Актуально:      Фронтовий щоденник       "Листи на фронт"      Головні події дня      

Міцніше за броню

Міцніше за броню

Перевантажуємо волонтерку. Руки працюють «на автоматі»- вода, коробки з консервацією, солодощами акуратно вкладаються до нашого УАЗика. За мить усе це домчимо на передову до наших побратимів.

Ось і дві маскувальні сітки, а від них – потужна аура. Відчув, бо перехопило подих.

Скільки вузлів і очок акуратно заплетені, різного кольору по сезону – результат кропіткої праці, важкої…

Читати далі


Борщ з … дитинства

Борщ з … дитинства

Який день за межами підрозділу. Сухпай набрид уже. Захотілось чогось гаряченького. Думаємо. Першим не витримує друг Марк:

- А як на рахунок борщу?

- Смієшся ? – у відповідь.

Вояцька винахідливість спрацювала: правдами–неправдами роздобули картоплю, капустину, заправку до борщу, посуд. Серед людей же знаходимось. Розподілили обов’язки. Дмитро – за кухаря.

Читати далі


Друг Коваль

Друг Коваль

Дорога, ніби нескінченна сіра стрічка, біжить під колесами нашого авто. Біла розмітка дорожнього полотна «тисне» на очі, бо наближається вечір. За монотонним співом колісних шин двигуна майже не чути. Попереду ще тисяча кілометрів туди, де війна…

Нас п’ятеро. Їдемо на чергову ротацію. На задньому сидінні – побратими, вояки Української добровольчої армії. Троє, майже однакові за віком, – пацани. Тому й мова в них спільна: шумлять, жартують між собою, ніби їдуть десь на пікнік, хоча вже добре «понюхали пороху».

Читати далі


Друг Лат

Друг Лат

Фронтові будні. У кубрику повно диму, - буржуйка відмовляється пожирати щойно принесені сирі дрова. Дим просочується скрізь, постійний запах кіптяви. Найбільш «гарячий» серед нас - друг Лат - нарешті не витримує, сам береться за справу – розпалити «цнотливу» буржуйку.

Коли поглянув, як вправно проходить лезо сокири біля самісіньких пальців руки, перетворюючи поліно на сірники, – стало моторошно.

- Пальці ні разу не чіпляв ? – запитую.

- Ні , поки що, – відповів побратим, підвів на мене очі, хоча руки і далі продовжували працювати, наче автомат.

Читати далі


Лапті на босу ногу

Вчора знову мав можливість побачити своє дитинство та юність. Та тільки теплого та світлого там нічого не знайшов. Піонерія, комсомол, коли після занять примусово заганяли вільні дитячі душі на комсомольські збори. Пригадую очі однокласників з іскринкою злості на брехню, очі наставників – виконували, як раби, свою роботу за «дзвінком» з райкому. Пізніше зрозумів лише : здатність розрізняти чесноти і вади дані нам, людям. Господом покладені до серця. Бунтували, тікали, як могли, від брехні. За що каралися характеристиками, оцінками, майбутнім.

Побачив по «зомбоящику» пики можновладців, з купою холуїв у вигляді свити. Їх очі – собачі, перед актом розмноження. Але ж вони – люди. Бо у багатьох в очах усвідомлення своєї приреченості. Серце-то ж не обманеш. Добре вони знають: « що не істинне - то не вічне». Прожити довше, протягнути час ох же і стараються! Путлера боятьс., Бо що не так – зніме з них лапті і босі ноги їх стирчатимуть з-під простирадла в якомусь із моргів. Ланцюжок то короткий.

Був такий собі Сізіф, що викочував каменя на гору. Бачив його подобу вчора – у вигляді «щастя» для мешканців лугандонії, - роботу їхніх ЗМІ . Сичать. ..Діє , поки що… Та лише на «генетичне» сміття у роді людськім - холуїв. Мільйони ж людей по цілій Землі – «бандерівці» - бо адекватно можуть оцінювати світ, - прийшов до особистого висновку. У кожного своя правда, а істина - одна єдина , вона у наших серцях.

P.S. Коли хто не вірить – перевірте, включіть «сепарське» або російське ТБ – переконаєтесь.

Записи фронтового кореспондента.
Віталій Кудін (старший) – окрема тактична група «Волинь»
Української добровольчої армії,
«Сектор М»

06.03.2017.


Клітка

Серед постійних обстрілів буває і затишшя. На плечах ніби полегшення, а в душі - камінь десь росте та набирає вагу. Момент, коли є час і поспілкуватись, або просто скинути бронік і нарешті відпочити. Фізично.

Та доки жива людина і при свідомості, вона - раба своїх думок. Думки про наболіле завжди домінують, а це і є той камінь на душі. Тому тут, на передку, перевагу віддаєш спілкуванню.

З Іваном - своїм побратимом, познайомився ще наприкінці літа минулого року. Зустрілись випадково в центрі Дубно. Він повертався з відпустки «на передок». Ще на початку за ті кілька хвилин, що залишались до відправлення київської маршрутки, зрозумів: переді мною досить цікава людина. Та… помилився. Ні, не в побратимові, а у оцінці, в слові "цікава", бо воно занадто бідне для розуміння.

Читати далі


Тихий

Тихий

Від автора

Немає більшого болю, від того, коли болить душа… Стан – ворогу не побажаєш. Ніби гострий, з нескінченим лезом ніж прямо у серце – щоденні звістки з фронту: відходять у вічність і молоді, і сивочолі сини твої, Україно, кладучи голови свої у січах з татарською потопою – московією.

Від породільних материнських мук і безсонних ночей бігало, бігало маленьке чудо, росло, на втіху та радість батькам, стало красенем – дубочком, і враз обривається ниточка ця ворожою кулею чи осколком.

Читати далі


Калинонька

Калинонька

Двадцять шосте січня сімнадцятого року. Чомусь саме цей день запам’ятався особливо серед усіх днів режиму повного припинення вогню. На «нулівці» звик вже до постійних обстрілів, пік яких припадає на черговий російський гуманітарний конвой для жителів Донбасу.

Ранок. Земля у глибоких ранах – наслідок «приходів» від застосування стодвадцяти- та стоп’ятидесятиміліметрової арти. Богу дякувати, - без втрат з нашої сторони.

Досліджую територію навколо позицій: чи, бува, не залишилось «подарунків», що не вибухнули. Побратими нарахували біля шестидесяти потужних вибухів. І це лише на ділянці, яку обороняє наш підрозділ. На шляху - зламана, в обхват, тополева гілка. Чомусь не зрізана осколком, а саме зламана.

Читати далі


Перлинка

Перлинка

Прибула волонтерська допомога від житомирян. Втомлені довгою воєнною дорогою люди різного віку доставили сюди, на передок, все щонайнеобхідніше: воду, харчі, одяг. Колись бачив малюнок, що став емблемою однієї із волонтерських груп: люди, котрі тягнуть, напружуючи кожен м’яз свого тіла, запряжених у віз волів. "Глибока і вдала аналогія", - подумав тоді, бо знаю, це - правда нашого сьогодення.

Найстарший за віком назвався: «Дід Мюллер», та назвав кожного зі своїх побратимів. Серед клопоту розвантаження бусів помічаю молоде сірооке дівча з бандурою у чохлі. Ов-ва!

Читати далі


Доброволець УДА привіз вертеп у Авдіївку

Доброволець УДА привіз вертеп у Авдіївку

21-23 січня делегація з Дрогобиччини відвідала Авдіївку на Донеччині. Організатор заходу — керівник апарату райдержадміністрації, воїн-доброволець Української Добровольчої Армії Руслан Щерба. Поїздка відбувалася під егідою голови райдержадміністрації Володимира Шутка.

В Авдіївці побував вертеп Дрогобицької духовної семінарії, творчий колектив Дрогобицького музичного училища, бард, учасник АТО Максим Перев'язко та відомий автор і виконавець (автор “Молитви на Різдво”) Зиновій Медюх. До делегації також долучилися волонтери Микола Походжай, Тарас Лужецький, художник Левко Скоп.

Читати далі


Радивилівські (щоденник фронтового кореспондента)

Радивилівські (щоденник фронтового кореспондента)

Випав перший сніг. Троє вояків грають у сніжки. Забери з них «броники» і «калашмати» - пацани та й годі, ніби й війни нема. І руїн - також, а навкруги - лише будинки рідного Радивилова, що на Рівненщині, бо вони – друзі з дитинства.

Розумію, ті, хто їх знає ближче, можливо, мають інше, своє власне судження, але це думка людей, котрі живуть у мирі, – вони й уявити не можуть, що таке війна!

Не хочу хвалити своїх героїв і писати з кожного якийсь ідеальний портрет. Намагаюся знайти у кожному саме той штрих, те зерно, яке посіяла у них тричі клята війна. Щоби кожен, хто їх знає, сказав: «Схожий!».

Але, шановний читачу, перепрошую: портрет кожного писатиму не на фоні природи, осяяної сонячним промінням та блакитного неба, а на тлі й у мороці каторжно-важких труднощів війни…

Читати далі


Всі відео від Сектору Правди: