Свято Українських Героїв!

Упродовж тисячолітньої історії українцям неодноразово доводилося брати у руки зброю, щоб відстоювати своє право на власну державу. У цій боротьбі кращі сини і дочки проявили свої якості як державних мужів, так і воєначальників. А найкращі з них – свої імена дали певним історичним періодам – Хмельниччина, Мазепинщина, Петлюрівщина, Бандерівщина...

Їх славні звитяги підхопили сотні українців: Дмитро Вишневецький «Байда», Максим Кривоніс, Іван Богун, Іван Сірко, Максим Залізняк, Герої Крут, Петро Болбочан, Василь Чучупак, Дмитро Вітовський, Омелян Павленко, Мирон Тарнавський, Ольга Басараб, Юліан Головінський, Дмитро Клячківський, Олег Ольжич, Олена Теліга, Катерина Зарицька, Роман Шухевич. У новітню добу їх справу продовжили герої Небесної сотні, добровольці, славні безсмертні «кіборги» – захисники донецького аеропорту та багато інших.

31 березня–4 квітня 1941 року відбувся ІІ Великий Збір ОУН, який постановив увіковічнити пам’ять Борців за волю України та щороку відзначати як Свято Героїв. Воно приурочене до сумного дня 23 травня

1938 р., коли у Роттердамі (Нідерланди) було підступно вбито полковника, голову Проводу ОУН Євгена Коновальця. Також у травні пішли з життя ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський (03. 05. 1924 р.) та Головний отаман, Голова Директорії УНР Симон Петлюра (25. 05. 1926 р.). До 1991 року свято відзначалося підпільно, а з проголошенням Незалежності День Героїв святкується не лише в Галичині, а й по всій Україні.

День 23 травня мусить бути для нас моментом істини, днем, в якому кожен ставить собі запитання, що я зробив для здійснення заповіту тих, що полягли на полі слави? Хай 23 травня, день нашої зустрічі з Духом Героїв буде днем оновлення наших душ, це дасть нам силу і витривалість до дальшого змагу. Щоб упродовж наступних років у цей день можна сказати що Герої “хоч полягли, але живуть” і житимуть в наших молитвах і спогадах скованих одною думкою, з’єднаних одною волею, одним почуванням.

Вшановуючи Героїв, ми не лише віддаємо данину і пошану пам’яті борців, а також прищеплюємо молодшому поколінню свою любов і жертовність до України. Героїчний чин має домінувати у фільмах, книгах, пресі, вишах, гімназіях, школах, дитсадках, урочистих зібраннях, конференціях, круглих столах, бути темою кандидатських і докторських дисертацій у яких розкриватиметься культ героїзму і переконливо доводитиме, що Герої не вмирають, а вмирають вороги!

У червні 1941 р. каральні органи НКВС отримали наказ із Москви розстріляти політв’язнів у тюрмах. З приходом чергових нацистських окупантів, населення Західної України перезахоронювало своїх героїв насипаючи загальні могили з хрестами і табличками: «Жертви комуністичних репресій». На такі дії Провід ОУН видав постанову не рахувати борців жертвами, тому на табличках замінили напис – «Борці за волю України».

Вже стало традицією перед Великодніми святами за участю учнів, громадських організацій та комунальних служб впорядковувати могили, пам’ятники, барельєфи, поховання Героїв України. Їх ряд поповнюють новітні Герої, лицарі Небесної сотні та бійці, які захищають Україну від російських загарбників. Приклади героїзму показали добровольчі батальйони: «Айдар», «Азов», «Дніпро»…, а також ДУК «Правий Сектор» – Українська Добровольча Армія, які одними з перших стали на захист держави та спинили аґресію російських окупантів.

Щоби належно віддати шану Героям, мусимо в першу чергу усвідомити. Вони для нас є передусім втіленням одвічного прагнення до волі нації, сили, могутності, права бути неподільним і єдиним господарем на цій землі, за яку цілі покоління українців проливали свою кров.

Ми усвідомлюємо, що не завжди маємо змогу боротися зі зброєю в руках, за наш вічний ідеал. Проте, ми завжди маємо змогу цей ідеал наближувати щоденними вчинками, трудами нашого життя. Герої залишили нам заповіт. Він досі не довершений. Життя дає нам щоденну нагоду і можливість покласти і власну цеглинку під цю величну будову, якої їм, на жаль, не доведеться звершити. Пам’ять про Героїв мусить нас надихати на жертовність. З їх подвигу ми можемо черпати глибинну, полум’яну любов до Батьківщини, відкинувши думки про матеріальне в ім’я духовного і вічного!

Новітні Герої не лише боронять територіальну цілісність України від московських зайд, а також відроджують повагу і шану до українських символів. Гордістю для всіх українців став гімн «Ще не вмерла Україна», синьо-жовтий прапор, герб «Тризуб», які надихали, надихають і надихатимуть українців на боротьбу за Матір-Україну.

Державні кольори заполонили усі населенні пункти, а червоно-чорний прапор ОУН асоціюється з незламністю, жертовністю, героїзмом («Воля або смерть!»). Колишнє бандерівське вітання «Слава Україні! Героям Слава!» охопило від державного до громадського рівня все суспільство, стало патріотично-націоналістичним. Національна ідея заполонила наші серця і стає метою життя – побудови національної держави, де українець буде господарем на своїй землі і де восторжествує Правда, Свобода, Добробут для всього українського народу. Народна вишивка стала патріотичною відзнакою і більшість українців цим пишаються та одягають її не тільки у свята, а й у будні, підкреслюючи цим, любов до України.

Нині увесь тягар російсько-української війни ліг на плечі українського народу, а не збанкрутілої влади. Поряд з бійцями, добровольцями в один ряд стали госпітальєри, у своїй більшості тендітні дівчата. Як не згадати Народного Героя України Яну Зінкевич, яка з перших днів війни організувала батальйон госпітальєрів і особисто сама врятувала десятки наших добровольців; двох українських офіцерів майорів Олександра Кандесюка і Олексія Шепелюка, які оточенні та пораненні російськими спецназівцями, щоби не здатися у полон, проявили жертовність і гідність в ім’я України – підірвалися гранатами знищивши за одно 12 окупантів. І це вияв вже не поодинокого, а масового героїзму. Найвищої шани і поваги заслуговують тисячі волонтерів, які взяли на себе, на перший погляд неможливе, – одягнути, нагодувати, забезпечити амуніцією, транспортом і всім необхідним наших захисників. І нині, як ніколи, гасло: «Народ і армія єдині!» – стало життєвою істиною.

Український народ духовно поєднаний із християнством. На всіх етапах розвитку і боротьби наші священнослужителі та військові капелани були з народом, вони не тільки молитвою і сповіддю оберігали душі наших вояків, а також спільно з ними переносили і переносять усі труднощі війни, співстраждали і співстраждають з ними. Нині, як і колись, священики були поряд з козаками, січовими стрільцями, повстанцями.

Унаш час духівники проявили себе не тільки під час Революції гідності, а також розбудували цілу структуру капеланства у Збройних силах України. Разом з бійцями і добровольцями з хрестом і молитвою, стали на захист рідної землі від російської агресії. І хай допоможе нам Бог! Ми на своїй землі і ми переможемо!

На знак поваги і героїзму до своїх оборонців з ініціативи громадських активістів засновано орден «Народний Герой України», яким нагороджуються за героїчні чини бійці, добровольці, госпітальєри, капелани та волонтери. Таким чином народ жертовно віддячує своїм Героям.

Прийдімо у цей день до святих могил, почуймо голос великих Героїв, що одним, з’єднаним могутнім хором до нас живих промовляє: «Українці! Немає трудів, немає жертв, немає смерти, є тільки мета, за яку ми і наші попередники від тисячоліть свої голови клали. Здійсніть наш заповіт!”. І коли цей голос слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно дивитися у майбутнє, а коли прийде потреба, то жертовністю крові вони свідчитимуть, що Україна живе, бореться, житиме і перемагатиме!

«Слава за вами Герої!
А справа за нами!»
Євген ФІЛЬ –«Афганець».