У 1970 році в США була створена БМП M2 «Бредлі» (M2 Bradley). БМП M2 - це бойова машина піхоти, яку назвали на честь генерала Омара Бредлі, командувача 1-ю армією США, яка під час Другої світової війни першою висадилася на узбережжі Нормандії.
Машина створювалася як транспортно-вогневий засіб піхоти. Екіпаж складається з трьох чоловік, кількість перевезених солдатів - 6.
На озброєння армії США БМП поступила в 1981 році. Американська армія використовувала її в Іраку, Афганістані, у війнах в Перській затоці.
Башта «Бредлі» оснащена 25-мм автоматичною гарматою М242 «Bushmaster», з якої можна вести як одиночні постріли, так і черги - 100-200 пострілів на хвилину.
Боєкомплект гармати складається з 900 пострілів з бронебійними підкаліберними та осколково-фугасними снарядами, з них тільки 300 пострілів готові до застосування, 600 - у бойовій укладці.
Корпус і вежа БМП М2 виконані з алюмінієвої броні з додаванням марганцю, хрому та цинку. Це дозволяє знизити вагу машини при досить хорошій захищеності. Передня частина і борти мають бронювання сталь-алюміній. Простір між цими листами заповнений поліуретановою піною. Днище корпусу посилено сталевим листом – проти мін. БМП здатна долати водні перешкоди за рахунок перемотування гусениць.
У передній частині корпусу БМП розташоване моторно-трансмісійне відділення, ліворуч від нього знаходиться окреме місце механіка-водія з люком, у якого кришка відкидається назад. Люк механіка-водія має чотири призматичних блоку спостереження. Один блок можна замінити приладом нічного бачення AN / NS-2.
У середній частині корпусу знаходиться башта з місцями командира та навідника. Для них передбачені люки з кришками, що відкидаються назад. Люк командира має 7 призменних приладів, навідника - 3.
У башті встановлена 25-мм гармата фірми «Хьюз-Хеліконтерз». Максимальна скорострільність гармати - до 500 пострілів на хвилину. З гарматою змонтований 7,62-мм кулемет.
Горизонтальний привід наведення гармати - електрогідравлічний, а привід вертикального наведення - електричний. Кут наведення гармати у вертикальній площині від -10 ° до +60°, що дозволяє вести вогонь по повітряних цілях.
З лівого боку башти є пускові установки протитанкової керованої ракети (ПУ ПТКР) «Toy» BGM-71 на дві ракети в броньованому контейнері. Ракети в бойове положення переводяться електричним пристроєм.
Дальність польоту ПТКР - до 3750 м.
Для керування зброєю БМП М2 «Бредлі» у навідника є комбінований приціл («день / ніч»). Приціл дубльований з прицілом командира.
У кожного бійця є стрілецькі установки - незнімні 5,56-мм автомати М231 FPW (на основі автоматичної гвинтівки М16А1 з боєкомплектом 4200 патронів), закріплені в кульових установках. Для прицілювання використовуються призменні блоки, які встановлені над кожним місцем десантника.
Головний козир БМП на полі бою - це її маневреність і вогнева міць.

О 5 годині ранку цивільні мешканці українських міст прокинулись від вибухів. Передаючи інформацію один одному та в соцмережах, дізнались, що вибухи лунають не тільки в столиці, а також у Харкові (з міста видно заграву на околиці), Миколаєві, Одесі. Це, поки що все, що відомо “Сектору Правди”. Відомо також, що йдуть масовані обстріли по всій лінії фронту. 

Кремлівський маньяк не зміг стримати свої загребущі руки. 

Друзі, не сподівайтесь на гуманізм і милосердя ворога! Згадайте нашу історію, згадайте наших славних предків!

Ми - нащадки славного козацтва, вояків УПА! Ми вміємо воювати.

Адреналін - це нормально. Скоро це пройде, а злість і бажання битись повернуться.

З нами Бог. З наша армія. З нами правда.

Віримо! Діємо! Переможемо!

"Сектор Правди". Хто ми і які наші цілі

"Сектор Правди" - це волонтерська команда журналістів-документалістів, яка розпочала свою роботу в 2015 році, на фронті, як інформаційний підрозділ Добровольчого Українського Корпусу (пізніше УДА).

Вся робота, пророблена нами за цей час, зібрана на даному сайті, каналі Youtube, соціальних мережах та сайті нашого: відеопродакшену.

В той час як на передовій ведуться бойові дії, на інформаційному фронті точиться не менш запекла боротьба. За роки війни ми навчилися протидіяти та запобігати ворожим інформаційним атакам, але найважливіша битва ще попереду. Це битва не проти когось, а ЗА розум та серця наших співвітчизників.

Роль та місце національної ідеї у постіндустріальному цифровому суспільстві, у світі біткоїнів, блокчейну, безпілотних авто та штучного інтелекту на перший погляд здається невизначеною.

