Як захиститися від ворожого інформаційного впливу, коли немає часу на фактчекінг, відділити факти від інтерпретацій та не піддатися на маніпуляції у соцмережах та медіа, розповіли військові журналістки, експертки із медіабезпеки та медіаграмотності Алла Мегель та Марія Яремчук авторки навчального посібника «Ворожі ІПСО. Як визначити та протистояти?». Вже друга серія тренінгів на тему «Ворожі ІПСО. Як виявити та протистояти» за їх участю відбулася у Тернополі та громадах області. Заходи відвідало більше 200 учасниць та учасників, серед яких педагоги, волонтери, співробітники бібліотек, студенти, тимчасово переміщені особи. На тренінгах жваво дискутували про роль кожного і кожної в інформаційній війні, а ще про важливість критичного мислення, ворожі інформаційні чіпи-меседжі, «життєвий цикл» фейку та багато іншого.
Проєкт «Ворожі ІПСО. Як виявити та протистояти. 2.0» відбувається в межах реалізації проєкту #ZMINA_2_0 “Субгранти для культурних проєктів” фонду ІЗОЛЯЦІЯ за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст публікації є виключною відповідальністю ФОП Яремчук М.В. і не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу.
У Макарівському історико-краєзнавчому музеї діє постійна експозиція присвячена 34 дням оборони Макарова від російських окупантів.
На виставці можна побачити елементи одягу та екіпіровки, а також ознайомитися із побутом військових ворожої держави, які планували захопити Київ за три дні.
Коли ми відвідували Чернігів, він вже потроху оговтувався від боїв та ворожих обстрілів, але сліди ран, завданих окупантами, були повсюду.
Бої за місто тривали 1 місяць, один тиждень та один день, лінія фронту проходила прямо по околицях, але Чернігів вистояв, захистив себе і не пропустив ворогів до Києва.
Про події в місті на початку вторгення розповідає боєць ТРО, волонтер, актор Сергій Лефор.
Це інтерв'ю для проекту "Зранені війною" ми відзняли одним із перших. Це був перший виїзд нашої команди у звільнене село - Велику Димерку, Броварського району - і ми вперше на власні очі побачили, на що окупанти перетворили квітучі села Київщини.
Це інтерв'ю для проекту "Зранені війною" ми відзняли першим. Це був перший виїзд нашої команди у звільнене село - Велику Димерку, Броварського району - і ми вперше на власні очі побачили, на що окупанти перетворили квітучі села Київщини.
Село Кухарі розташоване у 100 км. від столиці і одним із перших зустріло окупантів, а після того як рашисти із Київщини відійшли, людям довелося дізнатися, що таке гуманітарна катастрофа. Зруйнований міст відрізав прямі канали постачання продуктів і товарів першої необхідності, а шлях в об'їзд ще не до кінця розмінованими дорогами займав більше 200 км.
Коли наш журналістсько-волонтерський десант туди дістався, ми бачили, наскільки потрібною була допомога, яку ми привезли, цим людям.
Коли ми були тут у кінці квітня, основну зйомку довелося вести з вікна машини, бо гуділо і ревіло постійно і затриматися надовше не було можливості.
Місцева команда волонтерів розповіла нам про гуманітарну ситуацію в місті і про те, як харків'яни допомагають один одному.
Поки наші друзі-волонтери роздавали в селі Залісся Київської області допомогу, ми спілкувалися із пані Вірою. Стоячи на руїнах її оселі, розпитували про життя в окупації і про те, як вона із рідними вибиралася на безпечну територію.
У квітні цього року наша команда мандрувала Київщиною разом із волонтерами ГО "Польова". Ми багато говорили з людьми, щось знімали на відео. Так народився цикл "Зранені війною", трохи спонтанно, без попереднього сценарію. Ми ще не знаємо, як далі розвиватимемо проект, і чи потребує його глядач, але знаємо одне - їхати до людей, спілкуватися із ними, слухати, з'ясовувати потреби, - важливо. Наше відео як раз про це.
Річний звіт «Сектора Правди» не може відмінити ні війна, ні обстріли, ні тривоги. Ще у січні 2022 на фоні тривожних повідомлень, котрими рясніли стрічки новин, ми розуміли, що спокійно побути кінематографістами цього року не вдасться, тому ще до початку ворожого наступу працювали над відновленням своєї журналістської діяльності. Згуртованість, досвід і беззаперечна віра у Перемогу допомогли нашій команді пережити два перші найважчі (для нас) місяці російської навали. Ми знаходили можливості працювати зі сховищ, з евакуації, без зв’язку і світла, так само, як і більшість наших співвітчизників.
