Особливий статус
Українська влада перевершила саму себе у підміні змісту понять та вигадуванні нових смислів. Чого варта лише війна, котра називається АТО, або люстрація, за якої всі високопосадовці минулих часів, крім, може, найбільш одіозних, продовжують засідати в стінах Парламенту та інших високих кабінетах?
Ще одне таке – перекручене, викривлене поняття – це «особливий статус» для Донбасу або для «окремих районів Донецької та Луганської областей» (до речі, теж викривлення змісту, адже не окремих, а окупованих).
Із самого початку війни супротивник вимагав від України федералізації. Проте федералізація неприйнятна для нашої держави як з моральної точки зору, так і з точки зору здорового глузду (оскільки відсутня істотна ознака, за якою має бути розділений народ та території). Вчинки ворога однозначно свідчать про те, що нічого іншого, крім «Української Федерації» йому не треба.
Діюча ж влада замість боротьби намагається, як дешева дівка, задовольнити кожного. З цією метою Президент та його команда знову застосовують свою улюблену тактику підміни понять, щоб одночасно переконати власний народ, російських окупантів та зарубіжних партнерів, при чому всіх у різних речах …
Народ у тому, що «особливий статус» - це дрібничка і зовсім не схожий на федералізацію, ворога – навпаки – в тому, що, незважаючи на нейтральну назву, – це саме те, чого він від нас вимагає, європейців та американців – у готовності йти на компроміси, домовлятися, «прагнути миру» та ін.
Що ж насправді таке цей особливий статус?
Це, в першу чергу, велике приниження для всього українського народу, оскільки ми, фактично, підтверджуємо узурпацію Донеччини та Луганщини протягом 24 років Незалежності. На загальнодержавному рівні дістають визнання брехливі тези російської пропаганди про утиски російськомовного населення, суттєві відмінності між жителями Сходу України та інших її регіонів. Впроваджуючи всі ці окремі статуси, створюючи спеціальні режими для російської мови, культури ЗМІ, ми закриваємо можливості для реінтеграції окупованих територій та поглиблюємо існуючі протиріччя.
Це моральний аспект. З матеріальної ж точки зору ймовірні плюси наших поступок при детальному аналізі також виглядають як мінуси. Інвестиції на відбудову та розвиток зруйнованої інфраструктури Донбасу, котрі нам обіцяють західні партнери, поки що віртуальні. І навіть, якщо якість кошти і будуть спрямовані на Донбас, їх потік дуже скоро перекриється, адже європейці та американці – практичні люди і готові вкладати гроші у відбудову регіону, а не у кишені «нової» місцевої влади. Немає жодних сумнівів, що всі гранти та транші, направлені на Донбас, будуть «розпиляні», «освоєні», «загублені» та осядуть в кишенях місцевих корупціонерів.
Абсолютно хибним також є твердження про те, що через «особливий статус» ми можемо нарешті перекласти відповідальність за проблеми Донбасу на його владу і жителів, адже тепер вони самі собі господарі, а не виконують вказівки зі столиці. Знову ж таки, цілком очевидно, що населення окупованих територій продовжуватиме звинувачувати у всіх своїх проблемах саме Київ. По-перше, аж надто сильно відрізняються їх мрії про відновлення радянської влади від того, що вони врешті-решт отримають, по-друге, на посилення розколу між «окремими районами» та Україною працюватиме вся російська пропаганда, а її ефективність, на жаль, не викликає сумніву.
Враховуючи вищевикладене, можна впевнено відкинути тезу про те, що «особливий статус» - це ціна припинення війни. Лише дуже наївна людина може реально вважати, що у цьому випадку війна завершиться. Війну просто буде відкладено на деякий час. Коли за рік чи два жителі окупованих територій усвідомлять, що рівень їх життя не повернувся навіть до довоєнного, вони почнуть шукати винних і під дією пропаганди вимагатимуть …. чого саме – залежить виключно від господарів Кремля, як саме? Так, як уміють, руками російських військових, криміналітету та найманців.
В той же час українське суспільство має чітко усвідомити, що зміни до Конституції, ймовірніше за все, будуть прийняті. Інформація про об’єднання списків Народного Фронту, Солідарності та Удару на місцевих виборах свідчить про те, що торги за 300 голосів за проведення остаточних змін до Основного Закону проходять доволі успішно.
Якщо це відбудеться, то вже дуже скоро наша держава стане заручником. Але не Донбасу. Долю України як єдиної неподільної держави вирішуватимуть 450 народних депутатів: в залежності від того, які сили представлені в Парламенті, можна очікувати тих чи інших змін до Закону про «особливий статус», як проросійських, так і проукраїнських.
У цьому контексті хочеться нагадати, що головним носієм влади в Україні є народ. Народ обирає Президента, Парламент і таким чином має можливість визначати політику держави. Кого українці приведуть до влади, той і вирішуватиме, що завтра співатимуть на Донбасі – Гімн України, чи «Мурку».
Народ же, який на словах у соцмережах цінує власну гордість, а на ділі щоразу приводить до влади своїх вчорашніх ґвалтівників, бо вони вміють давати солодкі обіцянки, буде поступатися своїм достоїнством доти, поки нарешті не перетвориться у справжню Націю.
