“Мене тригерить саме слово ІПСО. Дуже зручне. Особливо коли хочеться сховати якусь фігню. І зачасту до ворожих ІПСО зводять незручні теми” (з коментарів у мережі Фейсбук)

Коли наша команда починала проводити на Тернопільщині тренінги “Ворожі ІПСО. Як виявити та протистояти?”, нас навіть військові з великими зірками питали:

• А скажіть, що таке ІПСО?

Зараз цю абревіатуру знають всі. І тепер зазвичай запитують:

• А оце - ІПСО, чи ні?

І справді, не маючи спеціального досвіду і доступу до розвідувальних даних, виділити інформаційну спецоперацію  у сповненому емоцій інфополі досить складно. Але вже добре, що користувачі соцмереж, споживачі новин з телеекрану та телеграм-каналів задають таке питання. Це свідчить про більш обережний підхід до інформації і більший відсоток критичного мислення в її оцінці.

ІПСО (інформаційно-психологічна спецоперація) - це завжди витвір певних, спеціально підготовлених і заточених на даний вид діяльності підрозділів. Коли йдеться про російські ІПСО, то це - підрозділи інформаційних військ при головному управлінні розвідки рф. Там розробкою ІПСО займаються добре навчені, гарно матеріально і технічно забезпечені військовослужбовці, що мають на озброєнні ботоферми та сучасні інструменти моніторингу інфопростору та аналізу даних.

Інформаційні спецоперації мають мету, добре окреслену цільову аудиторію, специфіку й технологію проведення. Зазвичай мета конкретної спецоперації тісно пов’язана зі стратегічними цілями противника:

• розколоти суспільство по одному чи кількох ключових розломах; наприклад, за мовою (численні мовні баталії), або соціальним статусом (багатії, які відкупляються від мобілізації та менш заможні, котрі воюють);
• деморалізувати суспільство, посіяти страх, паніку, зневіру; наприклад, численні “лякалки” про новий наступ з півночі, передбачення супермасованих ракетних ударів тощо;
• дискредитувати ключові групи, структури, осіб; наприклад, масштабування злочинів одиниць на всю структуру, чи перенесення провини конкретних людей на владу (яскравий приклад - масштабна ІПСО “Хто розмінував Чонгар?”).

Якщо уважно придивитись до суті інформації та форми її подачі, можна за конкретним випадком побачити загальну мету. В цьому можуть допомогти… уроки літератури. Пам’ятаєте, як ми, будучи школярами, не могли зрозуміти, навіщо вчимось визначати тему та ідею твору? Багато хто потім вважав, що ці уроки літературознавства - пережиток срср. Але - ні. Досвід показує, що люди, які вміють аналізувати тексти, менше потрапляють під дію ІПСО. Адже форма подачі інформації це в основному - текст. Уміючи визначити його тему - про ЩО йдеться у повідомленні, пості в соцмережі, статті, чи відео, - ми вміємо оцінити фактаж, відділити факти від емоцій. А визначивши ідею повідомлення - НАВІЩО воно подається - ми якраз і визначаємо мету, з якою той чи інший меседж зайшов у наш інформаційний простір.

Пересічний споживач стикається з ІПСО, як правило, вже на другому-третьому етапі її проведення. Первинного ворожого вкиду інформації ми не помічаємо. Згадайте “лякалки” з ворожими мітками буцімто для ракетних атак у перші тижні війни - класичний приклад ІПСО з метою деморалізувати суспільство. Ніхто не зауважив, звідки прийшла інформація, однак її підхопили не тільки соцмережі, а й більшість ЗМІ. Згодом хвиля пошуків міток і тих, хто їх робить, зійшла. Але й зараз не всі знають, що ці мітки розставляють зазвичай геодезичні служби.

Паралельно чи слідом за вкидом потрібної інформації відбувається нагнітання тих чи інших емоцій. Найбільш емоційно вразливими виявляються користувачі соцмереж, оскільки Фейсбук, Інстаграм, Твітер не є ЗМІ, вони є засобами масової комунікації.  Як і Телеграм, оскільки багато каналів мають опцію коментування. За допомогою підставних каналів та акаунтів, куплених або створених з цією метою, інформація поширюється мережею. Термін і масштаби поширення також можуть опосередковано вказувати на ІПСО. Виглядає підозріло, коли текст зі сторінки з кількома сотнями “френдів” раптом набуває вірусного поширення й збирає тисячі лайків та репостів.

