О 5 годині ранку цивільні мешканці українських міст прокинулись від вибухів. Передаючи інформацію один одному та в соцмережах, дізнались, що вибухи лунають не тільки в столиці, а також у Харкові (з міста видно заграву на околиці), Миколаєві, Одесі. Це, поки що все, що відомо “Сектору Правди”. Відомо також, що йдуть масовані обстріли по всій лінії фронту.
Кремлівський маньяк не зміг стримати свої загребущі руки.
Друзі, не сподівайтесь на гуманізм і милосердя ворога! Згадайте нашу історію, згадайте наших славних предків!
Ми - нащадки славного козацтва, вояків УПА! Ми вміємо воювати.
Адреналін - це нормально. Скоро це пройде, а злість і бажання битись повернуться.
З нами Бог. З наша армія. З нами правда.
Віримо! Діємо! Переможемо!
"Сектор Правди" - це волонтерська команда журналістів-документалістів, яка розпочала свою роботу в 2015 році, на фронті, як інформаційний підрозділ Добровольчого Українського Корпусу (пізніше УДА).
Вся робота, пророблена нами за цей час, зібрана на даному сайті, каналі Youtube, соціальних мережах та сайті нашого: відеопродакшену.
В той час як на передовій ведуться бойові дії, на інформаційному фронті точиться не менш запекла боротьба. За роки війни ми навчилися протидіяти та запобігати ворожим інформаційним атакам, але найважливіша битва ще попереду. Це битва не проти когось, а ЗА розум та серця наших співвітчизників.
Роль та місце національної ідеї у постіндустріальному цифровому суспільстві, у світі біткоїнів, блокчейну, безпілотних авто та штучного інтелекту на перший погляд здається невизначеною.
Вражаючі технічні прориви вимагають відкритого суспільства. Неможливо створити передову технологію, не маючи доступу до глобальної бази знань та вже існуючих технік. Неможливо підштовхнути людство до нових горизонтів без широкої комунікації на всіх етапах процесу. Неможливо виточити нейронну сітку на токарному станку.
Ми живемо в той час, коли знання, отримані 10 років тому, вже є застарілими, а традиційно важливі вміння та навички перестають щось важити. Ми переживаємо трансформацію людського світогляду, безупинно стикаємося із новими смислами, ламаємо бар’єри або спостерігаємо, як хтось ламає те, що ще вчора здавалося непорушним.
Питається: як у такому світі можуть існувати окремі нації? Яке їх місце серед робототехніки, кіберспорту, великих даних та кріо-кулінарії? Чи, може, наше майбутнє – це ліберальна безідеологічність на базі необмеженого споживання?
У світі майбутнього, крім чисто візуальних та біологічних, між людьми ставатиме все менше розбіжностей. Стиратимуться рамки соціальних груп, професій. У цьому контексті усвідомлення своєї національної ідентичності є важливим фактором формування соціокультурних спільнот. Нація має залишитися тим чинником, який нас поєднує.А сам націоналізм в сучасних умовах не може мати форму виключно протекціонізму, він має балансувати між протекціонізмом та експансією.
Говорячи про інформаційну сферу ми говоримо в першу чергу про експансію, про створення цифрової нації, генерацію таких масивів інформації, які не дадуть загубити нашу ДНК у віртуальному просторі. Не дадуть витіснити її з інформаційного поля або знищити зумисно.
Здається, що мова йде про високі матерії? Їх дуже просто опустити на землю. «Сектор Правди» наголошував і буде наголошувати на тому, що українцям потрібно якнайбільше ВЛАСНОГО ЯКІСНОГО контенту та потужні незалежні ЗМІ. Тільки так ми можемо формувати власний потік інформації та захищати його від ворожих дій.
Головна редакторка порталу "Сектор правди", режисерка, продюсерка, журналістка Марія "Яремчук"
Невелика імпровізована робота нашої команди, де ми спробували осмислити і дати відповідь на питання, що робити цивільним в очікуванні можливої мобілізації.
Чернівці – рідне місто головного героя фільму «Барс. Незакінчена справа» - добровольця, військовослужбовця ЗСУ – Валерія Красняна, Народного героя України на псевдо «Барс». Для команди проєкту цей захід став знаковим, оскільки на прем’єрному показі були присутні дружина та діти «Барса», рідні, друзі, односельці, бойові побратими.
У культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука зібралися майже 400 глядачів. Глядачі схвально оцінили фільм. Ті, хто знав Барса, відмічали, що на екрані він такий, як був і в житті. А хто не знав його особисто – дякували за нагоду познайомитись із такою визначною постаттю.
Вже наступного дня команда проєкту представляла фільм у м. Тернопіль, а 29 вересня у приміщенні Veteran Hub зібралися кияни: побратими і посестри Валерія Красняна, учасники і учасниці знімальної групи фільму, глядачі, яких зацікавила тема картини.
Після перегляду присутні ділилися спогадами про друга «Барса» та обмінювалися думками стосовного того, як війна – «наша незакінчена справа», згідно зі словами Валерія Красняна, впливає на українське суспільство.
Фільм режисерки Марії Яремчук «Барс. Незакінчена справа» можна переглянути на платформі «Київстар ТБ» за посиланням:
Барс. Незакінчена справаСтаттю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.
Збереження пам'яті захисників України для нас, сучасних українців, і для наших дітей та онуків, несе в собі глибше значення, ніж просто вивчення героїчного минулого нашої країни. Пам'ять для нас-сучасних - це болісна реальність сьогодення, коли сім'ї втрачають своїх найрідніших, і коли наше суспільство лише починає розробляти актуальні практики вшанування загиблих.
Зараз кожне місто, містечко і село має свою "Стіну пам'яті", на якій ми зустрічаємо наших полеглих "на щиті". Ми стаємо на коліна, не приховуємо сльози під час прощання зі своїми героями - тими, кого ми знали особисто, і тими, кого нам не вдалося познайомити.
Команда "Сектора Правди" має честь знати багатьох гідних українських воїнів, і деякі з них віддали своє життя, захищаючи нас. Ми б хотіли згадати і вшанувати кожного з них, але ми дали собі слово, що оплакувати наших побратимів і посестер ми будемо після завершення війни. Зараз наша місія - робити те, що ми вміємо найкраще, а саме, створювати кіно. Один із наших фільмів розповідає історію нашого побратима та друга - Валерія Красняна, відомого як Барс.
Валерій неодноразово наголошував: "Ця війна - це наша незавершена справа." Завершити її повинно нинішнє покоління українців. Документальний фільм "Барс. Незакінчена справа" - це наша скромна данина пам'яті нашому побратиму і другу, його вірності ідеалам, а також беззаперечній любові до України.
Ми згадуємо полеглих, але робимо це без їхньої присутності. Ми згадуємо. Ми переглядаємо фільми та фотографії. Ми плачемо. І після цього йдемо завершувати їхню незакінчену справу. Ми робимо це разом, і ми робимо це на їхню пам'ять, незважаючи на їхню відсутність.
Тизер фільму "Барс. Незакінчена справа"Статтю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.
“Мене тригерить саме слово ІПСО. Дуже зручне. Особливо коли хочеться сховати якусь фігню. І зачасту до ворожих ІПСО зводять незручні теми” (з коментарів у мережі Фейсбук)
Коли наша команда починала проводити на Тернопільщині тренінги “Ворожі ІПСО. Як виявити та протистояти?”, нас навіть військові з великими зірками питали:
Зараз цю абревіатуру знають всі. І тепер зазвичай запитують:
І справді, не маючи спеціального досвіду і доступу до розвідувальних даних, виділити інформаційну спецоперацію у сповненому емоцій інфополі досить складно. Але вже добре, що користувачі соцмереж, споживачі новин з телеекрану та телеграм-каналів задають таке питання. Це свідчить про більш обережний підхід до інформації і більший відсоток критичного мислення в її оцінці.
ІПСО (інформаційно-психологічна спецоперація) - це завжди витвір певних, спеціально підготовлених і заточених на даний вид діяльності підрозділів. Коли йдеться про російські ІПСО, то це - підрозділи інформаційних військ при головному управлінні розвідки рф. Там розробкою ІПСО займаються добре навчені, гарно матеріально і технічно забезпечені військовослужбовці, що мають на озброєнні ботоферми та сучасні інструменти моніторингу інфопростору та аналізу даних.
Інформаційні спецоперації мають мету, добре окреслену цільову аудиторію, специфіку й технологію проведення. Зазвичай мета конкретної спецоперації тісно пов’язана зі стратегічними цілями противника:
Якщо уважно придивитись до суті інформації та форми її подачі, можна за конкретним випадком побачити загальну мету. В цьому можуть допомогти… уроки літератури. Пам’ятаєте, як ми, будучи школярами, не могли зрозуміти, навіщо вчимось визначати тему та ідею твору? Багато хто потім вважав, що ці уроки літературознавства - пережиток срср. Але - ні. Досвід показує, що люди, які вміють аналізувати тексти, менше потрапляють під дію ІПСО. Адже форма подачі інформації це в основному - текст. Уміючи визначити його тему - про ЩО йдеться у повідомленні, пості в соцмережі, статті, чи відео, - ми вміємо оцінити фактаж, відділити факти від емоцій. А визначивши ідею повідомлення - НАВІЩО воно подається - ми якраз і визначаємо мету, з якою той чи інший меседж зайшов у наш інформаційний простір.
Пересічний споживач стикається з ІПСО, як правило, вже на другому-третьому етапі її проведення. Первинного ворожого вкиду інформації ми не помічаємо. Згадайте “лякалки” з ворожими мітками буцімто для ракетних атак у перші тижні війни - класичний приклад ІПСО з метою деморалізувати суспільство. Ніхто не зауважив, звідки прийшла інформація, однак її підхопили не тільки соцмережі, а й більшість ЗМІ. Згодом хвиля пошуків міток і тих, хто їх робить, зійшла. Але й зараз не всі знають, що ці мітки розставляють зазвичай геодезичні служби.
Паралельно чи слідом за вкидом потрібної інформації відбувається нагнітання тих чи інших емоцій. Найбільш емоційно вразливими виявляються користувачі соцмереж, оскільки Фейсбук, Інстаграм, Твітер не є ЗМІ, вони є засобами масової комунікації. Як і Телеграм, оскільки багато каналів мають опцію коментування. За допомогою підставних каналів та акаунтів, куплених або створених з цією метою, інформація поширюється мережею. Термін і масштаби поширення також можуть опосередковано вказувати на ІПСО. Виглядає підозріло, коли текст зі сторінки з кількома сотнями “френдів” раптом набуває вірусного поширення й збирає тисячі лайків та репостів.
Якісно поширена інформація починає жити власним життям: на її основі люди пишуть свої пости-повідомлення, журналісти компілюють новини, знімають сюжети, знаходяться “свідки” й “очевидці”. Спецоперація набуває масштабу. Інколи локальні тактичні ІПСО, розраховані на невелику аудиторію, стають оперативно-тактичними, завдяки активному інтересу суспільства до вкинутого фейка, чи вдало інтерпретованого факту. Наприклад, відео військового підрозділу, що відмовляється воювати, вкинуте для дестабілізації конкретної ділянки фронту, поширюється українськими ЗМІ й виходить на оперативний рівень з меседжем “військові командири кидають солдат у м’ясорубку”.
Врятуватись від впливу ІПСО за допомогою здорового глузду важко, оскільки вся логіка спецоперацій залишається за лаштунками, а у видимому спектрі є тільки фейки, інтерпретації та маніпуляції, що працюють на підігрів емоцій. “Ведуться” на ІПСО всі: і популярні блогери, й маститі ЗМІ, й відомі політики та військові в чинах.
Треба розуміти, що проти кожного конкретного споживача інформації в нашому інфопросторі діє величезна системна інформаційна машина ворога. Протистояти їй може лише така ж потужна українська спецслужба, обриси якої вже потроху стають помітними.
То як же вберегтись від ворожого інформаційного впливу звичайним мешканцям Тернопільщини? Поради і прості й складні водночас:
Українське суспільство в психологічному сенсі постійно коливається між пафосом та відчаєм. Це дві пікові точки наших емоцій сьогодні. Критично важливо навчатись не впадати з жодний з цих станів. Бо на полі бою обидва вони можуть стати причиною загибелі. А наша мета - не тільки вижити, а й перемогти на полях інформаційної війни.
Публікація підготовлена в рамках суб-гранту проекту Re:Ukraine project за фінансової підтримки Європейського Союзу, що реалізується ГО «Інститут аналітики та адвокації». Її зміст є виключною відповідальністю суб-грантера проекту Re:Ukraine project ГО ВГО «Рушійна Сила» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
“Будь-який солдат, якому ставлять питання про те, що там відбувається на фронті, він завжди не знає, що відповідати. Тому що, чим менше зірок на твоїх погонах, тим менше ти взагалі володієш стратегічним задумом командування” (журналіст, воїн ЗСУ Павло Казарін у програмі “Рандеву з Яніною Соколовою”).
Атакам ворога на полях боїв, наступам і контрнаступам завжди передує інформаційна обробка супротивника, тобто нас із вами. Дуже часто в інформаційній війні проти українців російські спецслужби використовують брехню:
“Я продовжую пошук свого синочка (прізвище, ім’я) 14.09.2002 р.н. Молю всіх про допомогу. Знаходився в м. Мар’їнка Донецької обл. Був поранений і залишений на окупованій території. Я благаю всіх небайжих про допомогу” (Текст під фото бійця на сторінці “Пошук людей” у мережі Фейсбук)
На тренінгах з інформаційної безпеки ми завжди показуємо скріншот цього повідомлення і запитуємо:
Учасники озвучують свої версії відповіді, але завжди дивуються, коли чують нашу версію:
“Іноді мені здається, що всі, хто лишився, бездумно засуджують всіх, хто виїхав, просто за самий факт перетину кордону” (З листування в чаті Телеграм)
Найбільшою помилкою нашого часу є думка, що сучасні військові конфлікти мають кордони й чітку лінію фронту. Це - далеко не так. Адже сучасна війна - гібридна, вона ведеться не тільки на землі. Полем бою стає економіка, політика і, звичайно, інформаційний простір.
Специфіка гібридної війни полягає в тому, що ракетним, бомбовим та артилерійським ударам як правило передують інформаційні. Такі удари спеціалісти називають ІПСО - інформаційно-психологічні спецоперації. Якщо на початку вторгнення ця абревіатура була відома хіба фахівцям дуже специфічних професій, то зараз її знають навіть бабусі, що активно дописують у Фейсбуці. А самі спецоперації поступово виходять за рамки супроводу воєнних дій і оформлюються у самостійні стратегічні напрямки війни. У цьому матеріалі ми розповімо вам про один із таких напрямків.
Стратегічна ІПСО - це велика, розгалужена операція, що має масштабні цілі. Командування російських інформаційних військ (а вони підпорядковуються Головному управлінню розвідки зс рф) поставило мету: розділити на два ворогуючих табори людей, що виїхали з країни після 24.02.22, і тих, хто залишився, чи невдовзі повернувся в Україну і живе тут. Тобто зробити ворогами рідної держави й завадити повернутися на Батьківщину майже 5 млн. українців (за даними заступника директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи Олександра Гладуна саме стільки виїхало за межі держави з початком вторгнення).
Детальніше...