із відновленням прав репресованих у 1917-91 років.

    Матеріали для фільму збирають у різних областях України.

    Із відеозверненням команди, де вона розповідає про те, чому взялася за кінематографічну розробку теми репресій можна ознайомитись тут:

    Детальніше...