Борщ з … дитинства

Який день за межами підрозділу. Сухпай набрид уже. Захотілось чогось гаряченького. Думаємо. Першим не витримує друг Марк:

- А як на рахунок борщу?

- Смієшся ? – у відповідь.

Вояцька винахідливість спрацювала: правдами–неправдами роздобули картоплю, капустину, заправку до борщу, посуд. Серед людей же знаходимось. Розподілили обов’язки. Дмитро – за кухаря.

Сухо потріскують у мангалі дрова, полум’я лиже, обдаючи кіптявою, каструлю. Час дійства розтягнувся, а тут ще друг Марк чаклує над борще. Лихий, жене, щоб не стояли над головою, бо зголоднілі усі.

Нарешті, ніби на першому у житті побаченні, - у руках не дівоча долоня, а тарілочка гаряченького справжнього полтавського борщу з тушоночкою.

За час війни на передовій смакував рівненськими, чернігівськими, харківськими, львівськими, миколаївськими борщами, але полтавський…

Прилинули спогади з дитинства. Прийшов зі школи. Мама ставить на стіл тарілку щойно звареного борщу. Після перших ложок впізнаю кухаря – маму.

- Звідки ти завжди дізнаєшся, хто варив? - запитує, - тут же все те, що і тато кладе.

- Віто, ти забула про найважливіше у цій справі – вкласти часточку своєї душі, – промовляє тато.

Життя тече... Відійшли вже у вічність мої батьки. Сам дідусем став. А тут, саме завдяки часточці побратимової душі, до борщу покладеної, навіялись спогади з дитинства. Бо це був саме той борщ, який готував мій тато. Дякую тобі, друже Марк.

По наших фронтових борщах, котрі готують побратими на передовій, можна вивчати географію країни. Ось і зараз смакуємо нашим українським смачненьким борщиком.

Слинка покотиться! Не вірите? – приходьте, почастуємо!

Віталій Кудін ( старший) – окрема тактична рота «Волинь»
Української добровольчої армії,
« Сектор М»

14.04.2017