Дук-інфо ...
Не можна сказати, що події останніх днів вибили ДУК-інфо з колії, до такого розвитку ситуації ми були готові.
Давно було очевидно, що на часі створення якісно нового націоналістичного руху, який міг би об’єднати в монолітну силу і народжених Майданом, і розбуджених ним патріотів.
Так сталось, через багато різних обставин, що структурованість Майдану: на курені, сотні, партії, поверхи, - перейшла у реальне повсякденне життя пост-майданівського суспільства. І так, на жаль, сталось, що з великої кількості різнопланових груп ні одній досі не вдалось стати тим центром тяжіння, який об’єднав би всіх в єдиний могутній кулак. Майдан продовжував і продовжує жити у реаліях сьогодення таким, яким був протягом тих буремних місяців – мужнім, рішучим, сміливим до жертовності. Але не одностайним у погляді на майбутнє. В якийсь момент – найбільш трагічний, перед лицем вогню – здалось, що це можливо, що можна відкласти на мирні часи ідеологічні, світоглядні, релігійні розбіжності. Бруківка, що передавалась із рук в руки, стала тим об’єднуючим чинником. А потім, незабаром – фронт, війна.
Проте дедалі очевиднішим стає факт: жадоба влади і грошей – сила страшної руйнівної потужності. Протистояти їй неможливо ні зброєю, ні дипломатією. Ми спробували – не спрацювало.
Пошук альтернативи існуючій системі, збудованій на корупції і брехні, зцементованій круговою порукою особистих зв’язків і групових злочинів, – це не просто світоглядна задача сьогодні – це єдиний спосіб вижити і зберегти державність, гідність і здоровий глузд. Саме розуміння шляху самозбереження привело нас в Правий сектор, бо кожен усвідомлював: зарадити спільній біді може тільки ідея.
Націоналізм ми вважали і вважаємо ідеєю, здатною не просто об’єднати однодумців. Ми переконані, що побудова саме національної держави – УССД – це для нашої Батьківщини єдиний порятунок.
Команда ДУК-інфо – маленька, але строката. Кожен з нас - сформована особистість з усталеними поглядами на життя і своїм досвідом. Що нас єднає? Ми – переконані націоналісти. І це було основним формуючим чинником. У нас немає дискусій на тему. Ми не цитуємо класиків українського націоналізму без потреби. Просто працюємо. І ви не знайдете серед наших робіт жодної, яка би суперечила нашим переконанням. А це вже під 300 відео, під 2000 публікацій, документальні фільми і мистецькі проекти. І цілий пласт непомітної щоденної праці. Наприклад, жодна з іноземних журналістських команд – а це на сьогодні 19 країн світу – не поїхала з інфоцентру без розуміння, чим відрізняються імперський націоналізм і наш – націоналізм постколоніальної країни. Ми говорили про все, відповідали на несподівані і незручні питання, але намагались достукатись до свідомості наших закордонних колег. І це вдавалось. Між собою ми жартівливо називаємо цю роботу «націоналістичний лікбез», або «націоналізм для чайників».
Ми – люди творчі, тому любимо малювати сценарії життя яскравими картинками-притчами. Останні події змалювали би так.
В одному досить таки відсталому з точки зору цивілізації місті від пустиря через дорогу знаходиться зал гральних автоматів. Туди, як правило, ходять діти й підлітки. Хтось з них отримує на гру гроші від батьків, щоб не вештався під ногами й не заважав жити. Комусь дають сердобольні дідусі-бабусі. Хтось вже потроху краде з маминого гаманця. А є й такі, хто витрясає кишені менш войовничих однолітків. Картина сумна.
І от у місті з’являється сила, здатна змінити ситуацію, оскільки розуміє, що далі так продовжуватись не може, адже йдеться про майбутнє міста. Є у цієї сили два шляхи вирішення проблеми. Перший – довгий і витратний: на пустирі навпроти збудувати спортивну школу. На перший погляд – справа непідйомна. Потрібні документи, техніка, люди, кошти. Тобто, жертви, праця, нерви. І довгий час, поки діти зрозуміють, де їм краще, і прийдуть займатись і вчитись. А є інший шлях, швидший і простіший. Треба просто розгромити зал гральних автоматів і вигнати копняками дітей на вулицю. Вони не матимуть куди піти і перестануть грати. Спосіб простий, абсолютно не затратний. Можна ще по ходу прихопити касу на розвиток організації.
Ми не обговорюємо зараз плюси й мінуси кожного способу. Ми просто говоримо про свій вибір. З часів створення ДУК-інфо займався побудовою. Будували команду й стосунки в ній. Це було не просто, адже довелось пережити і внутрішні конфлікти, й важке притирання. І вкиди з боку «доброзичливців», коли принциповість подавалась, як скандальність і склочність, а небажання занурюватись у розборки і чвари - як недостатня об’єктивність. Зараз, озираючись назад, ми вже бачимо той натиск, якому вдалось протистояти, - саботаж, інсинуації і, насамкінець, потужна інформаційна атака. Витримали. І залишаємось вірними своєму вибору. Ми будуємо, а не руйнуємо. З розумінням ставимось до іншого вибору: комусь потрібно мабуть і руйнувати. Ми згодні. Але хочемо будувати, навчати, переконувати у силі правильності нашої ідеї. Тому питання, з ким і куди рухатись далі, для нас не стояло.
Віддаючи шану й честь тому Правому сектору, який ми знали, описували, знімали, ми прощаємось з ним і рухаємось далі. Всі мистецькі проекти, які започатковані але не завершені, - завершимо. Як тепер буде називатись інформаційний підрозділ, хто буде ним керувати – питання часу. А зараз всі інформаційники ДУК-інфо визнають своїм безпосереднім керівником Олену Білозерську, а Провідником – Дмитра Яроша.
Ресурси, створені нами, готові працювати для створення нового національно-патріотичного руху.
Слава Україні! Ваш ДУК-інфо
