Актуально:      Фронтовий щоденник     

Між батьками і війною

Живуть, розриваючись. Постійно брешучи, уникаючи розмов, втішаючи з останніх сил. Живуть і воюють. І помирають. Так і не сказавши правди рідним про своє місцезнаходження, про те, що на війні. Здебільшого це стосується молодих людей віком 18-20 років, які за логікою життя мають здобувати вищу освіту. Мають займатися собою. Мають жити, чорт забирай. Мають! Але вони обирають війну. Обирають, бо, зрештою, зараз вона вирішує наше і теперішнє, і майбутнє. Обирають, бо відчувають, що війна їх потребує, що країна їх потребує. І вони потребують її. Молоді хлопці. Забивають на все болт. Знаєте, без роздумів і вагань. Без жалю і зволікання. Беруть і кидають все. І йдуть добровольцями, не кажучи про це нікому. Такі є і в нашому батальйоні (ДУК ПС). Мама кожного вечора плаче, дивлячись новини, але її тішить одне – мій син не там. Її тішить брехня.

Діти не хочуть казати своїм батькам правди про війну зазвичай з однієї, відомої всім причини – щоб вони не хвилювалися. Щоб кожного дня не було сліз в телефонну трубку, не було сварок, не було благань повертатись назад. Щоб було легше і самим хлопцям, і їх рідним.

Покійний Стьопка, «24-ий», говорив, коли мама дізнається про те, що він воює, одразу ж підключить «важку артилерію» – батька і старшого брата. А вони приїдуть і заберуть його за будь-яких умов. Усі думали, що хлопець навчається в Тернополі.

Друг Штандарт не збирається казати рідним, що знаходиться на фронті. У мами – хворе серце. Навіщо зайвий раз турбувати його? Офіційно хлопець проходить вишкіл на базі в глибокому тилу.

батьки Скельда дізналися правду. Благали сина повернутись. Категорично відмовився. Вони посварились. Останніми його словами було: «Це мій вибір». Хлопець загинув.

Таким бійцям, а їх багато, найбільше не вистачає підтримки найрідніших людей. Людей, за мир і спокій для яких вони і пішли воювати. Не вистачає їх благословення, їх молитов, їх люблячих слів, їх розуміння. Саме того, що надає сили йти далі. Що робить їх невразливими. Та розриваючись між батьками і війною, між батьками і країною, обирають друге. Це не егоїзм і не зневага. Це – вибір. Вибір, що заслуговує на повагу. Зрозумійте це, батьки.


Всі відео від Сектору Правди: