Олена Білозерська: Починаю новий шлях
Ну що, суспільство трохи оговталось від новини, що команда Яроша виходить з ПС і створює новий рух. Пора й мені щось пояснити людям.
Що я можу написати, крім того, що озвучено в офіційній заяві і відеоповідомленні? Ясна річ, що якщо дійшло до створення нового руху, то серйозні протиріччя, навіть серйозний конфлікт - були. Але у нас принципова самозаборона на публічний негатив на адресу наших побратимів, які нині залишилися у ПС. З деякими з них ми в одних окопах сиділи, це святе.
Якісь люди - частково прихильники наших опонентів, частково звичайні боти - останнім часом вилили на Дмитра Яроша (і трохи - рикошетом - на тих, хто з ним) стільки бруду, що сприймати це спокійно можуть тільки люди з багаторічним досвідом інформаційних війн. Ну, то хай їм. Ми не відповідали і не будемо відповідати тим самим.
Це рішення - прощання з ПС - нам усім далося дуже тяжко. Якщо взяти те, чим є Правий сектор для найбільш ватного ватника, який не пропускає жодної передачі Кісельова, і поміняти знак мінус на плюс - вийде те, чим був ПС для нас. Під цим ім'ям хлопці пройшли Майдан і потім майже два роки воювали. Не думайте, що відмовитись від цих двох слів було легко. Але альтернативою був конфлікт між своїми, на радість Путіну й Порошенку. Два слова, навіть якщо ці слова "Правий сектор" - не варті цього. Я пішла з Ярошем, бо вважаю, що все й одразу - не буває. І якщо ВСЕ для нас - це УССД, то від "одразу" можна й відмовитись.
Від підозр, що з політсили, яка свідомо зменшила градус радикалізму зараз задля досягнення великої мети у майбутньому, вийде чергова ліберальна партійка, мене рятує довіра до Яроша. Він не такий, як інші - в тому сенсі, що не відмовиться від мети заради грошей, особистої безпеки чи комфорту. Я знаю це не тому, що бачила, як він живе, а тому, що бачу, чого йому хочеться. Як Провідник він має лише одну ваду - занадто трепетне ставлення до побратимів. Деяким негативним речам не було покладено край на самих початках, і в результаті вийшло те, що вийшло. Пам'ятаєте в Ольжича - "Піти чи послати і стать сам на сам з своїм невблаганним сумлінням"? Так от, він з тих, кому завжди простіше "піти", ніж "послати". Це не завжди правильно з точки зору доцільності, але це шляхетно, і тому є надія, що цей шлях - відмова від боротьби зі своїми - призведе до очищення. Очистившись, ми зможемо зміцніти. А тоді вже зможемо все.
Ми спокійно прощаємося з тими, хто залишився у ПС. Наші двері для них відкриті. Ми зберігаємо з ними добрі стосунки, адже мета у нас одна, шляхи її досягнення подібні, різняться тільки методи й послідовність дій.
Наших фронтовиків цікавить, що буде з шевроном ДУК. Є загальносвітова практика, згідно з якою бійці підрозділу, який уславився у боях і був пізніше розформований або перейменований, можуть з честю продовжувати носити старі шеврони. Це стосується усіх - і тих, що залишилися у ПС, і нас.
Прощаюся з "Правим сектором". Починаю новий шлях.
