Нестандартні вояки. Останній самурай
Ви вважаєте, що ера самураїв закінчилася разом із сьогунами у середні віки? І помиляєтесь! Останнім носієм духу самураїв вважають молодшого лейтенанта розвідки японської імператорської армії, котрий воював у другій світовій… 30 років. Ім'я цього непримиренного воїна – Онода Хіроо. І от як це було.
Онода народився 1922 року у префектурі Вакаяма. Батько працював учителем, журналістом та навіть депутатом місцевої префектури. Мати виховувала 5 дітей. Маленький Онода закінчив школу в місті Кайнан. Улюбленим його предметом було кендо – такий японський вид фехтування. З 39-го по 42 рік молодик жив у Китаї. Працював у торговій компанії, де непогано вивчив англійську та китайську.
У грудні 1942 року Онода призваний на військову службу та повертається додому. Почавши рядовим другого класу піхотного полку, юнак робить швидку кар'єру:
- у липні 43-го він уже рядовий першого класу,
- у вересні – рядовий вищого класу,
- а у листопаді того ж року – капрал.
Здібності бійця помітило військове начальство, і в 1944 його відправляють до Першого армійського училища Куруме, де готується командний склад імператорської армії. Після закінчення училища Онода Хіроо отримує сержантське звання, заслужену відпустку та пропозицію продовжити навчання у Генеральному штабі Японії. Але боєць обирає відділення Футамату армійського училища Накано, де готують офіцерів розвідки.
Навчитися не вийшло – курсантів училища спішно відправляють на фронт. Онода приписано до штабу 14 армії та у грудні 44-го відправлено на Філіппіни командиром розвідувально-диверсійного загону. У січні 1945 року Онода Хіроо отримує звання молодшого лейтенанта та наказ вирушить на філіппінський острів Лубанг.
Його командир - генерал-лейтенант Шизуо Йокояма сказав командиру розвідзагону перед відправкою, що йому належить триматися за всяку ціну мінімум 3-5 років, і категорично заборонив самогубство. Прибувши на острів Лубангу, офіцер одразу пропонує владі розпочати підготовку до тривалої оборони. Але його думку проігнорували. І незабаром підрозділи армії США легко захоплюють острів, розбивши японців.
Але ж не всіх! Молодий розвідник Онода Хіроо з маленьким загоном нескорених іде в гори, влаштовує в джунглях партизанську базу і починає вести військові дії згідно з наказом свого командира. Ні сам Онода Хіроо, ні його підлеглі:
- рядовий першого класу Акацу Юїті,
- рядовий вищого класу Кодзука Кінсіті,
- капрал Сімада Сеїті, - навіть уявити собі не можуть, скільки триватиме їхня бойова операція.
Розвідгрупа Оноди не просто роками ховається у джунглях. Вони ведуть постійні бойові дії: збирають розвіддані про настрої населення, ліквідують місцевих поліцейських, чиновників та тих, кого вважають посібниками «окупаційного» режиму. У печерах гір, у заростях джунглів острова Лубангу, партизанський загін Оноди легко знаходить місця для стоянок. Харчуються бійці дарами тропічного лісу, заготовленим м'ясом убитих тварин. Іноді експропріюють продукти у місцевого населення та полюють на корів.
15 серпня 1945 року Японія капітулювала. Незабаром до рук Оноди Хіроо потрапляють листівки, скинуті над островом з літака. У них – сповіщення про закінчення війни та наказ командира 14-ї армії генерала Ямашити Томоюки здати зброю. Але Онода та його бійці не повірили листівкам, вони вважають їх ворожою пропагандою і вирішують продовжувати боротьбу повернення острова Японії. У 1945 році, втративши зв'язок із партизанами Лубангу, японське командування оголошує їх загиблими.
Йдуть роки. Маленький загін потихеньку тане. 1950 року здався філіппінській поліції Акацу Юіті. 7 травня 1954 року у перестрілці з філіппінською поліцією вбито Сімада Сеїті. 19 жовтня 1972 року під час реквізиції рису у місцевих селян поліцейські застрелили капрала Конзуку Кінсіті. Онода Хіроо залишиться воювати наодинці.
Випадок із загоном Хіроо був на той час не поодиноким. У 1950 році японський уряд створив спеціальну групу для пошуку своїх солдатів, що залишилися за кордоном. Ця група у 1969 році знову оголосила Хіроо загиблим. Його навіть нагородили Орденом Ранкового Сонця. Посмертно.Але Онода Хіро жив. Він не здичавів сам у джунглях. В одній із вилазок на базу супротивника воїн здобув радіоприймач, тому був у курсі новин із «великої землі». І все ж таки відмовлявся вірити в поразку своєї Батьківщини у війні. Тільки 24 лютого 1974 року молодий мандрівник Судзукі Норіо зустрівся в джунглях острова Лубангу з офіцером розвідки, що постарів, але не здався. Норіо розповів Оноді про нове життя в Японії. Але на вмовляння виїхати на батьківщину той відповів, що не може порушити наказ командира і їхати відмовився.
Повідомлення про вцілілого бійця-одинака викликало фурор у японських ЗМІ. Був негайно викликаний колишній командир Оноди – Танігуті Йосімі. Відставний майор імперської армії особисто поїхав на Лубангу із наказом припинити військові дії. 10 березня 1974 року Онда Хіроо приніс на американську радарну станцію звіт для свого командування та здався владі. На церемонії капітуляції був присутній президент Філіппін Маркос.Онода здав майору Йосімі бойову зброю у зразковому стані. Одягнений він був у стару, але акуратну військову форму. Вражений командир повернув Оноде Хіроо його самурайський меч і назвав «зразком армійської вірності».
Влада Філіппін помилувала воїна за напади на мирне населення. І 12 березня 1974 року, після 30 років партизанської війни Онода Хіроо повернувся на Батьківщину. За 30 років він не став дикою від самотності, втраченою людиною. У мирному житті Онода жив на дві країни – Бразилію, де мав величезне скотарське ранчо, та Японію, де відкрив «Школу природи», в якій передавав свій унікальний досвід виживання молоді. Помер Онода Хіроо у 2014 році, маючи найвищі нагороди двох країн, шану та повагу своїх учнів «Школи природи» та двох університетів, де він викладав. Досі Оноду Хіроо вважають останнім хранителем самурайського духу, який залишався до кінця вірним своїй присязі.
