Війна як наука
- Що таке тактика? - Питання Інструктора по-армійськи уривчасті і різкі.
Тиша в класі. Тоді несміливо, напівпитально:
- Це наука?
- Ні! Тактика - це не наука. Це - мистецтво. Мистецтво опановувати обставини, грамотно вистроювати дії, з метою нав'язати супротивнику свої правила гри.
Дивлюсь тихенько на реакцію учнів у камуфляжі. І почуваюсь, як і вони: розуміємо, що чогось не розуміємо, але чого ми не розуміємо – ми поки що не розуміємо. Але то не біда, адже сьогодні тільки перше заняття з тактики. Інструктор – суворий, різко ставить на місце, рвучко задає питання і терпляче очікує відповіді, трохи схиливши набік голову з їжаком сивіючого волосся і помітним рубцем від колишнього поранення.
Він пояснює аудиторії з притихлих правосєків, для чого потрібно правильно оцінювати наміри і можливості, як в обороні, так і при плануванні наступу. Як впливають на плани штабу червоних (а ми при плануванні, як і багатьох арміях світу – «червоні», а супротивник – «синій») рельєф місцевості, світло, час, підручні засоби. Як правильно оцінити свої ресурси і дізнатись про ресурси супротивника. Щось Інструктор озвучує сам, щось примушує формулювати нас, не поспішаючи приходити на допомогу:
- Мені потрібно бачити, як ви мислите, щоб розуміти, чому вас вчити і як.
Після теоретичного вступу починається найцікавіше – практика.
- Давайте спробуємо трохи повоювати. Але, оскільки ви новачки, то почнемо з давніх часів. Між вами і сувереном з сусіднього замку виникла суперечка за межу. Ви кажете, що вона має бути ближче до його фортеці, він – що до вашої. Миром вирішити питання не вдалось, і ваш сусід викликав вас на бій – «Іду на Ви!»
Позаду мене легке пожвавлення. Серед бійців є немало тих, кого називають «реконструкторами», - не просто знавців історії, а любителів відтворювати побут, сутички і битви минулого у реалі.
- «Стрілку», - Злегка іронічно посміхається Інструктор, - забили на шосту ранку на тій самій межі. У вас є такі дані: позиції ваші і супротивника – навколо двох висоток. Погода – суха і жарка, вітер південно-східний з поривами до сильного. Ви – на півдні, супротивник – на півночі. Сили приблизно рівні.
Швидкими рухами Інструктор накидає на дошку спрощений варіант карти місцевості з вводними даними. Так колись мій історик любив малювати цілі картини колишніх знаменитих битв, знав їх досконало і завжди наче переживав їх, втягуючи клас у свої переживання.
- У вас є, - карбує слова Інструктор, - ескадрон кавалерії, когорта списоносців, півсотні лучників, по одній когорті важкої та легкої піхоти. Є також донесення розвідки, що у замку супротивника до світанку скрипіли вози, ревли воли, а з вікон доносилась музика і жіночий сміх. Задача: оцінити ваші недоліки і переваги. Працюємо у трійках, але кожен відповідає індивідуально.
Аудиторія стиха загула: всі обговорюють плюси і мінуси нашого становища у анонсованому двобої. Враховують, куди світитиме сонце, куди вітер понесе стріли, що перекриє пил, піднятий кіннотою. Працюємо.
Згодом кожен тримає непростий екзамен, - Інструктор вимагає чітких формулювань і не любить «растєканій мислію по дрєву».
Наостанок ми отримуємо дислокацію військ супротивника. У нього на позиції не вистачає одного підрозділу, отже, готує якийсь сюрприз. І домашнє завдання: відпрацювати можливі варіанти бою.
Розходимось. Я розумію, що завтра не зможу витратити чотири години на заняття, - просто не посмію перекласти на дукінфовців свою роботу. Але урок для себе все-таки засвоюю: найперше, плануючи бойову операцію, слід потурбуватись про відступ. Думаю… Навіть о четвертій ранку, прокинувшись до світ сонця.
А о восьмій, йдучи на сніданок, помічаю за столом днювального свого вчорашнього колегу по трійці.
- Чергуєш?
- Попросився сам. Треба урок зробити, – і він відкриває конспект зі знайомими позначками.
Я застряю біля його столу, і ми вдвох проробляємо схеми бою, сміливо креслячи олівцем кожен свій план.
