День «Аратти» в Новому Роздолі
Мешканці міст і містечок України люблять святкувати День свого міста. Це – велике родинне свято, де можна побачитись з друзями, колегами, сусідами. Де знайомляться з виставками місцевих талантів і аплодують землякам-майстрам сцени. Тут демонструються усі пам’ятки і досягнення, якими величається громада.
Місто Новий Розділ, що на Львівщині, пишається «Араттою». Ми бачили це на власні очі.
Святкувати День міста команду «Сектора правди» запросив командир 8 Окремого батальйону Української Добровольчої Армії (УДА) «Аратта» друг Червень:
– Приїздіть! Буде нагородження моїх хлопців, волонтерів. Покажемо фільм про УДА та батальйон. З’їдеться багато наших побратимів, приїде Провідник.
Звичайно ж ми поїхали! Хто б на нашому місці пропустив таку нагоду обійняти своїх, поспілкуватись, ще раз розповісти про славних бійців УДА?
Подорож була сповнена всіляких пригод. Зокрема, під Бродами зламалась машина, і ми змушені були добиратись до Львова місцевим транспортом. Ця невеличка оказія дала нам можливість зрозуміти на практиці, що таке «ДІЯ» в Україні. «ДІЯ» – Державницька ініціатива Яроша – це та сама Добровольча армія, тільки в тилу. Менш як за півгодини на місце нашої вимушеної зупинки примчав місцевий підрозділ у камуфляжі.
– Життя прожити треба так, – сміявся наш «штурман»-араттівець друг Посилка, – щоб у кожному населеному пункті було де картуза на вішак почепити!
Це – особливе відчуття побратимства, коли знаєш: де б і що не сталось з тобою чи твоїми рідними, у будь-якому куточку країни на допомогу примчать свої.
Новий Розділ одягнув вишиванки та прибрався квітами й барвистими повітряними кульками. На центральній площі міста місцеві майстри, громадські організації виставили свої намети. Серед них – намет волонтерів «Аратти». Це ті люди, які вже три роки поспіль разом з громадою міста підтримують бійців матеріально.
– Ми хотіли, – розповідають нам головні відповідальні за свято командири «Аратти» друг Січень та друг Офіцер, – щоб наше місто не тільки на колінах зустрічало своїх синів-героїв, загиблих у боях з російськими окупантами, але і святкувало разом із живими героями.
Згадалось, як у Широкино, на передку хлопці-араттівці сказали на наше «а в тилу в цей час люди святкують»:
– Ми за це тут і стоїмо, щоб на мирній землі люди закохувались, одружувались, святкували, сміялись.
Організатори свята проробили титанічну роботу. На площі виросла сучасна сцена з найновішим обладнанням, були запрошені найулюбленіші українські виконавці та гурти.
– Новий Роздоле! – Гукав зі сцени гурт «Тартак», – коли у вас востаннє було таке свято?!
– Ні-ко-ли! – Скандувала вщент заповнена людьми площа.
А осторонь сцени скромно стояв у оточенні побратимів та друзів Провідник Дмитро Ярош. Він не йшов на сцену. Бавив онуків, вітався і розмовляв з бійцями УДА, що з’їхались на свято, відповідав на питання і привітання роздільчан, фотографувався з ними.
– А дозвольте мені з Вами сфотографуватись? Я – теж Дмитро Ярош! – і місцевий молодик показав свій паспорт.
– А Ви помітили, друже Провідник, що ніхто з людей не підійшов до Вас з претензіями чи критикою? Чи багатьох Депутатів Верховної Ради так би зустріли? – тихенько спитали ми.
– А й справді! От що значить – не ходити у Верховну Раду, а бути на передку, – сміється Ярош, притискаючи маленького онука.
Серйозною стала площа, коли на сцені пішли документальні кадри про «Аратту» та «УДА», зняті Вірою Яворською – подругою Нікою. Роздільчани видивлялись на них своїх. В тому числі – двох загиблих на цій війні – друга Карася та друга Молодого. Їх посмертні нагороди отримали мами полеглих побратимів.
Нагородження було гарячим. Кожен боєць, що піднімався на сцену, потрапляв у братні обійми свого комбата – друга Червня і отримував яскраву характеристику від нього. Це ми вже звикли до іскрометного гумору комбата, а площа щораз вибухала схвальним реготом та оплесками. Для всіх своїх бійців Червень завжди знаходить веселе, тепле і щире слово, проте, основне, що відмітили всі волонтери у своїх виступах, – це висока дисципліна і бойовий дух підрозділу. Особливо на передовій.
Кожного бійця, що отримував відзнаку з рук начальника штабу УДА друга Сокола, щиро вітали оплесками. На кожне «Слава Україні!» площа тисячоголосо відповідала «Героям Слава!» І в цей день то були не просто слова, не звичне вже гасло. То звучало як свого роду маніфест: ось тут, на площі, стоять українці, стоїть Україна, яка складає шану землякам і вітає своїх Героїв. Не якісь тіні зі шпальт газет чи екранів телевізора, а своїх – реальних героїв, з якими живуть по сусідству, працювали до війни в одних установах і разом ходили до школи та грали у футбол.
Тисячі вишиванок, гаптованих камуфляжем, – так сьогодні виглядав День міста Новий Розділ. Така сьогодні Україна.
