Під час Хресної Ходи у Києві співали Славень
Пристрасті навколо річниці Хрещення Русі-України не вщухають. Вчора кияни з полегшенням зітхнули, що захід УПЦ МП обійшовся без заворушень і жертв. І розчаровані бабусі, що їхали "умірать за вєру праваславную" у страшний Київ, де навіть вулиці перейменовують тепер у "хвашистов", повернулись живими по рідних домівках.
А сьогодні - нова Хода. Тепер вже організована вірянами Київського Патріархату. Ця Хода не була так по-лайфньюзівськи анонсована, як попередня: не було лякалок про теракти, напади страшних "бєндєр" і демарші націоналістів. Лише заклики від друга - до друга у соцмережах і повідомлення ГО Києва про участь. Однак, цього разу хвалені москальські інформаційні технології потерпіли фіаско - на Ходу Київського Патріархату відгукнулась значно більша кількість киян.
Центральними вулицями столиці йшли такі самі літні бабусі, жінки, багато діточок. Тільки одягнуті здебільшого у вишиванки. Багато чоловіків теж у вишиванках. Несли хоругви і прапори - жовто-блакитні і бойові червоно-чорні. Нікого не лякали чоловіки і юнаки у камуфляжі у лавах вірян. У нас була змога порівняти два дійства до одного свята. Різниця - відчутна: сьогодні не було гнітючої атмосфери страху і аури безнадії. Люди посміхались і вітали один одного щиро й відкрито. Співали псалми, народних пісень, то тут - то там звучав наш Славень і пісні повстанців УПА.
- Слава Україні! - Вітали кияни учасників ходи.
- Героям слава!
Герої йшли серед них. Фронтові капелани з нагородами на камуфляжних куртках, одягнутих на сутани. Їх багато серед священства УПЦ КП. Вони не ховають бойових орденів, бо рятували людські душі у самому пеклі - на війні. Капеланів вітали особливо гучно і приязно. Київ теж знає, що таке війна, адже тисячі тисяч людей трудяться для перемоги й тут, у столиці. Цих людей, на щастя, значно більше, ніж розповідають нам ЗМІ, чи бачиться з передової. Сьогодні Київ ясно показав своє ставлення не тільки до конфлікту в Православній Церкві України, люди виявили своє розуміння подій на Сході. Православні на Володимирській Гірці просили у Господа миру на нашу землю. Але не принизливого, угодовського, а переможного.