Вражаючі технічні прориви вимагають відкритого суспільства. Неможливо створити передову технологію, не маючи доступу до глобальної бази знань та вже існуючих технік. Неможливо підштовхнути людство до нових горизонтів без широкої комунікації на всіх етапах процесу. Неможливо виточити нейронну сітку на токарному станку.

Ми живемо в той час, коли знання, отримані 10 років тому, вже є застарілими, а традиційно важливі вміння та навички перестають щось важити. Ми переживаємо трансформацію людського світогляду, безупинно стикаємося із новими смислами, ламаємо бар’єри або спостерігаємо, як хтось ламає те, що ще вчора здавалося непорушним.

Питається: як у такому світі можуть існувати окремі нації? Яке їх місце серед робототехніки, кіберспорту, великих даних та кріо-кулінарії? Чи, може, наше майбутнє – це ліберальна безідеологічність на базі необмеженого споживання?

У світі майбутнього, крім чисто візуальних та біологічних, між людьми ставатиме все менше розбіжностей. Стиратимуться рамки соціальних груп, професій. У цьому контексті усвідомлення своєї національної ідентичності є важливим фактором формування соціокультурних спільнот. Нація має залишитися тим чинником, який нас поєднує.А сам націоналізм в сучасних умовах не може мати форму виключно протекціонізму, він має балансувати між протекціонізмом та експансією.

Говорячи про інформаційну сферу ми говоримо в першу чергу про експансію, про створення цифрової нації, генерацію таких масивів інформації, які не дадуть загубити нашу ДНК у віртуальному просторі. Не дадуть витіснити її з інформаційного поля або знищити зумисно.

Здається, що мова йде про високі матерії? Їх дуже просто опустити на землю. «Сектор Правди» наголошував і буде наголошувати на тому, що українцям потрібно якнайбільше ВЛАСНОГО ЯКІСНОГО контенту та потужні незалежні ЗМІ. Тільки так ми можемо формувати власний потік інформації та захищати його від ворожих дій.

Головна редакторка порталу "Сектор правди", режисерка, продюсерка, журналістка Марія "Яремчук"


Новини

  • Кривава бійня в “Крокусі”. Cui prodest?

    22 Березня о 19.28 російський новинний ТГ-канал РИА Новости розмістив коротке повідомлення про те, що у московському Крокус Сіті Холі сталася стрілянина: як мінімум три людини (потім їх стане чотири) в камуфляжі відкрили вогонь, є поранені. І буквально слідом: у будівлі почалася пожежа. Кореспондент каналу, що в цей час перебував у Холі - там мав відбутись концерт групи “Пікнік” - уточнив деталі події:

    • в партер забігли люди у камуфляжі й відкрили вогонь з автоматичної зброї;
    • потім вони кинули гранату, чи запалювальну шашку, після чого почалася пожежа;
    • люди, що знаходились у залі, лягли на підлогу, щоб убезпечитись від стрілянини, і лежали хвилин 15-20;
    • потім глядачі почали повзком вибиратись із залу, багатьом це вдалося;
    • для гасіння пожежі задіяна авіація;
    • дах будівлі завалився;
    • чотирьом зловмисникам вдалось вийти з будівлі й поїхати з місця подій;
    • роскомнадзор зафіксував кратне збільшення навантажень на сервери популярних соцмереж і месенджерів.

    Що було далі?

    Детальніше...
  • 5 причин взяти з собою в дорогу журналіста(ку), якщо ви волонтер

    Журналіст(ка) із задоволенням послухає історії про ваші пригоди за весь час волонтерства, а коли ви втомитеся – розповість свої, отже поїздка точно вийде цікавою.

    Дорогою ви зупинятиметеся не лише попити кави, а і у всіх точках, де є що відзняти чи сфотографувати, тож подорож буде не лише цікавою, а і пізнавальною.

    Журналіст(ка) дорогою проведе вашій команді кілька експрес майстер-класів зі створення контенту. (Як мінімум постійно вимагатиме повернути телефон горизонтально під час зйомки)

    Можна не думати про фотозвіт. Все буде відзнято і зафіксовано.

    Відеоролик із поїздки – це не лише емоційна згадка про наш буремний час, це ще і спосіб залучення допомоги та коштів.

    Ось такий відеоролик вийшов у нас із ГО "Мішок" із поїздки на Харківщину та Донеччину.

    Детальніше...
  • Емоційні історії як елемент психологічного впливу на аудиторії

    Коли наша команда проводить тренінги за програмою «Ворожі ІПСО. Як визначити і протистояти», завжди зазначаємо, що на ІПСО ведуться всі, незалежно від рівня освіти і соціального статусу, в тому числі академіки, інтелектуали, власники великих бізнесів, журналісти, навіть люди зі стійкою психічною організацією )) … Нам, звісно, спочатку не вірять )) бо розумна людина ж не може повірити у фейк про те, що в Україні вбивають російськомовних прямо на вулиці. Потім ми починаємо розбиратися із тим, що в абревіатурі ІПСО літера П (психологічні) існує не просто так. І для кожної цільової аудиторії є свої прийоми розкачки на емоції і свої механізми підсадки на ворожі меседжі.
    Детальніше...
  • Між пафосом і відчаєм. Що треба знати, щоб не потрапити в ІПСО

    “Мене тригерить саме слово ІПСО. Дуже зручне. Особливо коли хочеться сховати якусь фігню. І зачасту до ворожих ІПСО зводять незручні теми” (з коментарів у мережі Фейсбук)

     

    Коли наша команда починала проводити на Тернопільщині тренінги “Ворожі ІПСО. Як виявити та протистояти?”, нас навіть військові з великими зірками питали:

    • А скажіть, що таке ІПСО?

    Зараз цю абревіатуру знають всі. І тепер зазвичай запитують:

    • А оце - ІПСО, чи ні?
    Детальніше...
  • А ти з чим підеш воювати?

    Невелика імпровізована робота нашої команди, де ми спробували осмислити і дати відповідь на питання, що робити цивільним в очікуванні можливої мобілізації.

  • Прем’єрні покази фільму «Барс. Незакінчена справа», створеного за підтримки Українського Культурного Фонду, відбулися у Чернівцях, Тернополі та Києві

    Чернівці – рідне місто головного героя фільму «Барс. Незакінчена справа» - добровольця, військовослужбовця ЗСУ – Валерія Красняна, Народного героя України на псевдо «Барс». Для команди проєкту цей захід став знаковим, оскільки на прем’єрному показі були присутні дружина та діти «Барса», рідні, друзі, односельці, бойові побратими.

    У культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука зібралися майже 400 глядачів. Глядачі схвально оцінили фільм. Ті, хто знав Барса, відмічали, що на екрані він такий, як був і в житті. А хто не знав його особисто – дякували за нагоду познайомитись із такою визначною постаттю.

    Вже наступного дня команда проєкту представляла фільм у м. Тернопіль, а 29 вересня у приміщенні Veteran Hub зібралися кияни: побратими і посестри Валерія Красняна, учасники і учасниці знімальної групи фільму, глядачі, яких зацікавила тема картини.

    Після перегляду присутні ділилися спогадами про друга «Барса» та обмінювалися думками стосовного того, як війна – «наша незакінчена справа», згідно зі словами Валерія Красняна, впливає на українське суспільство.

    Фільм режисерки Марії Яремчук «Барс. Незакінчена справа» можна переглянути на платформі «Київстар ТБ» за посиланням:

    Барс. Незакінчена справа

    Статтю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.

  • Сектор Правди знімає фільм про полеглого побратима друга Барса

    Збереження пам'яті захисників України для нас, сучасних українців, і для наших дітей та онуків, несе в собі глибше значення, ніж просто вивчення героїчного минулого нашої країни. Пам'ять для нас-сучасних - це болісна реальність сьогодення, коли сім'ї втрачають своїх найрідніших, і коли наше суспільство лише починає розробляти актуальні практики вшанування загиблих.

    Зараз кожне місто, містечко і село має свою "Стіну пам'яті", на якій ми зустрічаємо наших полеглих "на щиті". Ми стаємо на коліна, не приховуємо сльози під час прощання зі своїми героями - тими, кого ми знали особисто, і тими, кого нам не вдалося познайомити.

    Команда "Сектора Правди" має честь знати багатьох гідних українських воїнів, і деякі з них віддали своє життя, захищаючи нас. Ми б хотіли згадати і вшанувати кожного з них, але ми дали собі слово, що оплакувати наших побратимів і посестер ми будемо після завершення війни. Зараз наша місія - робити те, що ми вміємо найкраще, а саме, створювати кіно. Один із наших фільмів розповідає історію нашого побратима та друга - Валерія Красняна, відомого як Барс.

    Валерій неодноразово наголошував: "Ця війна - це наша незавершена справа." Завершити її повинно нинішнє покоління українців. Документальний фільм "Барс. Незакінчена справа" - це наша скромна данина пам'яті нашому побратиму і другу, його вірності ідеалам, а також беззаперечній любові до України.

    Ми згадуємо полеглих, але робимо це без їхньої присутності. Ми згадуємо. Ми переглядаємо фільми та фотографії. Ми плачемо. І після цього йдемо завершувати їхню незакінчену справу. Ми робимо це разом, і ми робимо це на їхню пам'ять, незважаючи на їхню відсутність.

    Тизер фільму "Барс. Незакінчена справа"

    Статтю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.