Головна героїня

Вона стояла, дивилась, як він закидає на плече свій зношений за рік війни тактичний рюкзак, і слухала стукіт свого серця. Серця, що з цієї хвилини почало відраховувати вже не митті її життя, а час їх розлуки.

Що було у її душі? Оголенні до болю почуття, нестерпне, подавлене, заборонене самій собі бажання викрикнути його ім’я? Не знаю…

Знаю що було у його – заборона обернутись і гостре бажання перемагати і жити, щоб одного дня повернутись назад. Повернутись до тої, заради якої варто пройти крізь вогонь і біль, трагедії і руйнування, розчарування і втому, пройти крізь неоголошену і від цього ще більш жорстокішу війну, і вижити.

Вона стискала у руці його «смертник». Стискала так, що здавалось на її долоні закарбується назавжди: ДУК ПС ,псевдо «Бук», IV + та символ Тризуба. У ранковому тумані, ніби в уповільненій зйомці, розчинялась закамуфльована машина з червоно-чорним прапором.

Я не знаю хто вона. Не знаю чи поділяє його праві погляди, не знаю як пояснює собі його рішення йти воювати добровольцем, і що для неї цей сталевий жетон, копія якого залишилась на його шиї - символ глибокої і непорушної віри в свою країну чи оберіг вимріяної жіночої долі. Знаю тільки, що втомлена безсонням, під ранок вона так само буде стискати його у руці, коли писатиме на запітнілому від її дихання склі вікна:

«Я не житиму без нього. Просто не дихатиму.»

Я не знаю хто вона. Не знаю які вона любить книжки і квіти, які вірші і мелодії живуть у її кімнаті, що їй подобається більше – ходити босоніж, перетворюючи на арт-прінт мерехтливе відображення квітучих каштанів у калюжах, чи відбивати етюди тремоло високими підборами по мармуру університетських коридорів. Знаю тільки, що її нік - «Головна Героїня», що після зустрічі з ним вона написала: «Одного разу ти зустрінеш того, хто переверне усе твоє життя, з ніг на голову. Поділить його на дві частини – «до» і «після». І вже нічого не буде як раніше. Усе зміниться. Змінишся ти...»

Я не знаю які вона бачить сни і що фотографує на свій старенькій Nikon - вогні великих міст чи мереживо з морської гальки на пустинних пляжах. Що лежить у її коробочці для секретів - паперові журавлики, подаровані старшою сестрою, дитячі малюнки невгамовних молодших братиків, чи може лист від батька, який починається словами: «Моїй єдиній принцесі…»

Я знаю тільки, що вона носить срібні сережки у вигляді розгорнутих крил янгола, на зап’ясті у неї вибито «believe» шрифтом Ренесанс, а після прощання з ним вона напише: «Що для нас час і кілометри, якщо навіть безжальна і жадібна війна, яка не розмінюється на дрібниці, а забирає усе й одразу… війна, яка з легкістю забирає життя, не в змозі забрати кохання».

Я не знаю хто вона…

Я знаю тільки, що вона - головна героїня.

Та можливо, це все, що мені треба про неї знати.