Загадки Другої світової. Японська армія проти крокодилів
Незважаючи на всебічне вивчення Другої світової війни та наявність величезної кількості фото, кінохроніки та документів, багато подій й досі залишаються загадками. Дивно, але при великій кількості здавалося б достовірної інформації історія того часу сповнена білих плям. Зникнення японського десантного загону одному з островів Бірми - найяскравіша з таких загадок.
Взимку 1945 тисяча солдатів під час бою за бірманський острів Рамрі пішла в тропічний ліс і безслідно згинула. Куди ж подівся японський загін із тисячі бійців на одному невеликому острові?
На початку 1945 року поразка Японії стала очевидною, і союзники поставили собі за мету повернути втрачені території. 14-та британська армія перейшла в наступ, щоб висадитися на західному узбережжі Бірми, захопити та очистити від японців острови Рамрі та Чедуба. Перед наступом британці зробили попередні вилазки до островів на каное, намацуючи слабкі місця японської оборони. В результаті розвідники з'ясували — у противника недостатньо ні людей, ні зброї для воєнних дій, і британці пішли у наступ.
Спочатку вони обстріляли ворожі позиції з броненосця «Куїн Елізабет» та легкого крейсера «Феб». За артилерією було кілька авіаударів Королівських військово-повітряних сил Великобританії. 21 січня розпочалася операція під назвою «Матадор». Морський десант британців висадився біля берегів острова Рамрі для захоплення стратегічно важливого порту Кьяукпью та аеропорту.
Японці чинили запеклий опір, британський десант просувався повільно .Ситуація все більше нагадувала облогу середньовічного замку, з мережею пагорбів та печер замість фортифікацій. Лише до 7 лютого британці дісталися місцевого містечка і почали витісняти звідти японські загони. До 17 лютого опір більшості захисників острова вдалося зламати. Боєздатними залишалися трохи більше тисячі японців з диверсійного корпусу, які ще 1 лютого висунулися у непрохідні мангрові болота. Вони опинилися в оточенні, а єдиний шлях лежав за 16 кілометрів трясовини.У відкритий бій британці не вступали, для переслідування болотом у них не було спеціального спорядження, тому командування наказало спостерігати.
Відступаючий японський загін застряг у болотяних нетрях, рідка грязюка часом доходила бійцям попід руки, а то й вище. Докучали комарі, змії та скорпіони, питна вода невблаганно закінчувалася. Настали похмурі, липкі від тропічної вологи сутінки 19 лютого. Вибравши більш-менш суху галявину, загін розташувався на відпочинок. Місця для сну вибирали ретельно, побоюючись отруйної живності та намагаючись хоч якось урятуватися від комарів. Вогнища не запалювали. Тільки місяць та зірки блідо висвітлювали стоянку смертельно втомленого загону. Британські десантники, які здалеку спостерігали за ворогом, теж розташувалися на відпочинок. Все стихло.
Раптом морок ночі прорізали жахливі крики сотень людей, що лунали з джунглів. Розсіяні постріли лунали з боліт, їх заглушали людські зойки та страшні звуки, від яких у жилах стигла кров. Ця моторошна какофонія не давала заснути спостерігачам до самого ранку. На світанку на місце стоянки японського загону налетіли зграї стерв'ятників.
Британці обережно увійшли до лісу та наблизилися до місця трагедії. З тисячі солдатів, що пішли в болота, вони знайшли чи живими двадцять. Полонені, яких вдалося витягнути, були вкрай зневоднені та виснажені психічно. З їхніх безладних, сповнених жаху оповідань з'ясувалась страшна правда. Кращий диверсійний полк з 1215 добірних досвідчених солдатів, що неодноразово перемагав значно переважаючі сили противника, за що свого часу був прозваний ворогами «Смерч», заживо зжерли гігантські крокодили.
Натураліст Брюс Стенлі Райт, який брав участь у битві на боці англійського батальйону, так описав те, що сталося в книзі «Нариси фауни»:
«Ця ніч була найжахливішою, з тих, що будь-хто з бійців колись відчував. Розкидані в чорній болотяній рідині, закривавлені японці, що кричали, розчавлені в пащах величезних рептилій, і дивні тривожні звуки крокодилів становили какофонію пекла. Таке видовище, на мою думку, мало хто зміг спостерігати на землі».
Гребенистий крокодил - а саме ці рептилії напали на японських солдатів - досі вважається найнебезпечнішим і найагресивнішим хижаком на планеті. Сила його щелеп така, що він здатний за кілька секунд роздробити череп буйвола або панцир морської черепахи, а дорослу людину — перекусити надвоє.
Через багато років після війни кривава ніч 19 лютого 45-го на острові Рамрі увійшла до книги рекордів Гіннеса, як випадок найгіршого лиха при нападі крокодилів на людей. Сама операція "Матадор" і бої за цей невеликий бірманський острів остаточно завершилися 22 лютого 1945 року. Всі, хто пережив пекло Рамрі, назавжди запам'ятали просту істину: немає нічого настільки поганого, що не могло б стати ще гіршим.
