Актуально:      Фронтовий щоденник     

Як і коли мені повідомили, що я тепер громадянин іншої держави. Мій шлях до координатора Чернігівського осередку НР «ДІЯ».

Спогади 25-річної давнини. Події 19-22 серпня 1991 року сколихнули не тільки жителів колишнього СРСР, а й усю світову спільноту. Тріщала по швах колишня мега-імперія. У ті часи я, разом зі своїми друзями, проходив військову службу на Кубі, або як її ще називають - Острів свободи.

24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР був проголошений «Акт про незалежність України», що прийнято вважати датою створення української держави в сучасному вигляді. 26 серпня, вранці, на шикуванні командир роти наказав зробити два кроки вперед всім, хто прибув з України. Тоді нам уперше повідомили, що всі ми тепер належимо до іншої держави. У строю почулися розгублені запитання: «Що це означає?», «І що нам тепер робити?». Замість відповідей ми почули лише узагальнюючу промову командира: «Ми з вами всі разом несли дуже важливу місію. Обов`язково повернетеся додому та через багато років будете розповідати чим займалися». Якщо я скажу, що саме тоді я відчув себе громадянином України, то це буде нещиро. Усвідомлення й розуміння цього факту приходило поступово. Звісно, знаходячись під повним впливом радянської ідеології та за відсутності доступу до правдивої історії, на душі було сумно й тривожно. Ніхто не знав що чекало нас попереду.

Трохи про специфіку нашої служби. Це була найпотужніша в усьому колишньому СРСР, а можливо і світі, секретна частина, що не мала навіть свого прапора,а тільки якийсь вимпел з посольства. Окремі інформаційні джерела поверхнево згадували нашу частину як «інститут по вивченню радіохвиль в умовах тропіків». Для нас же вона була просто «Pal`ma». Усі пости в ній було заміновано і у випадку екстреної ситуації було би підірвано (можливо, разом із нами). Адже офіційно радянських військових на Кубі не було, а нашої частини взагалі «не існувало». Носили кубинську форму. На виїзд до Гавани одягалися по-цивільному й завжди супроводжувалися офіцером «секретки». У частині постійно знаходилося близько шестисот офіцерів та двохсот солдат. По периметру її захищали артилерійські війська, танкова частина та піхотний батальйон, з якими ми навіть не спілкувалися. Частина була особливого призначення, належала до Шостого розвідувального управління ГРУ СРСР. Апаратуру, якою ми користувалися, у цивільному житті ніколи не зустрінеш. Ми слідкували за всіма переміщеннями військових підрозділів НАТО, підводних човнів, авіаносців, винищувачів, бомбардувальників, стежили за випробуванням ядерних бомб, запуском крилатих ракет, а також пересуванням перших осіб держав блоку НАТО. Саме на Кубі я вперше відчув, що означає брати на себе відповідальність,адже мав першу форму допуску до секретної інформації. Уся інформація, яку збирали по всьому світу наші пости, проходила потім через мій відділ і передавалася на Москву. На все був обмежений термін доставки інформації. Тоді я пишався, що в нас є такі потужні війська, зокрема, високопрофесійні військові спеціалісти. Мені було приємно, що очільниками найвідповідальніших постів і виконавцями найголовніших завдань були вихідці з України та Білорусі. Ще там я міркував – чому саме так? Бо коли по ротації з Союзу на мій пост приїхав інженер станції СКС (Станція космічного спостереження) родом з Москви, я його, таємно від головного керівництва, два місяці вводив у стан справ, а він все-одно «тупив». Не хочу ображати всіх росіян,але у нас було дуже багато «дубів-офіцерів» з Союзу, які їхали по високому блату не фахівцями, а заробітчанами. Лише у прапорщика (я вже мовчу про старші офіцерські звання) зарплатня була 500 дол. США на Кубі та дві інвалютні ставки чеками в Союзі. Про службу можна писати багато…

Перший гучний скандал з частиною на світовому рівні трапився саме в 1991 році, коли Союз закупив у Японії апаратуру для супроводу, спостереження та прослуховування підводних човнів, що не мала аналогів у світі. На закупівлю 12-ти блоків апаратури розміром з касетний магнітофон «Маяк» було витрачено кругленьку суму (мова йдеться не про один млн. дол. США). Останній цвях у розсекречення частини забив підполковник ГРУ, який мав при собі секретну базу файлів. Одного дня він вийшов з аеропорту в Оттаві (Канада) і не повернувся на літак. «Специ» літали з пересадками через Канаду й Ісландію.

