Маємо зупинити постачання інтелектуальної зброї сепаратистам

Петиція до Президента України з питання де окупації медіапростору набуває все ширшого кола прихильників в думаючому вітчизняному суспільстві. Обурені засиллям російського «культурного» продукту українські митці вимагають заборонити медіапродукт окупанта.

Сьогодні ми поросили прокоментувати ініціативу та події навколо неї одного із авторів петиції – фронтмена групи «Козак System» Івана Леньо.

- Доброго дня, Іване! Як виникла ідея петиції про деокупацію медіапростору?

- Доброго дня! Ця ідея, я думаю, що вона актуальна вже більше, ніж 25 років незалежності нашої держави.

А якщо бути більш точним, то ми - «Козак System» - і наші друзі, такі, як брати Капранови, Антін Мухарський, Стебельська Оксана, Володя Шерстюк, Тарас Компаніченко, Олег Скрипка, Сестри Тельнюк, Сашко Лірник вирішили зібрати прес-конференцію в УНІАНі і проявити свою патріотичну позицію як митці України.

Я усвідомлюю те, що нас підтримали б набагато більше адекватних патріотів України, які працюють і є знаменитими в сфері інтелектуальної діяльності, але наразі цього було достатньо, щоб створити прецедент. Вже зараз нас підтримують і проявляють свою позицію решта всіх небайдужих митців України.

- Іване, в чому суть звернення?

- Суть нашого звернення дуже проста. Ми бачимо, як кордони нашої країни ціною свого життя, ціною каліцтва, ціною неймовірних зусиль охороняють наші воїни. Причому, двадцять відсотків із тих воїнів – це професійні воїни, а вісімдесят відсотків – це прості люди, які взяли зброю в руки і зупинили ворога на фізичних кордонах нашої країни. Ворог відняв у нас Крим, ворог захопив дві області України. Війна йде, війна продовжується.

Але найголовніша війна, яка йде, – за наш з вами розум. Ця війна точиться і жодної перепони на сьогодні не існує. Я маю на увазі інтелектуальний простір. Ми бачимо засилля всього російського, ми бачимо засилля того, що чи прямо, чи завуальовано пропагує «руський мір». Ми бачимо, як з кожного телеканалу і з кожної радіостанції у величезних обсягах іде продукт, вироблений в країні загарбника. І ми, як митці, не можемо більше мовчати про це.

Ми цю війну не виграємо ніколи, якщо не будемо її вести по всіх фронтах! А інтелектуальний фронт та інтелектуальна зброя, щоб ви розуміли, – вона стріляє набагато глибше і набагато сильніше і потужніше, тому що вона торкається ментальної сторони.

Причина виникнення війни на Донбасі, причина вторгнення російської орди на нашу територію – закладена, як міна сповільненої дії ще з часів Сталіна. Якщо бути точним, то на терези ми зараз ставимо трьохсотлітню боротьбу українців за свою незалежність. Голодомор, страчені провідні, найкращі люди України в таборах, в засланнях, в тюрмах. Винищена інтелігенція, винищена культура, 44 заборони мови.

Всі повстанські визвольні змагання на території України в усі часи – це, так чи інакше, боротьба з окупантом. Просто саме на Донбасі ця боротьба стала явною і ми, українці, відчули на собі справжню агресію Росії.

І я не дуже розумію, чому до сьогодні не відреагували ті, хто перші повинні були кричати про захист нашого з вами інтелектуального простору? Цьому стала потрібна ця петиція звернена до Президента України, як до гаранта нашої з вами безпеки?

В ній міститься одна дуже проста фраза: «Деокупація українського медіапростору від товарів, вироблених в Російській Федерації». Тобто на території окупанта.

- Наскільки я розумію, потрібно зібрати якнайбільшу кількість голосів? Як можна проголосувати?

- На превеликий жаль, сайт Президента створений так, що проголосувати одним натиском кнопки не виходить. Там є доволі складна процедура спочатку реєстрації, потім вхід на той сайт, потім голосування. Тому на сьогодні питання кількості підписів лежить в площині: по-перше, доступу і пояснення, як правильно проголосувати, а по-друге – те, щоби наша ініціатива дійшла і була зрозуміла якнайбільшій кількості суспільства. Нам здається, що саме зараз в суспільстві такий запит виник. Я спілкуюсь з безліччю друзів, а це - провідні митці України - і весь час чую бідкання, що з екранів, чи радіо ефіру на нас просто ллється інформаційна завуальована продукція, яка так чи інакше «восхваляє руський мір». Ця продукція продовжує пропагувати і сіяти на нашому українському полі чуже, не наше, а, в принципі, злочинне для нас.

Росія визнана агресором не тільки по відношенню до України, а й по відношенню до багатьох сусідніх країн. І Росія є офіційно визнаним агресором у цілому світі. Цілий світ став на захист України, були введені санкції не тільки Євросоюзом, а і Америкою. І ви знаєте чудово, що це діє і дієво. І ми вважаємо, що поряд із санкціями, які введені на товари з Росії, мають бути введені санкції на найголовніший товар – це інтелектуальний товар.

- А ми маємо чим замістити цей товар вже сьогодні?

- У деякій мірі, я вважаю, навіть ставити так питання – то неетично!

Я вам так скажу: ви не можете собі навіть уявити, яка кількість продукції (якщо можна так назвати), виробленої українськими митцями лежить зараз на полицях у кожного з цих митців!

Це – абсолютна інформація! І я не бачу причини, мотивувати відмову цієї петиції, або заборону її просування тим, що ми не зможемо замістити ці товари українськими. Це не дуже етичне питання, тому що ми зараз не говоримо про польський інтелектуальний продукт, чи чеський, чи іншої країни, яка не є до нас агресивною, яка не є агресором. Ми говоримо зараз не про заміну російського! А ми говоримо за заборону товару агресора.

У нас іде війна, я хочу наголосити на цьому, якщо ще хтось думає, що у нас йде антитерористична операція. А може хтось думає, що вона вже закінчилась? То я нагадаю вам, що ця війна – іде! І кожен день у нас гинуть хлопці. Гинуть! Ціною власного життя оберігаючи наші з вами фізичні кордони. І я вважаю, що ми, як небайдужі митці (і не тільки митці, а й люди культури) маємо розуміти, що ця війна продовжується в інформаційному просторі. І ми маємо її зупинити. Це перше, що ми маємо зробити.

Я знаю, що з’являться відповідно провалини, які, повірте, будуть дуже швидко замінені. Згадаємо Францію, яка заборонила в себе показ американського кіно як агресивного продукту, тобто як продукту, який йде від країни-агресора. І на сьогодні, ви бачите: маємо розквіт французького кіно, – це провідна ланка світового кінематографу. І таких прикладів в історії безліч.

Тобто ми маємо з вами розуміти, що війна – це безперечно дискомфорт. Війна очевидно вносить в життя кожного із нас незручності. І якщо ці незручності торкаються тільки оцієї невеличкої кількості наших славетних воїнів, а решта населення України їздить на дорогих автомобілях і абсолютно спокійно себе почуває – і їх війна не торкає аж ніяк, то я вважаю це несправедливістю. Бо ми маємо розділити цей дискомфорт на кожного з нас. Війною мають переживати и хворіти не тільки волонтери, не тільки батьки тих воїнів, які там зараз воюють, а кожен-кожен із нас, де б він не знаходився: в Прикарпатті, в Закарпатті чи в Житомирській області, чи на Сході України.

Повторюю: на терезах з одного боку лежить одвічна боротьба українського народу за свою незалежність проти Росії, або проти того, що Росія зараз декларує. Я маю на увазі і більшовиків, які також були частиною Росії, я маю на увазі і царську Росію, яка завжди була агресором для України. А з другого боку – той, хто мені закидає, що йому буде важно знайти улюбленого російського артиста десь в Інтернеті. Повірте мені, що ці незручності не порівняно малі по відношенню до тих незручностей, які терпить, наприклад, наш воїн, стоячи по коліна у воді у двадцятиградусний мороз. Ми всі маємо одночасно взяти на себе всі незручності.

І дорогі представники російського шоу-бізнесу, які проявили патріотичну позицію по відношенню до України, які підтримують нас в нашій боротьбі, ви нас маєте зрозуміти! Ми захищаємось! Ми не маємо змоги з’ясовувати у кожного із вас: хто схвально ставиться, хто підтримує нас, а хто не підтримує, а хто, можливо, бреше. Знаєте, ми говоримо про державну політику, мі говоримо про декілька державних каналів і радіостанцій, на яких і так вас мало показують. Невже ж ви думаєте, що по центральному телебаченню показують концерти класичної музики російської? Чи на українському радіо ви можете почути класичну музику? – Нема такого у нас на радіо! А якщо раптом дійсно улюбленого артиста один раз за рік вам не покажуть по українському телебаченню, - знайдіть його в ю-тубі!

Мова не йде про Інтернет, мова не йде про цензуру. Я наголошую: мова не йде про цензуру! Мова йде про смаки, мова йде про глибину, рівень. Так! Ми не можемо діяти з варварами, ми діємо, як цивілізована Європа, як цивілізований світ. Є офіційно визнаний агресор. І його інформативна політика, інтелектуальна політика та медійна політика по відношенню до нас є агресивною. І ми маємо заборонити – принаймні на час війни – вплив такої агресії на наших громадян.

- Я згодна з Вами, Іване, що давно настав час наших власних українських смислів в усіх сферах життя. І найперше – у культурі. Наші митці – у широкому розумінні – до цього готові?

- Зрозумійте, що величезна кількість українців зараз працює за кордоном. Це, зокрема, і інтелектуальна еліта.

І зрозуміло ж чудово: якщо окупація всього російського на наших теренах є тотальною, – то що цим людям робити в країні? Вони виїжджають за кордон. Виїжджають від безвихідності, від неможливості бути почутим у власній країні.

Ви розумієте, що зараз українська культура фактично в резервації? Тобто, власниками медійних ресурсів, так чи інакше, є або симпатики Росії, або ті, які фінансуються Росією, або ті, хто є завуальованими симпатиками «русскага міра». І – хочеш ти, чи не хочеш, – це не питання конкуренції. Зрозумійте і повірте: «Козак Систем» вже більше сімнадцяти років виступає на безлічі світових форумів. Ми відіграли тисячі концертів за кордоном в сімнадцяти країнах світу. А в деяких – по п’ять, шість, десять разів, як в країнах Європи. І ми там успішні! Тому, що там є абсолютно відкритий ринок і там є абсолютно нормальна конкуренція. Як бачите, ми можемо конкурувати.

Але ми хотіли би, щоб не тільки «Козак Систем», а й безліч українських команд, які поки що не мають змоги виїхати за кордон, мали би можливість в Україні, в себе вдома, бути ротованими.

Є офіційна політика Кремля. І ця політика Кремля, як ви бачите, транслюється на нас з вами з кожного інформаційного джерела. І ми не можемо зараз так «обуйно», як кажуть поляки, говорити про те, що ми це нічим не замінимо.

Я знаю точно, що українського продукту достатньо. Я знаю точно, що він рано чи пізно стане конкурентним. Але якщо триста років винищувалось українське, – то що ви хочете, щоб за тиждень українці, як квітка, розквітли? Такого не буває!

Очевидно, що треба працювати. Очевидно, що буде ломка. Це так, як порівняти з наркоманом, – ми хочемо вилікувати наркомана, не забираючи від нього цей катетер, який постачає наркоту. Ви розумієте? Спочатку нам треба забрати наркотик і давати вітаміни, які можуть вилікувати цього хворого. На жаль, інакше не буває. Для того, щоб вилікувати безнадійного хворого, йому принаймні спочатку треба зупинити постачання наркотику.

І якщо ми забороняємо постачання Росією зброї сепаратистам, ми маємо зупинити постачання інтелектуальної зброї сепаратистам. Не вийде сіяти пшеницю на полі, яке заросло бур’яном.