Псевдо його було – Воїн

Іноді здається, що немає нічого простішого, ніж сказати собі: «Все, стомилась, цей народ не хоче жити інакше», дістати валізу, скласти туди дитячі речі та іграшки, кинути в «бардачок» карту резидента, записати епіграфом у щоденник цитату діда одного з моїх побратимів - офіцера польської армії, якій пройшов гітлерівський полон, воював в УПА, та провів 25 років у сталінських таборах, про те, що тут немає чого панікувати, до чогось закликати, чи на щось сподіватись, що генофонд українців майже винищено, а ті що залишились - діти й онуки свинопасів, кріпаків, зрадників, а не воїнів і провідників. Подзвонити сестрі, почути її неприховану радість у відповідь на моє «Зустрічай, я повертаюсь.» І за два дні вже пити охолоджене Chateau Bellevue під співи цикад на веранді її дому у невеличкому містечку на південному березі Франції.

Здається, що немає нічого простішого…

Та я ніколи не зможу цього зробити. Тому, що коли думаю про це, перед очима стоять не лавандові поля Провансу, не виноградники Бургундії, не шпилі готичних замків Іль-де-Франс…

Перед очима стоїть обличчя хлопця, якого я майже не знала та який став для мене уособленням мого століттями нищеного народу.

« 14.02.2015 … З цим хлопцем я познайомилась у вечір мого від’їзду, коли прийшла на «Дельту» поспілкуватись з новобранцями нашого батальйону. Він сидів у маленькому коридорчику на низенькій табуретці, підкидав дрова в буржуйку… Не приймав участі в розмові, намагався не потрапляти в кадр, задумливо дивився на вогонь, усміхаючись якимось своїм думкам… Боєць 93-ї механізованої бригади, який жив в одному домі з бійцями 7-го батальйону ДУК ПС, Андрій, вважав, що якщо він не «правосєк», то мені, мабуть, не буде цікавим спілкування з ним. Пізніше, зрозумівши, що помилявся, охоче відповідав на запитання, встиг розповісти що він з Київської області, водій броньованої машини, що викликали його повісткою, що він вже чотири місяці на передовій і до березня його, певно, не поміняють, рації у нього немає і коли йому треба їхати на виїзд за ним приходить посильний… Потім була команда «Нора!», ми спустились у підвал, де я встигла зробити ще декілька його фото. Скромний, мовчазний, юний… Він загине наступного дня від осколка міни, біля свого броневичка.

Псевдо його було – Воїн.»