Актуально:      Фронтовий щоденник     

Друг Пром

Друг Пром

Насіялось… На безмежному полі відчуттів та думок. Проросло пагонами спогадів та штрихів до портрета мого побратима, посіяне ще з осені минулої – відколи разом… на війні.

З Олегом за віком однакові. Різницю, зовсім незначну у віці, можна відкинути, бо маємо спільні погляди на життя. У часі, вільному від рутини воєнних буднів, коли-не-коли вдавалось перекинутися словами, так десь за кружечкою чаю біля буржуйки…

Друг Пром родом з Маріуполя. Має за плечима піввіку. Та по невичерпній енергії і жазі до життя цього не скажеш, – Богу дякувати. Напевно тому він і є старшиною у підрозділі. Тому на запитання: «Де Пром?» - сто із ста почуєш відповідь:- «Десь літає»… Для мене, особисто, він є феноменом. Бо так чітко знати, де і що в його «хаотичному» господарстві лежить – від цвяха до голки з ниткою! Ні, комп’ютер згорів би! Тому і привчив, напевно, щоб усі бігли до нього… І так двадцять чотири години на добу…

Читати далі


Бійці Української Добровольчої Армії захопили місто Рівне

Бійці Української Добровольчої Армії захопили місто Рівне

Ідея відсвяткувати День Героїв авто-мото пробігом по Україні народилась на передовій, на позиціях окремої тактичної групи «Волинь» УДА. Запланували почати пробіг виїздом байкерів з Чернігова, проїхати через Київ та Житомир і фінішувати на центральній площі Рівного. Одночасно у Рівне запрошені бійці УДА з різних областей країни.

І от – 23 травня – День Героїв. Після робочих зустрічей з організаторами пробігу – Вадимом Йовенком та Романом Ковалем, купи «останніх контрольних» дзвінків, монтажу промо ролика та спілкування зі ЗМІ команда «Сектора правди» на своїй незмінній «Бджілці» вилітає у дорогу. Начштабу УДА друг Сокіл зустрів і привітав колону ще до Києва, подякував чернігівському підрозділу за добру організацію заходу, та вручив медаль "За оборону Донбасу" всьому підрозділу, від командувача УДА. Далі об'єднана колона рушила Києвом. Наступна зупинка виїзд з Києва. Тож ми прямуємо туди.

У кінці проспекту Перемоги помічаємо ген попереду червоно-чорний прапор. Його тримає над дахом автівки чорнява дівчина у вишиванці. «Марго!» - дружно вигукує «Бджілка». Тиснемо на газ. Це і справді Марго – легендарна дівчина-старшина другої штурмової роти 5 ОБАТ УДА, висунувшись з люка автомобіля, вона тримає наш армійський прапор. А попереду майорить червоно-чорним та жовто-блакитним колона байкерів та авто під охороною поліції. Сигналять вітально зустрічні машини і ми дружно відповідаємо їм.

Читати далі


Міцніше за броню

Міцніше за броню

Перевантажуємо волонтерку. Руки працюють «на автоматі»- вода, коробки з консервацією, солодощами акуратно вкладаються до нашого УАЗика. За мить усе це домчимо на передову до наших побратимів.

Ось і дві маскувальні сітки, а від них – потужна аура. Відчув, бо перехопило подих.

Скільки вузлів і очок акуратно заплетені, різного кольору по сезону – результат кропіткої праці, важкої…

Читати далі


Борщ з … дитинства

Борщ з … дитинства

Який день за межами підрозділу. Сухпай набрид уже. Захотілось чогось гаряченького. Думаємо. Першим не витримує друг Марк:

- А як на рахунок борщу?

- Смієшся ? – у відповідь.

Вояцька винахідливість спрацювала: правдами–неправдами роздобули картоплю, капустину, заправку до борщу, посуд. Серед людей же знаходимось. Розподілили обов’язки. Дмитро – за кухаря.

Читати далі


Друг Коваль

Друг Коваль

Дорога, ніби нескінченна сіра стрічка, біжить під колесами нашого авто. Біла розмітка дорожнього полотна «тисне» на очі, бо наближається вечір. За монотонним співом колісних шин двигуна майже не чути. Попереду ще тисяча кілометрів туди, де війна…

Нас п’ятеро. Їдемо на чергову ротацію. На задньому сидінні – побратими, вояки Української добровольчої армії. Троє, майже однакові за віком, – пацани. Тому й мова в них спільна: шумлять, жартують між собою, ніби їдуть десь на пікнік, хоча вже добре «понюхали пороху».

Читати далі


Друг Лат

Друг Лат

Фронтові будні. У кубрику повно диму, - буржуйка відмовляється пожирати щойно принесені сирі дрова. Дим просочується скрізь, постійний запах кіптяви. Найбільш «гарячий» серед нас - друг Лат - нарешті не витримує, сам береться за справу – розпалити «цнотливу» буржуйку.

Коли поглянув, як вправно проходить лезо сокири біля самісіньких пальців руки, перетворюючи поліно на сірники, – стало моторошно.

- Пальці ні разу не чіпляв ? – запитую.

- Ні , поки що, – відповів побратим, підвів на мене очі, хоча руки і далі продовжували працювати, наче автомат.

Читати далі


Лапті на босу ногу

Вчора знову мав можливість побачити своє дитинство та юність. Та тільки теплого та світлого там нічого не знайшов. Піонерія, комсомол, коли після занять примусово заганяли вільні дитячі душі на комсомольські збори. Пригадую очі однокласників з іскринкою злості на брехню, очі наставників – виконували, як раби, свою роботу за «дзвінком» з райкому. Пізніше зрозумів лише : здатність розрізняти чесноти і вади дані нам, людям. Господом покладені до серця. Бунтували, тікали, як могли, від брехні. За що каралися характеристиками, оцінками, майбутнім.

Побачив по «зомбоящику» пики можновладців, з купою холуїв у вигляді свити. Їх очі – собачі, перед актом розмноження. Але ж вони – люди. Бо у багатьох в очах усвідомлення своєї приреченості. Серце-то ж не обманеш. Добре вони знають: « що не істинне - то не вічне». Прожити довше, протягнути час ох же і стараються! Путлера боятьс., Бо що не так – зніме з них лапті і босі ноги їх стирчатимуть з-під простирадла в якомусь із моргів. Ланцюжок то короткий.

Був такий собі Сізіф, що викочував каменя на гору. Бачив його подобу вчора – у вигляді «щастя» для мешканців лугандонії, - роботу їхніх ЗМІ . Сичать. ..Діє , поки що… Та лише на «генетичне» сміття у роді людськім - холуїв. Мільйони ж людей по цілій Землі – «бандерівці» - бо адекватно можуть оцінювати світ, - прийшов до особистого висновку. У кожного своя правда, а істина - одна єдина , вона у наших серцях.

P.S. Коли хто не вірить – перевірте, включіть «сепарське» або російське ТБ – переконаєтесь.

Записи фронтового кореспондента.
Віталій Кудін (старший) – окрема тактична група «Волинь»
Української добровольчої армії,
«Сектор М»

06.03.2017.


Клітка

Серед постійних обстрілів буває і затишшя. На плечах ніби полегшення, а в душі - камінь десь росте та набирає вагу. Момент, коли є час і поспілкуватись, або просто скинути бронік і нарешті відпочити. Фізично.

Та доки жива людина і при свідомості, вона - раба своїх думок. Думки про наболіле завжди домінують, а це і є той камінь на душі. Тому тут, на передку, перевагу віддаєш спілкуванню.

З Іваном - своїм побратимом, познайомився ще наприкінці літа минулого року. Зустрілись випадково в центрі Дубно. Він повертався з відпустки «на передок». Ще на початку за ті кілька хвилин, що залишались до відправлення київської маршрутки, зрозумів: переді мною досить цікава людина. Та… помилився. Ні, не в побратимові, а у оцінці, в слові "цікава", бо воно занадто бідне для розуміння.

Читати далі


Тихий

Тихий

Від автора

Немає більшого болю, від того, коли болить душа… Стан – ворогу не побажаєш. Ніби гострий, з нескінченим лезом ніж прямо у серце – щоденні звістки з фронту: відходять у вічність і молоді, і сивочолі сини твої, Україно, кладучи голови свої у січах з татарською потопою – московією.

Від породільних материнських мук і безсонних ночей бігало, бігало маленьке чудо, росло, на втіху та радість батькам, стало красенем – дубочком, і враз обривається ниточка ця ворожою кулею чи осколком.

Читати далі


Калинонька

Калинонька

Двадцять шосте січня сімнадцятого року. Чомусь саме цей день запам’ятався особливо серед усіх днів режиму повного припинення вогню. На «нулівці» звик вже до постійних обстрілів, пік яких припадає на черговий російський гуманітарний конвой для жителів Донбасу.

Ранок. Земля у глибоких ранах – наслідок «приходів» від застосування стодвадцяти- та стоп’ятидесятиміліметрової арти. Богу дякувати, - без втрат з нашої сторони.

Досліджую територію навколо позицій: чи, бува, не залишилось «подарунків», що не вибухнули. Побратими нарахували біля шестидесяти потужних вибухів. І це лише на ділянці, яку обороняє наш підрозділ. На шляху - зламана, в обхват, тополева гілка. Чомусь не зрізана осколком, а саме зламана.

Читати далі


Всі відео від Сектору Правди: