Якщо людині добре – вона втрачає пильність...

Чи не кожен селянин знає, що сівбу озимих найкраще проводити в період від першої до другої Матері Божої. Але не завжди була змога цього дотримуватись. Пригадую розповіді учасників Першої світової війни. Зокрема про те, що, повернувшись додому, вони найперше запитували, чи всі живі і чи засіяне поле. Та не все поле було засіяне. Чоловіків віком від 18 до 52 років мобілізували. З села забрали багато коней. Отож, після війни чоловіки засівали поле в середині січня: була відлига, заволочили і сіяли. Жінки і підлітки у Першу світову тримали плуг, йшли з сівнею, косою, а восени махали ціпом. В Бучацькому повіті, особливо у північній частині, було спалено багато осель. Тут довго стояв фронт. В той час можна було побачити жінок з бардинкою в руках. Будували вони примітивні хатки чи землянки. А діти з 7­8­річного віку волочили кіньми, тримаючи високо руки, ледь дістаючи вуздечки.

А ще безкінечні форшпани: підвезення хліба, будівництво доріг, копання окопів. І це здебільшого в голоді, зношеній, полатаній полотняній одежині. А на фронті дуже боялись московської неволі. І хто вже туди потрапив, то довго­довго не повертався додому. Ще тоді москаль знущався над нашим народом. Якби не революція 1917 року, то тримав би ще довше полонених. Багато хто потрапив у концтабори. Вже з 1922 року вони склали вагому складову радянської економіки. 8 травня 1933 року Сталін і Молотов підписали інструкцію про вивезення населення до Сибіру і в Центральну Азію. З України належало вивезти 24000 родин.

В той же час збільшилася кількість московського населення в Україні: у 1926 р. українців ­ 75,1 проц., москалів ­ 8,1 проц., інших ­ 6,3 проц.; у 1959 р. українців – 76,8 проц., москалів – 16,9 проц., інших – 0,3 проц.

Так проводились винищення української нації і колонізація України, заселялася всяка нечисть, в тому числі вірні ленінці. А як же проходила русифікація в межах московської імперії? Проаналізуємо це на основі перепису населення в процентах. 1897 р.: москалі – 46,3, українці – 21,5, інші – 32,2; 1926 р.: москалі ­ 52,9, українці – 21,2, інші – 25,9; 1939 р.: москалі 58,4, українці – 16,5, інші – 25,1; 1959 р.: москалі – 54,7, українці ­ 17,8, інші – 27,5.

Державний апарат в Україні 1928 р. складався з таких національностей: у Києві ­ 30,5 відсотка українців, москалі – 33,4, євреї – 30,2, інші – 5,8; по областях: українці – 54,3, москалі – 17,2, євреї – 22,6, інші ­ 5,9.

У той же час в тюрмах найбільше в’язнів було саме з України: 1927 р. – 200000, 1930 р. – 2500000, 1933 р. – 4500000, 1936 р. – 7500000, 1939 р. – 12500000, 1941 р. – 14000000, 1948 р. – 19800000,1951 р. – 16000000, 1955 р. – 12300000, 1956 р. – 14000000, 1958 р. – 11000000.

У цьому загалі москалів, що складали 55 проц. усього населення в СРСР, у концтаборах було тільки 15 проц. Українців, яких в СРСР було менше 18 проц., в концтаборах знемагало понад 45 проц. Москалі всіляко приховують ці та інші цифри, які свідчать про їхні злочини протягом всієї історії. Облудна Москва і нині бреше світовій спільноті на всіх напрямках міжнародних відносин. Та й не тільки російський народ, перетворений на зомбі, молиться до ікон Путіна. Хоч їхня віра така, що нічого дивного в цьому немає. Вже після війни розподіл капіталовкладень був несправедливим. Подивимось, як саме: воєнні втрати Московщини складали 255 млрд. рублів або 31,6 проц., України – 285 млрд., або 47 проц. Розподіл коштів на відбудову був таким: Московія – 62,7 проц., Україна – 19,2 проц. Так тривало і в подальші роки. Ось промовистий приклад. В Московії на кожного жителя припадало товарів на 27 проц. більше, ніж в Україні. Зате в Західній Україні в кожному райцентрі був відділ КДБ, чого не було в Росії.

З України кращу продукцію доставляли до Москви і Ленінграда. Якісний газ із Дашави теж ішов туди. Зазнавала тиску та дискримінації і видавнича діяльність. Згідно з переписом населення в 1959 р. в СРСР українців було майже 18 проц., а газет і журналів українською мовою видавалося лише 7 проц., книжок – 5,5 проц. Нинішня влада в Росії – цілком логічний і закономірний витвір народів Московії. Крок за кроком ця країна йде туди, куди їй дорога. СРСР знищив себе. Цього слід чекати і від РФ. Хто знає мусульманський світ, зокрема арабський, той погодиться з цим твердженням. На межі ХІХ­ХХ ст. Англії належали колонії, територія яких була в 103 рази більша від неї, а Афганістану не могла покорити. І це не араби. Арабських країн є 22 з населенням близько 350 млн. Це найбільш радикальні ісламістські держави, в т. ч. і Сирія. Дамаск, столиця Сирії, існував задовго до приходу євреїв на обітовану землю. Там війна буде доти, поки не доб’ються свого. А Росія «вгрузла» в ці піски по самі вуха. Розплата буде обов’язково. Хто знає, той з тривогою чекає подій у Москві, аналогічних 11 вересня 2001 р. в Нью­Йорку. Все, що відбувається в Україні, також закономірне і очікуване для того, хто знає, що за все треба платити. За свою землю слід боротися. Так, ніби в гостях, поводили себе багато жителів Донбасу. Не дбали про культуру, занедбали релігію, нехтували національними цінностями, догоджали ворогам своєї держави. Врешті­решт отримали те, чого і слід було чекати.

Якщо людині добре – вона втрачає пильність, якщо дуже добре – може зрадити. Націоналісту не буває дуже добре, бо він завжди бачить загрозу, яка постійно чатує на цю чи іншу країну. В світі немає жодної держави, у якої націоналістичний рух аналогічний якійсь іншій. Кожен націоналізм єдиний і не має аналогів. У багатонаціональних країнах він зводиться до шовінізму, а в період політичної кризи ­ до расизму. Державний і побутовий шовінізм зараз має місце в Росії. Плюс вічна русифікація, яка призвела до знищення багатьох народів. Тут відкрита перевага російської нації. Тобто фіно­монголо­алтайської раси. А точніше залишків Золотої Орди. В 60­х роках ХХ ст. расизм (ку­клус­клан) був у США.

Наші люди, які на заробітках в Росії, кажуть, що москвичі не хочуть працювати. Це не новина. Вони так навчились, бо їхні уряди завжди поневолювали народи, створювали концтабори, оголошували ударні косомольські будови. Так козаками був побудований Петербург, в’язнями ­ Волго­Донський канал і Байкало­Амурська магістраль.

У Московії бояться, що не сьогодні­завтра можуть винайти альтернативу нафті. Ось тоді – гаплик. За їхніми словами, 45 проц. бюджету Росії дають нафта і газ.

Після виборів до Держдуми ціни в Росії різко пішли вгору. Невдоволення наростає. І чим пізніше воно вибухне, тим гучнішим буде. А буде обов’язково. Безтурботне життя за рахунок природних ресурсів, відібраних у якутів, бурятів, нанайців, чукчів і ін., врешті­решт закінчиться.

Як кажуть, «хто не виробив, той вистогне». Ми не зловтішні, але пам’ятаємо, як бідували наші предки сто літ тому, коли Брусиловська офензива призвела до спалення мирних, побожних осель наших предків.

Ігнатій РУДИЙ.

с. Озеряни.

Використано видання українсь­кої діаспори «Українська видавнича спілка». Лондон. Грудень 1962 року.