Команда продакшена «Сектор Правди» за підтримки Українського культурного фонду завершила документальний фільм «Прифронтове життя. Сумщина». Стрічка є продовженням творчої роботи режисерки Марії Яремчук із дослідження теми життя людей в прифронтових громадах областей України. Минулого року команда працювала у Запорізькій області, цього року в об’єктиві журналістів-документалістів Сумщина.
Прем’єрні покази картини відбулися майже одночасно у 4 містах та двох країнах: Суми, Київ, Тернопіль, Гуммерсбах (Німеччина) – місто з кількатисячною громадою українських ВПО.
Команда продакшену «Сектор Правди» на чолі з режисеркою Марією Яремчук за підтримки Українського Культурного Фонду завершила роботу над третім фільмом документального циклу «Прифронтове життя».
Цього року документалісти досліджували життя прифронтових громад Сумської області.
Прифронтова Сумщина - регіон, де війна різонула до крові навіть тих, хто не потрапив під прямий ворожий вогонь. Географічне розташування на кордоні з росією - причина і умова тісних взаємовідносин до 2014 року. Далі - поступовий, а з 24 лютого 2022 року - різкий обрив усіх стосунків, знищення усіх шляхів порозуміння.
Перший удар ворога, що невпинно рветься до Києва, у 2022 році нанесений саме тут. Через території громад області проходять сотні одиниць ворожої техніки, росіяни хапають людей на вулицях, облаштовують свої штаби та катівні. Тим часом місцеві, попри страх загибелі, підраховують живу силу й техніку ворога, допомагають один одному й фронту, народжують дітей. «В той час масовий трагізм поєднався із масовим героїзмом», - говорить одна із героїнь фільму.
Режисер Владислав Робський завершив роботу над документальною дилогією "Народжені, щоб жити".
Обидві серії проєкту розповідають особисті історії чотирьох ветеранів з інвалідністю: Вадима Зябліцева, Олександра Швецова, Василя Стуженка та Артема Комісарчука.
Кожен з них отримав поранення на полі бою, пройшов складний шлях від усвідомлення нових реалій свого життя до повної адаптації в суспільстві та висот у спорті, професії, стосунках з рідними.
Фільм не просто показує героїв, які розповідають свої історії. У стрічці задіяні лікарі, психологи, що пояснюють мотиви вчинків людей, життя яких круто змінює війна, дають поради рідним і всім оточуючим, як прийняти в своє середовище зранених війною співвітчизників.
Картина є хвилюючим історичним дослідженням масових ран, нанесених ворогом нашій нації і, разом з тим, оптимістичною дорожньою картою, що вчить вибиратись з тяжких депресивних станів на дорогу нових здобутків і повноцінного життя.
Завдяки проєкту «ШЛЯХ ВОЛОНТЕРА», започаткованого ГО «Рушійна Сила» та за підтримки Українського культурного фонду, локальні волонтерські ініціативи отримають можливість розповісти про свою діяльність, дізнатися про досвід аналогічних ініціатив, а також зможуть залучити додаткові ресурси для своє подальшої діяльності з підтримки українських борців за незалежність України і наближення перемоги.
Волонтерська підтримка ЗСУ у найкритичніші періоди і досі є однією із причин, чому Україна має змогу продовжувати опір агресору. Волонтери - це «рушійна сила» змін нашої держави протягом останнього десятиліття.
Громадська організація "Всеукраїнське громадське об'єднання "Рушійна Сила" створила цикл відеосюжетів про волонтерів і волонтерок, які допомагають ЗСУ наближати Перемогу.
Проєкт «ШЛЯХ ВОЛОНТЕРА» - це історії людей, які після початку повномасштабного вторгнення почали допомагати ЗСУ та цивільним, історії, які заслуговують на нашу пошану та увагу.
До початку повномасштабного вторгнення герої циклу «ШЛЯХ ВОЛОНТЕРА» були програмістами, продавчинями, підприємцями, вихователями та бухгалтерами, кожен з них будував власні плани на майбутнє, але ранок 24 лютого 2022 змінив усе.