А зараз про повернення додому. Наша «барка» - цивільний лайнер «Іван Франко» - вийшла з порту Гавани в Одесу 22 листопада. Йшли 19 діб замість запланованих 17-ти. Атлантичний океан нас супроводжував трьома балами шторму. Мріяли скоріше зайти в Середземне море, бо набридло «колихатися». Та всупереч нашим очікуванням останнє нас зустріло ШЕСТИБАЛЬНИМ штормом. Посуд літав у ресторанах, речі - в каютах і ми - разом з ними. Було дуже «прикольно». До Одеси прибули 11 грудня. Дорога додому залишиться в моїй пам’яті на все життя. Дуже швидко пройшли митницю. Далі потяг до столиці, автобус на Чернігів. Вдома мене чекали мамині сльози радості (бо я не казав коли приїду, щоб не хвилювалася) і повне нерозуміння ситуації в новій самостійній державі. Це зараз я з повною відповідальністю, знаходячись у команді Дмитра Яроша та Комітету Національної Дії, розумію, яка у нас з Вами важка, але в той же час дуже важлива жертовна місія. Нам необхідно розбудувати й закріпити Українську Соборну Самостійну Державу, і ми виконаємо це завдання минулих поколінь! Іншого шляху не бачу.

Саме сьогодні, 12.12.2016, 25-та річниця мого повернення додому. Ще в суботу ми зустрілися з товаришами по службі, щоб розпланувати програму святкування цієї знакової в нашому житті дати. Відвідали могилу нашого товариша, пообіцяли йому, що прийдемо до нього, але не зараз. А також побули на могилах друзів, які загинули в 2014-2016 роках на сході, захищаючи неньку-Україну від агресії московії. Пообіцяли, що обов’язково помстимося. Обіцяли ще більше, всього не хочу казати, бо буде винятково не цензура.

А наостанок наші роздуми та побажання:
Вадим Йовенко: Україна - рідна мати для всіх українців світу. Вона вас чекає, вона чекає вашої підтримки і допомоги, бо їй зараз дуже важко і боляче. Олігархи, корупціонери, паскуди,мерзотники та продажні політики, час самопрославлення пройде, відповідальність не мине перед Богом, нацією, державою! Українці, вибивайте з себе вату та беріть участь у розбудові держави, ставайте активними! Ми є Нація з великої літери, нас об`єднує кровна духовна єдність мертвих, живих та не народжених.

Володимир Вайтенко - інженер автосправи, волонтер: Раз і назавжди побороти корупцію в автомобільній галузі та виробництві. Ігор Медведь - один із провідних хірургів Чернігова: Ми зламаємо систему корупції в галузі охорони здоров`я та побудуємо сучасну медицину.

Юрій Ковбаса - доцент Чернігівського національного педагогічного університету: Держава зобов`язана вкладати гроші в науку. Ми зупинимо безбожний відтік «мізків» в інші держави та створимо умови для праці на благо народу України.

Володимир Дегтярьов - комп`ютерні технології: Інновації та нанотехнології – успіх розвитку держави.

Андрій Бакуменко - пенсіонер УМВС: Треба кардинально підходити до реформи поліції, треба повністю знищити корупційну складову, кумівство в правоохоронних органах.

Андрій Кузнєцов - людина творчості: Не існує проблем, що не мають вирішення. У кожній галузі треба застосовувати професійний і фаховий підхід.

Костянтин Ткаченко - будівельна галузь: Нема прозорості в будівельній галузі. Система «Прозорро» повинна працювати ПРОЗОРО. Треба вводити інновації, закріплені на державному рівні.

З повагою, колишні військовослужбовці групи радянських військ особливого призначення на Кубі.

Борімося й поборемо!!! Слава Україні!!! Слава нації !!!


Всі відео від Сектору Правди: