До тизера будь-якого фільму існує ряд досить стандартних вимог: він має розкривати тему картини, «чіпляти» увагу глядача, але не переказувати фільм, бути динамічним, захопливим.
Як врахувати все зазначене, коли тема фільму "Незакрита справа" – радянські репресії? Як динамічно і захопливо розповісти про те, що 19 травня 1938 року в стінах лише одного Київського НКВС за ніч було розстріляно 563 людини?
Працюючи над тизером документального фільму «Незакрита справа» його автори вирішили сконцентруватися на тому, щоб в короткому відео максимально показати всю ширину проблематики питання реабілітації жертв комуністичних репресій 1917-1991 років. Бо насправді, мова йде не про реабілітацію як формальний процес, а про переосмислення всього радянського періоду в Історії України.
Репресовані борці за волю України, діти, народжені в таборах і тюрмах, представники інших народів, які проживали на території нашої держави, розстріляні без суду і слідства селяни, робітники, інтелігенція, шістдесятники та багато інших людей, які потрапили під маховик радянської каральної машини заслуговують на справедливість і пам’ять. І кожен випадок має розглядатися окремо, як це відбувається зараз під час засідань Національної комісії з реабілітації.
Стрічку присвячено історії життя та спротиву Мирослави Райтер (Костів), яка по цей час мешкає у с. Козова на Тернопільщині. Документальний фільм розповідає про шлях Мирослави - від юності на Тернопільщині та роботи зв’язковою, до арешту, тортур і десяти років у таборах Казахстану. Вона не видала підпільників і повернулася додому після звільнення у 1956 році. Згодом створила сім’ю, дочекалася незалежності України й записала спогади про покоління, чиї життя пройшли крізь війни, окупації та неволю. Історія Мирослави Райтер - про любов і вірність, про силу вистояти й зберегти себе. Її свідчення повертають голос людям, які боролися за свободу України й не вважали себе героями.
У неї було два імені: для ворога агент «Апрєльська», якій довіряло НКВС, і «Оксана» - підпільниця, що працювала на користь українського визвольного руху. Та чекісти не знали, що Людмила Фоя веде власну гру.
Документальний фільм розповідає про киянку, яка після вербування радянською спецслужбою зуміла обернути її довіру проти совецької влади. Через архівні матеріали, свідчення істориків і реконструкції постає шлях Фої - від юності в окупованому Києві, до років підпільної боротьби на Волині, літературної праці та загибелі в 1950 році.
Її історія - це небезпечна подвійна гра й особистий вибір, що вимагав щоденної відваги. Дізнайтеся, ким була Людмила Фоя і чому її ім’я, попри виняткову долю, досі залишається маловідомим.
В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.
У рамках кіномарафону “Синьо-жовта стрічка” унікальну мапу держави з ляльок-мотанок представлять у Тернополі, Луцьку та Дубно.
Викладачці української мови з Донеччини Оксані Муравльовій довелось двічі починати життя з нуля. Вперше вона разом з родиною була змушена виїхати з Ясинуватої у 2014, тікаючи від російських військ. Згадує, що дивом прорвались через блокпости. Зупинились у Краматорську, де мешкали батьки чоловіка. Сподівались, що ненадовго, сумували за домом. Мріяли якнайшвидше повернутись. Однак реальність виявилась іншою.
“ Як стало відомо, за проукраїнські погляди нас в Ясинуватій занесли в “розстрільні” списки, -розповідає Оксана Муравльова. - Більше ми туди не їздили. Сидіти склавши руки було несила, тому я почала волонтерити. Шукала контакти благодійних організацій. Допомагала іншим вимушеним переселенцям, яких у Краматорську було багато. Більшість з них виявились російськомовними, тому я почала викладати їм державну мову. Заохочувала людей вивчати українські народні традиції, пропагувала мистецтво вишивки. За кілька років мені вдалось створити чималу патріотичну спільноту”.
В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.
“Сад пам’яті” режисера Павла Неуходова про вшанування загиблих військових ЗСУ шляхом висаджування іменних дерев. Фільм “Марія” режисерки Марії Яремчук про тернистий життєвий шлях зв’язкової УПА Марії Штепи, яка дожила до 100 років. І ще одна стрічка авторки- “НеВідомі Українці. Кирило Осьмак”- про знаного будівничого української державності, Президента Української головної визвольної ради.“Росохацька група”- стрічка про легендарних підпільників з Чортківщини, які вивісили у 1973 році в рідному місті синьо-жовті прапори. Інформаційно-просвітницькі відеоматеріали та цикл уроків “Знання під час війни”.
Це лише кілька назв фільмів та сюжетів з переліку кіномарафону “Синьо-жовта стрічка, що стартував у січні 2024 року на Тернопільщині. У його рамках глядачі мають змогу безплатно подивитись документальні, історичні та патріотичні фільми, присвячені видатним постатям та боротьбі за незалежність України у різні часи.
Відновлення історичної справедливості та збереження національної памʼяті в сучасній Україні є багатогранним процесом.
Однією з його складових є робота із реабілітації жертв комуністичних репресій, котра в нашій державі ведеться на багатьох рівнях: всеукраїнському, обласному, локальному та родинному. Репресованих, розстріляних, депортованих в Україні реабілітують із початку 90-х років, і вперше цією темою зацікавилися кінематографісти-документалісти.
Продюсер та голова Тернопільської кінокомісії Володимир Ханас з командою за підтримки Українського Культурного Фонду працює над сценарієм стрічки, яка підніматиме питання, пов’язані із відновленням прав репресованих у 1917-91 років.
Матеріали для фільму збирають у різних областях України.
Із відеозверненням команди, де вона розповідає про те, чому взялася за кінематографічну розробку теми репресій можна ознайомитись тут:
В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.
Протягом останніх років (останнього десятиліття?) сучасне українське документальне кіно впевнено заявляє про себе на міжнародній арені. Будучи голосом нашої держави за кордоном, фільми на теми війни, історичної пам’яті, національної ідентичності та спротиву регулярно потрапляють до програм популярних кінофестивалів і часто отримують престижні нагороди. Однак пересічний український глядач, особливо у віддалених громадах, не має можливості ознайомитись з ними в кінотеатрах і не знає, де їх шукати в інтернеті. Як змінює ситуацію на краще локальний кіномарафон “Синьо-жовта стрічка”, цікавимось у його режисерки, сценаристки, членкині національної спілки кінематографістів України, головної редакторки порталу “Сектор Правди” Марії Яремчук.
В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.
“Український спротив очима авторів документального кіно”
Під час кіномарафону “Синьо-жовта стрічка” глядачам покажуть вісім циклів документальних фільмів українських авторів.
Серед них багато історичних документалок, адже історія оживає тоді, коли за нею стоїть людина. Це головний меседж нашого кіномарафону. У цьому огляді розповідаємо про деякі фільми, які будуть демонструватися під час заходів проєкту “Синьо-жовта стрічка”. Це вісім кінематографічних циклів про боротьбу українців за свободу, від героїв минулого- до героїв сьогодення.
В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.
“Український спротив очима авторів документального кіно”
Під час кіномарафону “Синьо-жовта стрічка” глядачам покажуть вісім циклів документальних фільмів українських авторів.
Серед них багато історичних документалок, адже історія оживає тоді, коли за нею стоїть людина. Це головний меседж нашого кіномарафону. У цьому огляді розповідаємо про деякі фільми, які будуть демонструватися під час заходів проєкту “Синьо-жовта стрічка”. Це вісім кінематографічних циклів про боротьбу українців за свободу, від героїв минулого- до героїв сьогодення.
В рамках інформаційної підтримки кіномарафону "Синьо-жовта стрічка" публікуємо матеріали спецвипуску газети "Сектор Дії", присвяченої незалежній українській документалістиці та її впливу на суспільство.
Як війна змінила українську документалістику і як документалістика змінює наше бачення України і світу
У трагічному є, кажуть, певна частка корисного. Війна дивним чином вплинула на галузь вітчизняного документального кіно, яку від початку її виникнення хейтили знавці, потім - за інерцією - фейсбучні експерти, а останнім часом - і ворожі підрозділи, давно інфільтровані в наш інформаційний простір.
Режисер Максим Онанко разом із командою продакшена «Сектор Правди» знімає на Тернопільщині документальний цикл про ветеранок ОУН та УПА під загальною назвою «Невідомі».
Героїнями проєкту стали Людмила Фоя – київська підпільниця та подвійна агентка НКДБ та СБ ОУН і Мирослава Райтер – уродженка Тернопільщини, учасниця ОУН. Кожна із цих жінок присвятила найкращі роки своєї молодості боротьбі за незалежну Україну, проте їх імена невідомі більшості наших сучасників.
Щоб виправити це, команда проєкту «Невідомі» опрацювала велику кількість документів, карних справ, архівів, літератури, переглянула сотні фотографій. У фільмах документальний матеріал та архівні хроніки будуть доповнюватися елементами історичної реконструкції та коментарями експертів-істориків.