Героїня другої серії відеоциклу - Тетяна Мішок-Васейко, голова правління ГО "Мішок"
Громадська організація "Всеукраїнське громадське об'єднання "Рушійна Сила" створила цикл відеосюжетів про волонтерів і волонтерок, які допомагають ЗСУ наближати Перемогу. Перед обличчям випробувань, із якими зіткнулася Україна, ці люди зробили свій вибір - не складати рук, не піддаватися відчаю, а діяти.
Вони – герої та героїні нового проєкту від ГО «Рушійна Сила».
Герой першого сюжету - підприємець із Сум Олександр Гриценко.
Травень цього року відзначився гарним українським кіно. Знятим про те, що найбільше болить нашому суспільству, без вигаданої наносної «проблематики», без гламуру і пафосу. «Ми були рекрутами», «Будинок «Слово», а відучора ще «Десять років війни».
Допрем’єрний показ документального фільму про те, коли і як насправді почалася україно-російська війна, створеного командою Еспресо ТБ, відбувся вчора у Києві. Стрічку режисера Олега Гаренчара представляв особисто Микола Княжицький.
Чернівці – рідне місто головного героя фільму «Барс. Незакінчена справа» - добровольця, військовослужбовця ЗСУ – Валерія Красняна, Народного героя України на псевдо «Барс». Для команди проєкту цей захід став знаковим, оскільки на прем’єрному показі були присутні дружина та діти «Барса», рідні, друзі, односельці, бойові побратими.
У культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука зібралися майже 400 глядачів. Глядачі схвально оцінили фільм. Ті, хто знав Барса, відмічали, що на екрані він такий, як був і в житті. А хто не знав його особисто – дякували за нагоду познайомитись із такою визначною постаттю.
Збереження пам'яті захисників України для нас, сучасних українців, і для наших дітей та онуків, несе в собі глибше значення, ніж просто вивчення героїчного минулого нашої країни. Пам'ять для нас-сучасних - це болісна реальність сьогодення, коли сім'ї втрачають своїх найрідніших, і коли наше суспільство лише починає розробляти актуальні практики вшанування загиблих.
Зараз кожне місто, містечко і село має свою "Стіну пам'яті", на якій ми зустрічаємо наших полеглих "на щиті". Ми стаємо на коліна, не приховуємо сльози під час прощання зі своїми героями - тими, кого ми знали особисто, і тими, кого нам не вдалося познайомити.
Команда "Сектора Правди" має честь знати багатьох гідних українських воїнів, і деякі з них віддали своє життя, захищаючи нас. Ми б хотіли згадати і вшанувати кожного з них, але ми дали собі слово, що оплакувати наших побратимів і посестер ми будемо після завершення війни. Зараз наша місія - робити те, що ми вміємо найкраще, а саме, створювати кіно. Один із наших фільмів розповідає історію нашого побратима та друга - Валерія Красняна, відомого як Барс.
Валерій неодноразово наголошував: "Ця війна - це наша незавершена справа." Завершити її повинно нинішнє покоління українців. Документальний фільм "Барс. Незакінчена справа" - це наша скромна данина пам'яті нашому побратиму і другу, його вірності ідеалам, а також беззаперечній любові до України.
Ми згадуємо полеглих, але робимо це без їхньої присутності. Ми згадуємо. Ми переглядаємо фільми та фотографії. Ми плачемо. І після цього йдемо завершувати їхню незакінчену справу. Ми робимо це разом, і ми робимо це на їхню пам'ять, незважаючи на їхню відсутність.
Тизер фільму "Барс. Незакінчена справа"
Статтю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.
Це відео про звільнення села Лук'янівка, розташованого на Київщині, і про долю старовинної церкви, яка пережила більшовиків і фашистів, але не встояла під пострілами з російського танку. Місцеві жителі емоційно розповідають, як зустрічали українську армію, та демонструють зруйновану церкву, колишнє серце села, знакове для громади місце.
