Про Майдан, Чаплинку і "гойдалки"

Учора Бог послав мені вільний час і непоганий, як для тутешніх умов, Інтернет, тож я стежила за подіями на Майдані і Банковій. Якось навіть дивно - у Києві відбувається щось більш-менш значуще, а я спостерігаю за цим з віддалі.

Поки що, наскільки я зрозуміла, перемагають миролюбні тенденції: не можна влаштовувати війнушки з владою, поки не подоланий зовнішній ворог. На Майдані теж спочатку були подібні настрої - коли ліхтариками махали.

Ловлю себе на думці: чи хотіла б я, щоб сьогодні або завтра у Києві почався третій Майдан?

І сама собі відповідаю: та ну нафіг. Хай він почнеться через рік, у третю річницю. За рік, Бог дасть, влада встигне остаточно дістати людей, а ми хоч трохи притиснемо хвости окупантам з "колобками" (перемогти, на жаль, за нинішньої влади нереально) і зможемо повернутися з фронту.

Зараз, якщо у Києві почнеться серйозна заварушка - не факт, що зовнішній ворог одразу ж прорве оборону і фронт посиплеться. Вони можуть піти й іншим шляхом - скориставшись тим, що центру стане не до регіонів, підняти газорубльові "повстання" в Одесі, Харкові, навіть Дніпропетровську. ОНР, ХНР... "Республіка", не розігнана блискавично - це ріки української крові вже через пару місяців.

Мій мудрий свекор перед річницею Майдану сказав, що нічого серйозного зараз не почнеться, людям дадуть покричати, випустити пару і на тому все. На силове протистояння не піде ні влада, ні її супротивники. Тому що зараз у людей на руках дуже багато зброї, і звичні, майже безневинні "гойдалки" на кшталт штовханини з ментами можуть перетворитися на серйозне кровопролиття, як це сталося влітку під Верховною радою. Ніхто не схоче брати на себе відповідальність за таке.

Але це у Києві. На Чонгарі і Чаплинці, а саме там зараз вирішується доля України - я в тому не певна. Схоже, що нацгвардію відвели, щоб подивитися, що буде на Майдані. Побачили, що нічого страшного, і тепер можуть спробувати розігнати блокаду силою. Було видно, що поки активісти просто не пропускали фури з харчами, блокада владу цілком влаштовувала. Чому - важко сказати, думаю, що з тих самих міркувань - дати народу, обуреному тим, що офіційна Україна нічого не робить для повернення Криму, можливість випустити пару (не несучи при цьому відповідальність за його дії - "це не ми, це народ"), плюс загравання з кримськими татарами, яких зачіпати бояться.

Але тепер все почалося по-справжньому, і влада, якій це зухвале порушення "договорняків" з окупантом вже явно вдарило по найсвятішому - по Кишені - може почати метушитися.

"Кримнаш" без світла, душа співає. Це треба було зробити одразу, а не чекати ганебно майже два роки.

Навіть якщо Крим без світла ненадовго - нічого страшного, вода камінь точить. Тепер ми бачимо, що ця вода принаймні є - до цього була пустеля. Взагалі - доля України зараз вирішується на Чаплинці. Шкода, що не зможу найближчим часом туди потрапити.

І ще одне. Нам часто дорікають, чому ми, мовляв, сидимо на фронті замість повертатися звідти і наводити порядок в українських містах, і в першу чергу у столиці.

Пояснюю прямим текстом. Сидячи на фронті, ми стримуємо зовнішнього ворога і сяк-так дуримо внутрішнього, зберігаючись як бойові підрозділи, з усім необхідним. Повернувшись у Київ - ми або стовідсотково мирні і законослухняні громадські активісти (але навіщо ми вам у такій якості - хіба самі не впораєтесь?), або в'язні. Особисто я проти.

Я проти повстання, коли воно не на часі.

Я проти збільшення кількості політв'язнів.

І так само проти старанного придурювання, що у нашій державі все гаразд, що влада робить усе можливе і треба згуртуватися навколо неї і не сіяти розбрат на радість Путіну (далі самі вставте усі класичні аргументи порохоботів, бо мені ліньки їх шукати і копіпастити).

Редиски мають чути щодня, що вони редиски.

Народ має звикати, що вони редиски.

Вони мають звикати, що народ знає, що вони редиски.

"Гойдалки", тільки "гойдалки". Але неквапні й продумані. Кожен наступний крок - лише на міліметр довший за попередній. Ніяких силових акцій на кшталт гранат на мітингах. Це неприпустимо і з моральної точки зору (страждають завжди найменш винні), і з державницької (може призвести до хаосу) і з суто практичної (такі дії, навіть коли ми до них непричетні, автоматично збільшують кількість політв'язнів з нашого кола - пам'ятаємо цей принцип ще з часів Януковича). Максимум, що допустимо на даному етапі - точечні акції з покарання негідників, яких не може або не хоче карати влада. (Сподіваюся, усі зрозуміли, що я маю на увазі підкараулювання і обливання зеленкою Смайлик «smile» Вчитися. Самоочищуватись. Наводити залізну дисципліну. І чекати, чекати, чекати. Рано чи пізно у них здадуть нерви і вони "поб'ють студентів". Після цього залишиться тільки не злякатися відповідальності.