“Тільки не зранку, бо я - з ночі”, або як українці вторгнення чекали

Ось і добігає кінця перший анонсований світовими ЗМІ день вторгнення військ російської федерації в Україну. “Сектор Правди” разом з іншими медіа уважно стежив за подіями в столиці й на оболонях, однак, окрім кумедного дрону агенції Reuters з плакатом “Куплю гараж на Соломі” і телефоном російського посольства, більш ніяких ознак чужорідних об’єктів у небі над Києвом не виявив.

Тоді ми вирішили дослідити настрої українців у день очікуваної інтервенції. І, треба вам сказати, більш веселішого дня не було у нас від початку існування нашого інформаційного ресурсу. Бо найкращими виразниками емоційного стану нашого суспільства сьогодні були… меми.

Не секрет, що уміння сміятись, а тим паче сміятись над собою - найкращий індикатор здоров’я нації. Так от. З усією впевненістю можемо констатувати, що наша нація - абсолютно та невичерпно здорова. І зараз ми це доведемо фактами, розказавши, як провели цей непересічний день пересічні українці.

Отже, почнімо!

Ранок дня, очікуваного як “Ч” (чи правильніше буде сказати “В”?), почався з питання: чи сьогодні буде те вторгнення, чи чекати його іншого дня? І відразу хтось створив мем.

Звичайно, українці - люди організовані. Тим більше, що незабаром очікується всенародне сакральне дійство - посадка картоплі. Тут без графіка - ніяк. Тому, певно що, відразу до справи взялись планувальники і - вуаля! - до ранкової кави графік був готовий.

Цілком очікувано навколо графіка виникли гарячі дебати. Комусь не підходила дата з очевидних причин (ще ж День закоханих не всі відсвяткували).

Дехто намагався зафіксувати точний час знаменної події.

Багато людей, що розуміються на мереживі українського менталітету, робили власні прогнози.

День поволі наближався до обіду. Пересічні українці зі спокоєм кам’яних херсонських буд займалися своїми справами.

За обідом всі розмірковували, як же сумістити гіпотетичні бойові дії з щорічними клопотами.

А дехто, смачно пообідавши, почав реально пакувати валізи. І то таки були справжні українські валізи саме для такого дня, як сьогодні. На щастя, у нас ниньки є чого туди напакувати.

Зимове сонечко швидко котилось до обрію. Попри окремі спалахи тривоги, на кшталт:

• Куме, що вже почалось?

• Та шо там почалось?

• Та ти глянь, який пцц кругом!

• Та то Осокорки, куме, тут завжди так було.

нічого більш не порушувало гармонію дня анонсованого вторгнення. Українці почали непокоїтись.

Вони пішли в астрал шукати, де ж відбувається той очікуваний наступ. І знайшли багато цікавого про себе.

Ну, і для себе дечого цікавенького нарили

А ті, хто до простору інтернету не дотичний, чекали-чекали, чекали-чекали, чекали-чекали… й чекати зрештою втомились.

А дехто, не розібравшись у суті й масштабі анонсованих подій, навіть не на жарт  розстроївся.

Отож, після першого дня марного очікування ворожого наступу на нашу рідну Неньку, українці сіли вечеряти з почуттям непозбувної бентеги. Від нічого робити вони почали підраховувати потенційні прибутки. Бо нічого не гріє душу українця ліпше, ніж зиск від майбутнього вторгнення.

А тим часом уряд наш теж не байдикував. Політики (ті, звичайно, хто не дременув за кордон лікуватися/відпочивати/наперемовини/усправахбізнесу) швидко приймали нові рішення, втішені рідкісним відчуттям: народ не тролить їх перед вторгненням, а демонструє нехарактерну для нашої національної спільноти єдність. Чого б і справді щось людське не вирішити?

Отримавши такі втішні новини, українці спокійно та смачно повечеряли і відсвяткували нове національне свято

Ось таким - емоційно насиченим та цікавим - був день українського суспільства в очікуванні вторгнення. Ви помітили, друзі, що й саме слово “вторгнення” сьогодні набуло специфічного емоційного забарвлення - відтінку невмирущого українського гумору.

“Сектор Правди” щиро дякує всім експертам по моральному стану українського народу в цьому напрочуд цікавому дні, дослідникам, що нашукали на просторах інтернету та накидали нам велетенську купу мемів. Шкода, що ми не можемо втиснути їх всі у цей незабутній день.

Добраніч, українці! Наша армія нас береже.