Якісно поширена інформація починає жити власним життям: на її основі люди пишуть свої пости-повідомлення, журналісти компілюють новини, знімають сюжети, знаходяться “свідки” й “очевидці”. Спецоперація набуває масштабу. Інколи локальні тактичні ІПСО, розраховані на невелику аудиторію, стають оперативно-тактичними, завдяки активному інтересу суспільства до вкинутого фейка, чи вдало інтерпретованого факту. Наприклад, відео військового підрозділу, що відмовляється воювати, вкинуте для дестабілізації конкретної ділянки фронту, поширюється українськими ЗМІ й виходить на оперативний рівень з меседжем “військові командири кидають солдат у м’ясорубку”.

Врятуватись від впливу ІПСО за допомогою здорового глузду важко, оскільки вся логіка спецоперацій залишається за лаштунками, а у видимому спектрі є тільки фейки, інтерпретації та маніпуляції, що працюють на підігрів емоцій. “Ведуться” на ІПСО всі: і популярні блогери, й маститі ЗМІ, й відомі політики та військові в чинах.

Треба розуміти, що проти кожного конкретного споживача інформації в нашому інфопросторі діє величезна системна інформаційна машина ворога. Протистояти їй може лише така ж потужна українська спецслужба, обриси якої вже потроху стають помітними.

То як же вберегтись від ворожого інформаційного впливу звичайним мешканцям Тернопільщини? Поради і прості й складні водночас:

• уникайте надміру емоційних новин (зрозуміло, що це досить складно у нашому напруженому й тривожному інфополі, але самозбереження потребує зусиль);
• обмежуйте своє перебування в соцмережах, не споживайте інформацію звідти як новини;
• довіряйте офіційним інформаційним джерелам;
• якщо якась інформація, що не стосується близького до вас кола людей, викликає сильні емоції, включайте “режим ігнору” - не поширюйте її, не ставте вподобайки та не коментуйте, так ви убезпечите себе від занурення в ІПСО;
• розвивайтесь інформаційно: шукайте якісні розвідки про ворожі інформаційні операції, читайте книжки, слідкуйте за новинами у галузі інформаційного спротиву.

Українське суспільство в психологічному сенсі постійно коливається між пафосом та відчаєм. Це дві пікові точки наших емоцій сьогодні. Критично важливо навчатись не впадати з жодний з цих станів. Бо на полі бою обидва вони можуть стати причиною загибелі. А наша мета - не тільки вижити, а й перемогти на полях інформаційної війни.

Публікація підготовлена в рамках суб-гранту проекту Re:Ukraine project за фінансової підтримки Європейського Союзу, що реалізується ГО «Інститут аналітики та адвокації». Її зміст є виключною відповідальністю суб-грантера проекту Re:Ukraine project ГО ВГО «Рушійна Сила» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

 “Будь-який солдат, якому ставлять питання про те, що там відбувається на фронті, він завжди не знає, що відповідати. Тому що, чим менше зірок на твоїх погонах, тим менше ти взагалі володієш стратегічним задумом командування” (журналіст, воїн ЗСУ Павло Казарін у програмі “Рандеву з Яніною Соколовою”).

Атакам ворога на полях боїв, наступам і контрнаступам завжди передує інформаційна обробка супротивника, тобто нас із вами. Дуже часто в інформаційній війні проти українців російські спецслужби використовують брехню:

• фейки - вигадані, підтасовані факти,
• діпфейки - підробки відео з висловлюваннями відомих політиків та військових, виготовлені за допомогою штучного інтелекту,
• підтасовку фактів,
• підробку документів тощо.

“Я продовжую пошук свого синочка (прізвище, ім’я) 14.09.2002 р.н. Молю всіх про допомогу. Знаходився в м. Мар’їнка Донецької обл. Був поранений і залишений на окупованій території. Я благаю всіх небайжих про допомогу” (Текст під фото бійця на сторінці “Пошук людей” у мережі Фейсбук)

На тренінгах з інформаційної безпеки ми завжди показуємо скріншот цього повідомлення і запитуємо:

• Що не так з цією публікацією?

Учасники озвучують свої версії відповіді, але завжди дивуються, коли чують нашу версію:

• У цій публікації не так все. Її просто не повинно бути у соцмережі.

