Про головну проблему усіх революційних організацій
Уявімо собі революційну організацію. Вона так і називається - Революційна Організація (далі - РО). У її проводу і членства є власне бачення ідеального державного і суспільного устрою і віра в те, що існуючу систему речей неможливо поступово змінити, тільки зламати. Ясна річ, що народитись і одразу влаштувати революцію жодна організація не може. Їй потрібен час, для того, щоб:
- зрости кількісно і якісно;
- навести дисципліну у власних лавах (хтось, може, не здогадується, але серед тих, хто приходить "робити революцію", 80% - це "двіжуватєлі", персонажі, генетично несумісні з поняттям дисципліни. Вони щиро ідейні, вони надзвичайно сміливо і безкорисливо воюють, але, тим не менш, якщо дати їм владу, більшість займеться неконтрольованими грабунками і віджимами);
- провести перемовини з потенційними союзниками, заручитися їхньою підтримкою, нейтралізувати, політично чи фізично, потенційних опонентів тощо;
- дочекатися слушного моменту, сприятливого для початку революції (тимчасового ослаблення влади, зробленої нею серйозної помилки, появи у суспільстві критичної маси невдоволених тощо).
Отже, РО потрібен час. Іноді - тривалий, і майже завжди чітко не визначений. Весь цей час вона повинна якось існувати і щось робити. І отут перед нею постає складна дилема. Якщо Організація одразу відкрито задекларує свої наміри - здійснити державний переворот - тим більше, зробить це на рівні своїх лідерів, тим більше, влаштовуватиме заворушення з кожного більш-менш вагомого приводу, сподіваючись, що вони переростуть у всенародне повстання, - влада її спритненько знищить. Можливостей тут у влади безліч: знаходження/підкидання зброї, відкриття по новій закритих раніше карних справ, різноманітні підстави, що тягнуть за собою кримінальне переслідування тощо. А може, задля гумору, піти й повністю законним шляхом: переслідувати лише за заклики, якщо вони підпадають під статтю ККУ.
Є у РО й інший шлях: закосити під лібералів чи безпечних, кишенькових "радикалів". Не робити екстремістських закликів, не влаштовувати політичних замахів, не встрягати у бійки з поліцією тощо, а займатися нудною і нецікавою внутрішньою підготовчою роботою. І якщо хтось із членства дозволить собі публічно сказати те, що думає, чи зробити те, що вважає правильним, його, можливо, навіть доведеться публічно засудити. Отут і починається найстрашніше. Організація з революційним іміджем, яка так зробить (а імідж у РО був революційний від початку, інакше до неї прийшли б зовсім інші, непотрібні їй люди), потрапить під шквал дуже жорсткої критики. Її лідерів називатимуть боягузами, відступниками, зрадниками ідеалів, запроданцями олігархів, холуями влади тощо. Частково це робитимуть небайдужі щирі хлопці, в яких просто немає сил довше терпіти бєспрєдєл у державі (і найперше серед них - власне членство), частково - агенти влади, які щосили намагатимуться спровокувати РО на фальшстарт.
Фальшстарт - це страшно, це означає тривале і болісне зависання Організації у лабіринті: райвідділок - адвокат - зала суду - віконце у СІЗО, де приймають передачі, - і знову усе спочатку. Далі почнеться масова втрата членства і прихильників. Вони підуть до інших, більш радикальних організацій. Деякі з цих організацій будуть справжні, деякі - гебешні. (Якщо хтось не розуміє, хто такі гебешні радикали: це коли я чітко знаю, що якщо скажу публічно певні речі, завтра чи післязавтра за мною прийдуть, а хтось таке саме каже роками і йому нічого). У першому випадку їх майже напевно швидко пересаджають. У другому - як куратори вирішать. Тривалий час існуючи посередині між пресингом влади і недовірою власних прихильників, Організація слабшає. І якщо за якийсь розумний період не настане година Х - скоріше за все, загнеться.
Отже, фальшстарт - це зло, але й надмірне затягування - не менше зло. І треба, напевно, бути генієм, щоб чітко визначити отой момент між "ще рано" і "вже пізно", і не побоятися взяти на себе відповідальність. А поки цього не сталося, залишається надія на Бога, довіра до лідера, дисципліна до себе. Роби що треба, відбудеться що повинно.
