Міліція Старобільська не ласкаво запрошує патріотів

«Місто у Слобідській Україні, районний центр Луганської області. Розташований на півдні Середньоруської височини, на лівому березі річки Айдар.

Засновано на території Острогозького полку Слобідської України.

Російсько-українська війна:
- 5 вересня 2014р.бійці 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар» потрапили у засідку між селищем Металіст і містом Щастя. Упізнані тіла загиблих відправили додому. 28 неідентифікованих тіл військових поховали у Старобільську.
- Вересень 2014. На прохання академічного товариства до Старобільська евакуювали Луганський Національний Університет імені Т.Г. Шевченка.
- 28 грудня 2014. Невідомі особи влаштували в місті теракт: на вулиці Урицького в сміттєвому контейнері спрацював вибуховий пристрій, у той час поруч знаходилися 53-річний військовослужбовець та місцевий мешканець. Обидвох поранило.
- 24 серпня 2015 року на Меморіалі Слави Старобільська врочисто відкрито пам'ятний знак воїнам, полеглим за Незалежність України» (З Вікіпедії)

Оце й усе, що ми можемо дізнатись в Інтернеті про це прифронтове містечко. Та чи дізнаємось ми колись всю правду, яку мовчки несуть в собі напівпорожні вулиці міста? Скільки всього залишиться там? Разом з тими, хто був незгоден із злочинами, з протиправними діями, з оборудками контрабанди. Їх вже не десятки, їх сотні. Сотні тих, хто ніколи не розкаже як його вбили, вбили пострілом в спину…

Погожий – ба більше – спекотний осінній день, 05 вересня 2015 року. П'ятеро бійців-добровольців давно планували провідати товариша, який перебуває в Луганській обл. Та постійно були бойові завдання, спецоперації. І от зараз випала чудова нагода, адже добровольців Правого сектору відкликали з фронту. Як вони кажуть: роботи зараз немає, сім'ї провідали, тож можна й з старим товаришем зустрітись. Адже цікаво розповісти як воювали, де воювали, ще цікавіше почути друга.

Доїхали до вже знайомого нам містечка Старобільськ. Зупинились в найманому помешканні і, заночувавши, зранкувирушили на зустріч до товариша. Якою автівкою хлопці їхали, - зрозуміло, тією, яку подарували волонтери. Звичайний мікроавтобус, який не відрізняється нічим від сотні таких же, що використовуються в АТО.

– Спека сьогодні, добре, що я шорти вдягнув, – каже Саша.

– Так, вже осінь, а дні ще дуже жаркі, – погоджується Діма.

От і Старобільськ вже позаду, ще декілька км і побачаться старі друзі. Настрій хороший, –товариш обіцяв смачну вечерю.

Та раптом автівку зупиняють працівники УБОЗу Луганської обл. Відразу ж лунає команда жорстким суржиком: «Выйти с машини, руки за голову!» Тремтячими руками молоденький міліціянт наводить новенький блискучий автомат на хлопців. Бійці, не сперечаючись, виконують наказ, адже знають, що перелякана людина зі зброєю навіть без наказу «стріляти» може натиснути на спусковий гачок. Ще в автівці підіймають руки догори та відкривають долоні, щоб було видно що в руках порожньо. «Лечь на землю, лицом вниз»,- невпевненим голосом кричить схоже що командир. Хлопці роблять це. Відразу кожному до спини прикладають дула автоматів. Лежачи, тримаючи руки за головою, один з бійців помічає незнайомий пакет, який дивом опинився біля них. Він голосно говорить про це відразу ж всім.

– Недопрацьовка, хлопці, – лежачи обличчям до землі, кпинять хлопці з міліціянтів, – навіть дебіл зрозуміє, що вистрибуючи з автівки з відкритими долонями та лежачи з руками за головою, з дулом автомата, прикладеним до спини та обличчям в рідну українську землю, ну, ніяк не можна викинути такий пакет.

Так, наші бійці і кіборгами були і термінаторами. Та це – на бойових операціях. А от, деактивованими в рухах, вони поки-що не навчились телепортації (хоча варто було б).

