Він присвятив життя боротьбі за краще майбутнє своєї країни, коли з ще юнацьких років вчився сам військо- мілітаристському вмінню, а потім, – рік за роком, згуртовував навколо себе юних патріотів – націоналістів, зумівши достукатись до кожного серця, зумівши розбудити той генетичний поклик, який старанно отруювала радянська влада, та й пізніше ніби-то українська.

Гламурні правосєки Шмель і Спікер))

Фото з "гаражних" робіт, що заслуговує особливої уваги. Боєць гострить ножа, слухаючи на програвачі класичну музику Шопена)

Розсудлива, виважена (коли це потрібно), але така відірвана, ненормальна.

Дмитро Винник (пізніше ми дізнались, що справжнє прізвище бійця - Коцюбайло, в ДУКу багато бійців, рідні яких і не здогадуються, що ті тут) 19-ий студент-художник. Цей хлопець - типовий правосєк. Він повернутий на війні. В хорошому сенсі. Да Вінчі володіє технікою стрільби з АК, РПК, АГС, ПТРС, РГД. Але офіційно вважається кулеметником.

Під час оборони наших позицій поблизу смт Піски хлопець був важко поранений. У Дмитра - зламана ключиця, кілька ребер, права скула, розірвана щока. І знаєте, як він коментує це?

- Блін, я тільки мав їхати в аеропорт на ротацію. І тут на тобі, поїхав... Нічого, тиждень відлежусь і назад.

"Ну не фоткай мене! Я, цей, не фотогігієнічний! Дай покурити спокійно)"

"О, привіт. А шо, я так довго спав? Дожився... Рапіри не будять так, як ваша балаканина))

"Трохи повоювали, можна і чаю жахнуть".

Аеропорт. Апокаліпсис сьогодні

"Мій батько, якого я втратив, коли мені було 16 років, залишив мені у спадок цілу, непошматовану Україну і я мушу передати її своїм дітям такою ж. Тому, що відданість святій справі – боронити землю від ворога, з яким протягом віків бились наші славні предки, у нас в крові!"

Наші штурмовики 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”!