“Іноді мені здається, що всі, хто лишився, бездумно засуджують всіх, хто виїхав, просто за самий факт перетину кордону” (З листування в чаті Телеграм)

Найбільшою помилкою нашого часу є думка, що сучасні військові конфлікти мають кордони й чітку лінію фронту. Це - далеко не так. Адже сучасна війна - гібридна, вона ведеться не тільки на землі. Полем бою стає економіка, політика і, звичайно, інформаційний простір.

Специфіка гібридної війни полягає в тому, що ракетним, бомбовим та артилерійським ударам як правило передують інформаційні. Такі удари спеціалісти називають ІПСО - інформаційно-психологічні спецоперації. Якщо на початку вторгнення ця абревіатура була відома хіба фахівцям дуже специфічних професій, то зараз її знають навіть бабусі, що активно дописують у Фейсбуці. А самі спецоперації поступово виходять за рамки супроводу воєнних дій і оформлюються у самостійні стратегічні напрямки війни. У цьому матеріалі ми розповімо вам про один із таких напрямків.

Стратегічна ІПСО - це велика, розгалужена операція, що має масштабні цілі. Командування російських інформаційних військ (а вони підпорядковуються Головному управлінню розвідки зс рф) поставило мету: розділити на два ворогуючих табори людей, що виїхали з країни після 24.02.22, і тих, хто залишився, чи невдовзі повернувся в Україну і живе тут. Тобто зробити ворогами рідної держави й завадити повернутися на Батьківщину майже 5 млн. українців (за даними заступника директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи Олександра Гладуна саме стільки виїхало за межі держави з початком вторгнення).

 “Ми тепер маємо третій - останній - шанс побудувати правову державу. 24 лютого 2022 року відкрилось вікно можливостей, і воно закривається. І можете написати, що я розганяю “зрадоньку”” (Данило Яневський у програмі “Альфа і омега”)

Хто б там що не казав, а український народ - мудрий. Ми - нащадки великих князів і козаків-характерників - маємо тонку чутливість до інформаційного поля. Мабуть, саме тому нам зараз так тривожно, не дивлячись на звільнення територій, надходження якісної зброї і настрій воїнів на перемогу. Ми на рівні колективної підсвідомості нації відчуваємо: у нас є істотні перемоги на фронті, багато звитяжних волонтерських здобутків в царині допомоги Силам Оборони, а от в решті галузей життя суспільства ми відстаємо. Є побоювання за інші фронти: економічний, політичний, культурний, освітній. Особливе занепокоєння викликає судочинство, яке постійно ставить нас перед безсилою думкою, що з цим нічого не вдієш.

Звідки такі невтішні настрої? Тут, на наш погляд, причини поділяються у пропорції 50 на 50. Перша половина - це результат гарної поінформованості суспільства у таких питаннях, як:

• корупційні скандали у вищих ешелонах влади,
• визнання державними інституціями кадрового голоду критичного рівня,
• звільнення голів адміністрацій і порушення проти деяких з них кримінальних справ,
• розкрадання волонтерської та гуманітарної допомоги,
• затримання численних посібників рф, а то й агентів російських спецслужб у владних та чиновницьких кабінетах.

Читати далі

Читати далі

Читати далі

“Просто раніше для “папірєживать” були серіали, а зараз наші блогери. Добре, що людина має вибір. Але погано, що робить вона його на пусту голову” (з коментаря під постом про ІПСО у Фейсбуку)

У вас є власна сторінка у соцмережі? Вітаємо вас, ви - на фронті. Вже давно інформаційний простір став полем неабияких битв.

• Ну, і що? - скаже хтось із активних завсідників “фейсбуків”, - це ж тільки інформація, вона не вбиває!

Біда в тому, що не тільки пересічні аборигени інформаційних полів, а й люди, від яких залежать долі держав, схильні недооцінювати можливості й потужності інформації. Ми стверджуємо, що анексія росією нашого Криму стала можлива лише завдяки чистому виграшу в інформаційній боротьбі за мізки місцевого населення. І ще - через трагічну й ганебну недооцінку українською владою інформаційної складової гібридної війни в цілому й російсько-української війни зокрема. Проте, справедливості ради, треба сказати, що й за кордоном до президентських виборів у США і вторгнення російських полчищ в Україну не вірно оцінювали зусилля рф саме у сфері ІПСО. Чого тільки вартують нещодавні камінг-аути найбільших розвідок світу - американської та британської, які зізнались, що повелись на міф про “другу армію світу” й недооцінили вільнолюбивий войовничий дух українців.