Відразу зрозуміло, якого повороту набуває дане затримання. Міліція працює так само брудно, як і багато років поспіль: підкидаючи невідомі речовини умисне затриманим людям (де ж обіцяні реформи, міністре МВС?). Невже зірки на погонах та кількасот гривневі премії вартують того, щоб отакою гидотою займатись?

Чи в правоохоронців інша мотивація? Бо інакше, як зрозуміти слова:
– Патриотов здесь никогда не было и не будет!

Це вже говорили УБОЗівці тоді, коли зрозуміли, що перед ними бійці Правого сектору. Почався ретельний огляд автівки, затриманих та особистих речей. Нагадаю, що хлопці їхали одягнені у цивільне – шорти, футболка, кросівки. Ні навіть маленького натяку на загрозу у вигляді людини в камуфляжі. Звісно ж без зброї. В автомобілі були їхні змінні речі: цивільні футболки, білизна. Також, як завжди буває в тих, хто весь час воює, – деякі речі з амуніції, наприклад, форма, РПС, дальномір. Ну, звісно ж, автівка обладнана навігаційною системою, адже не щодня бійці їздять дорогами Луганщини.

Міліцейський огляд – це окрема частина дешевого сценарію. Правоохоронці перевіряли навіть кишені хлопців, з одного зірвали його напоясну сумку, в якій лежали документи. І… раніше знайомий вже нам пакет чудом опиняється в цій сумочці! Миттєво викликаються свідки («понятые») і все фіксується в протоколі. Бійців доправляють до Старобільського відділку міліції, де перевіряють всі документи та відпускають. Але виходять не всі. Одного бійця таки затримують. Треба ж міліції дограти до кінця розпочату виставу, – бійцю з погашеною давньою судимістю надягають на руки кайданки. Недарма пообіцяли, що патріотів на Луганщині не буде, їх будуть знищувати фізично.

Тільки пізніше, діставшись додому та так і не зустрівшись з старим товаришем, хлопці помітять пропажу багатьох особистих речей, які зникли після огляду доблесними міліціонерами. І розкажуть про це мені . Перерахую : форма чорного кольору, форма «Аттакс», кітель «мультикам», ремні тактичні (просто повиймали з штанів), футболки, білизна й носки, турнікет медичний, ножі (тактичні та навіть звичайні), ремні на автомат, окуляри тактичні, розгрузка, РПСки, та особисті кошти арештованого друга Павука в сумі 100у.о. Ви звісно ж здогадались, що навігаційна система також зникла.

Ви знаєте, а я пам'ятаю кожного волонтера, який ці речі хлопцям дарував чи передавав. Система навігації була подарована взимку, коли я прийняла на базі волонтерів, які потрапили в ДТП, тоді вони й подарували цю ДЖПС. Вона складна, розроблена для розвідників, з її допомогою можна бачити, де болотисті місцевості, де поле, де річка і т.д. Те, що зазвичай ні візуально, ні за допомогою звичайного навігатора ви не побачите. Тактичні речі, зокрема розгрузка і окуляри, були подаровані вже покійним волонтером з Херсонщини. Форму чорну шили волонтери з Києва – для кожного бійця окремо. Форму «Аттакс» подарував колишній боєць Правого сектору. РПСки – бойові побратими, які просто поділились своєю амуніцією. Футболки й білизна придбані коханими. Дальномір видав бійцям командир Андрій. От так по краплинці, по маленькій частинці хлопці це все отримують, збирають, щоб було простіше, ефективніше воювати. І в один момент, зустрічаючись з міліцією – нашою, не сепарською - втрачають все, що так нелегко зараз отримати. Все, що дарувалось їм з вдячністю й пошаною за те, що вони, ризикуючи здоров'ям та своїм життям, захищають свою Україну. Добровільно, за покликом серця. Без зарплат. Тільки вдячність волонтерів та небайдужих не дає розчаруватись їм в правильності того, що вони роблять. А міліція їх за це – обличчям в землю, в ту землю, за яку вони борються вже більше року, ту земельку ,яку вони не віддадуть ворогу.

– Никаких патриотов здесь не будет! – Обурено цитують хлопці міліцейського командира. І додають, – Ну, це ми ще побачимо!