Актуально:      Фронтовий щоденник     

Бій на горі Діл Бойові дії Української Повстанської Армії ще недостатньо досліджені. Про жорстокий бій УПА з німцями на горі Діл між селами Сприня – Недільна – Сторона 30 листопада 1943 року кількома рядками написано в книзі Петра Мірчука «Українська Повстанська Армія». На сторінці 39 там сказане таке: «Черговий удар німців був спрямований на Самбірщину. В перших днях грудня німці силою двох полків заатакували невеликий повстанський відділ коло села Недільна. Та й цим разом ворогові не пощастило. У важкому цілоденному бою 30 листопада, при власних втратах 34 вбитими, криваво зламано ворожий наступ. У майже безнадійному положенні повстанців, одна чота сміливим маневром прорвалася непомітно на ворожі зади і несподіваним ударом завдала ворогові рішальний удар. На полі нараховано понад 160 вбитих німців».

Ось розповідь про цей бій колишнього повстанця Євстахія Кульчицького-Живайла. Він народився 1920 року в селі Кульчиці в селянській сім’ї. Чудом уцілів, перебув сталінські концтабори. Мешкав у Самборі. Помер 30 лютого 1994 року. Його свідчення чи не єдине про цей вишкільний повстанський табір і має документальну вартість.

Протягом 1942 року і на початку 1943 року німецький режим посилив репресії проти національно свідомої молоді. На станціях, на вулицях сіл і міст, на базарах, при виході з кінотеатрів поліція проводила облави. Впійманих відправляли на примусові роботи до райху або в концтабори. Особливою ненавистю до українців відзначались шуцполіцаї, баншуцполіцаї, не кажучи вже про гестапо, які складалися переважно з поляків та польських фольксдойчів, що дуже ревно прислуговувались німцям. Свідомим українцям було дивно з того факту. Німці напали і розгромили та окупували Польщу в 1939 році, а вони, поляки, служать їм і то дуже ревно, демонструючи особливу ненависть до українців.

За рекомендацією мого зверхника з ОУН Володимира Ворончака в серпні 1943 року мене направили у вишкільний табір біля села Недільна. Пішов я туди із своєю зброєю. Табір розташувався на горі між селами Сприня – Недільна. Тут приділили мене до чоти «Карого» в сотні «Орлика». Дали мені псевдо «Богун». В цілому таборі розташувався півкурінь. В ньому нараховувалося 210 стрільці, які були розділені на дві сотні. В кожній з них по 105 стрільців, по 4 чоти.

Сотник «Орлик» був молодий, енергійний юнак, ймовірно, після матури(після закінчення гімназії). В таборі я застав вже збудовані дві півземлянки-казарми для стрільців. Кожна по 20 метрів довжини і 5 метрів ширини. Третій будинок збудовано з дерева. Це штаб куреня. В штабному будинку, в кількох кімнатах, розміщувалися шевські і кравецькі майстерні, в яких стояли ручні німецькі машинки. Там шили однострої та взуття. Недалеко від штабного приміщення були вмуровані два котли, в яких кухарі варили їжу.

Вишколом керував чотовий «Корній» та сотенний «Орлик». Майже що другий день, курінний «Омелян» приймав на плацу звіт сотенного «Орлика» про стан справ у сотні, про хід її вишколу. Табором керував курінний «Омелян», приблизно 40 років. Високий, стрункий військовик, підтягнутий, елегантний, дисциплінований. Він вимагав дисципліни від своїх підлеглих. Розпорядок дня: ранішня збірка, вмивання, спільна молитва, сніданок, військова муштра, політичне навчання. Після обіду – практичні навчання, ознайомлення з різними видами стрілецької зброї, тактика в бою, в наступі, у засідці, у відступі. Вечеря, спільна молитва, відхід до сну.

В табір приїздили політичні виховники «Медвідь», «Бей» і провідник ОУН «Оса», Терентій Піхоцький родом із села Сторона. Вони розповідали про міжнародну політичну ситуацію. Було очевидно, що німці мусять програти. В такій напруженій праці проймануло літо та осінь.

В кінці листопада за наказом зверхників одна сотня, що складалася з молодих студентів, відійшла з табору в терен у невідомому для мене напрямі. Залишилася лише наша сотня та кравці, шевці, кухарі та фірмани з кіньми.

Стійки стояли круглодобово в напрямі сіл: Сторона, Сприня, Недільна, Залокоть. Наша сотня на озброєнні мала один «Максим», совєтського зразка, кілька «дегтярів», десятизарядники, ручні гранати, кріси і кілька «папашок». На зиму були потрібні харчі. Наша чота «Карого» в жовтні була вислана в село Гординя біля Дублян реквізувати харчі з цього лібеншафту. З табору вибирались після обіду. Перейшли ми лісом між селами Сприня – Лопушна, далі через Глинне та лісом на Городище. Тут перейшли через шосе. Два рої оточили поліційну станицю, роззброїли поліцаїв, попередньо перерізавши телефонний зв'язок. Все обійшлося без єдиного пострілу. Коменданта Кучобського, який вірно служив німцям, заарештувала курінна жандармерія. Поліцаїв відпущено. Всі вони виявили бажання піти з нами в УПА. Другі два рої розгромили поліційну станицю в Дублянах. Здобуто багато зброї. Лібеншафтом управляли поляки і ми його розгромили. Забрали свині, худобу, коні з возами, борошно, крупу, цукор. Забезпечили себе на зиму харчами.

30 листопада 1943 року ввечері із села Сприня зв’язковий від станичного доставив штафету: «В село приїхали авта з німцями та кухнею». Командири радилися, чи не краще відступити з табору, бо сила в нас невелика. Окремі командири сказали, що якщо німці підуть до лісу, то ми їх роззброїмо. Наводили приклади наших успішних акцій на станиці поліції, які були проведені літом і восени 1943 року.

Раннім ранком, коли ще сіріло, розіслано стежі в напрямі сіл Сприня, Сторона, Залокоть, Недільна. Та стежа, яка пішла на Сторону, швидко повернулася і доповіла, що німці наступають. Вони, німці, захопили живими кілька повстанців, котрі везли до табору продукти. Серед них був ройовий Василь Якимів із села Сторона. Курінний «Омелян» дав завдання чоті «Карого» йти лісом в напрямі на Сторону і прийняти на себе удар, спинити німців. Решта табору буде відступати в напрямі села Залокоть. Я пішов з чотою «Карого». Зійшли з гори вниз, потім знову на гору буковим лісом в напрямі села Сторона. Ми зайняли вигідні позиції і в засідці чекали на німців.

Кулеметники з «Максимом» залягли за величезним буком і горбком. Звідтам було дуже добре видно лісову дорогу, яка пролягала через галявину, якою мусіли йти німці, бо іншої дороги не було. Віддаль до дороги не більша як 100 метрів. Кулеметником був веселий стрілець «Ковтун», який дуже добре знав зброю і з зав’язаними очима міг розбирати і збирати кулемета. Ми були впевнені, що навіть більшу силу німців ми в стані зупинити. Вже добре розвиднілося. Була десь 9 година ранку, коли із засідки ми побачили німецьку розвідку. Трьох німецьких вояків підпустили в зону нашого прицілу, але чотовий «Карий» наказав їх пропустити, а стріляти в основну масу, яка йшла колоною на віддалі 30-50 метрів за розвідкою. За якусь хвилину чотовий закричав: «Вогонь!». Заграв наш кулемет. Ми дали сильний вогонь із своєї зброї. Колона захиталася і впала на землю. Скошено також трьох перших розвідників. Ті німці, що були вдалині від нас і за деревами в хвості колони, залягли і почали стріляти в нашому напрямі із кулемета та ручних автоматів МГ, ЕМПІ. Їхні кулі нас не досягали, пролітали над головами. Ми почули крики та зойки поранених німців. Хвіст колони скрився поза деревами. Ліве крило чоти мало не допустити підходу німців ближче до наших позицій і унеможливити наше оточення. Німці посилили вогонь із МГ і тяжких кулеметів. Де-не-де вибухали міни з гранатометів, які розривалися десь над нами, над деревами, не чинячи ніякої шкоди. Галуззя дерев летіло на наші голови. Чотовий «Карий» зрозумів, що має перед собою потужну силу і, що втягуватися в позиційний бій не слід. Він послав мене, як зв’язкового, до курінного «Омелян», щоб доповісти про ситуацію і отримати розпорядження. Курінний, вислухавши мене, розпорядився німців наскільки можна притримати і помалу відступати на гору Бердо на Верх в напрямі села Залокоть.

Рівночасно з нашим боєм ми чули сильну стрілянину зі сторони Сприні та Заліктя, куди мали відступати. Наша чота, продовжуючи бій, відступила в табір, навколо якого були добрі укріплення – глибокі рови, з яких можна було прицільно вести вогонь.

Опинившись в таборі, ми помітили, що німці підбігають з протилежних напрямів: з Сторони, Сприні, Недільної. Стало страшно. Ми оточені. Частина вогню нашої чоти була скерована проти одних і других. Віддаль між ними була не більше 250-300 метрів. І тут почався шалений бій між німцями. Кожна із сторін, очевидно, вважала другу своїм противником. Ми тим часом, ведучи вогонь по німцях, відступили в напрямі села Залокоть. Прорив в оточеному перстні зробили головні сили сотні, які відкинули німців далеко з гори вниз, і ми цим коридором скористалися. З нашої чоти загинуло 6 стрільців. Прізвищ і псевд не пам’ятаю. Як мені стало відомо пізніше, сотня втратила 32 вояків. Німецькі втрати – понад 160 вбитих.

Десять повстанців та їх симпатиків німцями було захоплено в полон та повішано в Дрогобичі на ринку 2 грудня 1943 року. Їх прізвища: Василь Цимбаляк та Гриць Макар із села Сприня, Василь Якимів, Іван Хом’як та Гаврило Жентичка із села Сторона, Михайло Дмитришин – с. Уличне, Осип Фім’як – с. Созань, Михайло Петрів – м. Дрогобич, Степан Копач – с. Підбуж, Дмитро Брик – с. Кружики.

А 27 серпня 2017 року новим поколінням борців за волю України на чолі з Дмитром Ярошем відкрито унікальну Вежу Пам'яті.

Теги: Український націоналізм


Блог Алли Мегель

"Сектор Правди". Хто ми і які наші цілі

"Сектор Правди" - це волонтерська команда журналістів-документалістів, яка розпочала свою роботу в 2015 році, на фронті, як інформаційний підрозділ Добровольчого Українського Корпусу (пізніше УДА).

Вся робота, пророблена нами за цей час, зібрана на даному сайті, каналі Youtube, соціальних мережах та річних звітах: 2016, 2017, 2018

Головний проект, над яким ми працюємо - це проект зі збереження української національної пам'яті "Жива УПА". Вже знято перший та другий фільми циклу.

Найціннішим ресурсом для «Сектора Правди» є час, тому ми намагаємося використовувати наявні обмежені ресурси із максимальною ефективністю. Найобмеженішим нашим ресурсом і найбільшим викликом на даний момент є фінанси.

В той час як на фронті проходять бойові дії, на інформаційному фронті точиться не менш запекла боротьба. За роки війни ми навчилися протидіяти та запобігати ворожим інформаційним атакам, але найважливіша битва ще попереду. Це битва не проти когось, а ЗА розум та серця наших співвітчизників.

Роль та місце національної ідеї у постіндустріальному цифровому суспільстві, у світі біткоїнів, блокчейну, безпілотних авто та нейронного мережива на перший погляд здається невизначеною.

Вражаючі технічні прориви вимагають відкритого суспільства. Неможливо створити передову технологію, не маючи доступу до глобальної бази знань та вже існуючих технік. Неможливо підштовхнути людство до нових горизонтів без широкої комунікації на всіх етапах процесу. Неможливо виточити нейронну сітку на токарному станку.

Ми живемо в той час, коли знання, отримані 10 років тому, вже є застарілими, а традиційно важливі вміння та навички перестають щось важити. Ми переживаємо трансформацію людського світогляду, безупинно стикаємося із новими смислами, ламаємо бар’єри або спостерігаємо, як хтось ламає те, що ще вчора здавалося непорушним.

П’ять років тому неможливо було уявити навіть теоретичну розмову про те, що безробіття – це нормальній стан суспільства. Сьогодні ж ведеться глобальна дискусія із цього питання із залученням відомих бізнесменів , журналістів, вчених.

Питається: як у такому світі можуть існувати націоналісти? Яке їх місце серед робототехніки, кіберспорту, великих даних та кріо-кулінарії? Чи, може, наше майбутнє – це ліберальна безідеологічність на базі необмеженого споживання?

У світі майбутнього, крім чисто візуальних та біологічних, між людьми ставатиме все менше розбіжностей. Стиратимуться рамки соціальних груп, професій. У цьому контексті усвідомлення своєї національної ідентичності є важливим фактором формування соціокультурних спільнот. Нація має залишитися тим чинником, який нас поєднує.

На сайті науково-ідеологічного центру ім. Донцова дуже влучно сказано про трансформацію суті економічного націоналізму. Вважаю, що цей підхід можна застосувати і до інших сфер. Націоналізм в сучасних умовах не може мати форму виключно протекціонізму, він має балансувати між протекціонізмом та експансією.

Говорячи про інформаційну сферу ми говоримо в першу чергу про експансію, про створення цифрової нації, генерацію таких масивів інформації, які не дадуть загубити нашу ДНК у віртуальному просторі. Не дадуть витіснити її з інформаційного поля або знищити зумисно.

Здається, що мова йде про високі матерії? Їх дуже просто опустити на землю. «Сектор Правди» наголошував і буде наголошувати на тому, що українцям потрібно якнайбільше ВЛАСНОГО ЯКІСНОГО контенту та потужні ЗМІ. Тільки так ми можемо формувати власний потік інформації та захищати його від ворожих дій.

Беручи до уваги існуючі тенденції, вважаю, що дуже скоро ми зіткнемося із ситуацією, коли назва політичної сили, яка формально знаходиться при владі, не матиме значення. Значення матимуть структури, здатні працювати на рівні окремих громад та організовувати їх на спільні дії.

Головна редакторка порталу "Сектор правди", режисерка проекту "Жива УПА" Марія "Яремчук"


Новини

  • Сектор Правди у 2019

    Традиційно в останній день року, що минає, «Сектор Правди» підбиває підсумки.

    В 2019 році ми:

    1. Випустили третю частину циклу «Жива УПА» документально-ігровий фільм «Я не з неба»;
    2. Отримали нагороду за кращий короткометражний історичний фільм на фестивалі «Поза часом» за другу серію «Живої УПА» - «Повстанське танго»;
    3. Взяли участь у Тернопільській Кінохвилі Filmwave, Канівському кінофестивалі, кінофестивалі КіТи у Маріуполі;
    4. Достойно представили на пітчингах Держкіно два кінопроекти, один із яких став переможцем у своїй категорії і отримав державну підтримку;
    5. Організовували покази власних фільмів, відвідували покази робіт друзів;
    6. Провели два тренінги зі створення відеоконтенту для МДЦ «Артек», Пуща Водиця, спільно із Київським молодіжним центром;
    7. Продовжили роботу над навчальним курсом з інформаційної безпеки;
    8. Зберегли команду та розширили її;
    9. Укріпили зв’язки із нашими надійними партнерами, такими як Тернопільська кінокомісія, ГО «Об’єднання Добровольців», Національний музей історії України, ВІК «Повстанець»;
    10. Знайшли нових друзів та однодумців серед яких кампанія «Пам’ять нації», будинок-музей Тараса Шевченка в Києві, українська волонтерська громада у Німеччині;
    11. Ввійшли до складу Громадської ради при Київській обласній державній адміністрації;
    12. Написали ряд статей, які висвітлюють політичну ситуацію в Україні;
    13. Провели масу зустрічей, бесід, нарад, обговорень.

    2020 рік багато хто зустрічає без оптимізму. Останні місяці стрімко вибивають землю з-під ніг патріотичної спільноти. Громадська активність стає ризикованим заняттям, публічна декларація незгоди із владним курсом – злочином, а правосуддя перетворюється на дешеве шоу. У цьому хаосі нам випало берегти державу від нерозумних, нерозважливих та недалекоглядних. А час все розставить на свої місця.

    «Сектор Правди» свій фронт боротьби давно обрав і визначився зі зброєю. Ми працюємо в інформаційній сфері, створюємо кіно. У Новому році бажаємо всім обрати свій фронт: знайти той напрямок, у якому ви можете докласти зусиль для збереження і розвитку України. Бажаємо мати надійних друзів, які завжди допоможуть і підставлять плече. Бажаємо не втрачати віри і впевнено йти вперед до нашої перемоги.

    Віримо! Діємо! Переможемо!

    Ваш «Сектор Правди»

  • Ні, ми не оніміли від несподіванки. Ми зосередились

    Сьогодні в розгубленості й розпачі від хвилі чергових посадок добровольців, ветеранів та волонтерів є тільки ті, хто їх не очікував. Для нас же ключове слово - “чергових”. В тому, що ще одна неукраїнська влада призначає головними ворогами народу саме українських патріотів, для фронтових інформаційників 2014-16 років немає нічого неочікуваного. Хоча певні відмінності є. Боротьба за повернення країни в орбіту сусіда з таємних намірів і рухів окремих груп обмеженого впливу вийшла на поверхню і переходить у наступну фазу.

    Чим ця фаза характеризується?

    Максимальне використання електорального кредиту

    Кількість прихильників чинного гаранта та його слуг зменшується в тій мірі, в якій проявляються справжні наміри влади. До прикладу, розпливчастий лозунг “Садити будемо” буквально за пару місяців набув конкретних обрисів. Прозрівають ті, хто очікував посадок

    • колишнього президента та його оточення,

    • олігархів, що набули свої статки кримінальним шляхом,

    • біло-блакитних, що утворили різні опозиційні блоки та платформи,

    • серпаратиськи налаштованих можновладців,

    • корупціонерів різних рівнів.

    Виявилось, що садити обіцяли всіх, хто хоч якось міг би й може завадити домовлятись зі східним сусідом про… та про все! Починаючи від припинення “пострілювати” і закінчуючи поїздками на жирні гастролі у ворожу нині столицю.

    Детальніше...
  • Хто дуже багато доводить, не доводить нічого

    Замість передмови

    На фото одна з моїх нагород – орден «Бойовий волонтер». Ця відзнака з деяких  причин є для мене знаковою і дуже цінною. Намагаюся не афішувати свої нагороди, оскільки вважаю їх стимулом рухатися далі і працювати в обраному напрямку, а не визнанням якихось здобутків. Але настали такі часи, коли треба визначатися, де ти і з ким.

    Тепер до справи.

    Cui bono?

    Нова влада за підтримки старих силових структур пропонує громадянському суспільству нові правила гри. Позавчора ми бачили перше шоу цього проекту під назвою брифінг керівництва МВС. Головний споживач цього контенту сидів прямо у глядацькій залі і навіть був запрошений до слова. Я про президента, звичайно. В нашій державі в площині громадянської самосвідомості саме він знаходиться якнайдалі від розуміння, що таке насправді війна, добровольчий і волонтерський рухи, а, значить, здатний всерйоз сприйняти всю ту маячню, котра відбувається зараз.

    Розібравшись із особистістю головного стейкхолдера (зацікавленої сторони. Зверніть увагу, я не називаю його бенефіциаром, отримувачем кінцевої вигоди у цій історії), можна із легкістю скласти портрет цільової аудиторії: «янелохи» середнього віку, без вищої освіти, які відкосили від армії та члени їх сімей. Власне, кістяк електорального ядра однієї української політсили.

    Quo Vadis

    Глобальна мета того, що відбулося – перевести події із правової царини, де потрібні чіткі логічні ланцюжки доказів, до площини емоційної, де для впливу на споживача інформації достатньо окремих висмикнутих із контексту фактів. Проміжні цілі – посилення окремих гравців на владній шахівниці, демонстрація сили «тим, кому потрібно», дискредитація військових, добровольців та волонтерів як суспільного класу.

    Детальніше...
  • Прем'єра третього фільму циклу "Жива УПА" "Я не з неба" відбулася

    2 листопада 2019 р. в Національному музеї історії України відбулася прем'єра третього фільму циклу "Жива УПА" - "Я не з неба". Фільм присвячено легендарному сотенному Березівської сотні УПА Мирославові Симчичу.

  • Нація вчиться говорити. "Націоналізм для чайників". Випуск 3

    Новий ролик із серії "Націоналізм для чайників". Якщо ви цікавитеся українським націоналізмом, але не можете розібратися в заплутаних текстах ідеологів, пропонуємо наш варіант - в "коміксах".

    Тема сьогоднішньої розмови - мова.

    Як колективна особистість, нація потребує мови.

    Дитина говорить своєю мовою. І батьки її розуміють.

    Та згодом наполягають: говори правильно, бо я не розумію.

    А “не розумію” - це значить, що ти не отримаєш того, що не вмієш назвати.

    Роль батьків нації виконує держава.

    Через державну мову, вона транслює суспільству:

    “Говори правильно, бо я тебе не розумію!”

    А “не розумію” - це значить, що ти не отримаєш хорошої роботи, якісного обслуговування, шанобливого ставлення, можливостей для зростання.

    Доросла нація потребує дорослої мови, а не як вийде, як зручно, як звично.

    Мова - ДНК нації.

    Без неї наша кров - просто червона рідина.