Яна Зінкевич
Яна Зінкевич.
20 років.
Начальник Медичного Управління та реабілітації поранених Добровольчого Українського корпусу.
У 18 добровольцем пішла на передову в складі ДУК. Парамедик. Не маючи медичної освіти, ця дівчина змогла організувати рятування поранених на полі бою, стабілізацію і транспортування їх в тил.
Врятувавши не один десяток бійців і побачивши, що надання допомоги пораненим та рівень знань санітарних інструкторів знаходяться у жалюгідному стані, задумала і створила найефективнішу на той час в Україні службу польової медицини – окремий батальйон «Госпітальєри». Допомога всім пораненим і хворим на передку (не лише ДУКівцям, а й бійцям Нацгвардії, ЗСУ тощо) плюс багатоденні вишколи за методикою «глибокого занурювання», роботи парамедика в умовах реальної імітації бою – ось що стало запорукою успіху і поваги до Госпітальєрів.
Безумовний талант організатора допоміг Яні зацікавити величезну кількість небайдужих патріотів, знайти кошти, обладнання, створити навчальну та реабілітаційну базу, придбати реанімобілі та розгорнути на їх базі операційні, стабілізаційні бригади, а також налагодити систему етапної евакуації з «червоної» зони.
Одною з перших, разом із Провідником, була нагороджена орденом «Народний Герой України». На початку грудня Яну Зінкевич, першого і поки що єдиного бійця ДУК, нагороджено державним орденом – «За заслуги» ІІІ ступеня.
За місяць до цього – ще одна перемога: Яні вдалося пробитися крізь «вату» та опір чиновників і отримати нову зимову навчальну базу для Госпітальєрів у Павлограді.
Робота з ремонту, обладнання та переселення відбирає останні сили. Перевтома. Треба встигнути до настання морозів…
Одночасно потрібно вирішувати кілька питань в кількох містах України. Життя на колесах. Цілодобово. З тижня в тиждень…
…5 грудня. Несподіванний дзвінок Стрілка о 4-й ранку: «Юріч! Ми потрапили в аварію. У Яни спина! Вона ніг не відчуває!» І це все – на тлі стогнів Яни…
Подяка Радію Шевченку, директору Центру медицини катастроф: дві швидкі – з Новомосковська та Дніпра – приїхали майже одночасно.
Реанімаційна зала лікарні Мечникова. Життєві функції вдалося стабілізувати. Результати комп’ютерної томографії шокували: жоден з лікарів та професорів не бачив такої травми у живої людини!
Перелом хребта на тривимірній реконструкції виглядав як твір божевільного скульптора… а ще – зламано сім ребер, контузія серця, шокові легені, кров і повітря в плевральних порожнинах…
На консиліум, що відбувся тогож дня, ми залучили провідних фахівців з Дніпропетровська і Харкова. В телемедичному режимі з нами спілкувались наші ізраїльські та київські колеги.
Висновок консиліуму був невтішний: жодної операції та навіть транспортування в іншу клініку Яна не витримає.
«Якщо(!!!) зможете врятувати їй життя, стабілізувати вітальні функції, подолати післятравматичну пневмонію – транспортуйте до нас, допоможемо!» – резюме фахівців клініки Шиба, Ізраїль.
Десять діб – найскладніші особисто для мене в цьому році. Не місяць на передку, не тиждень в реанімації з пораненням, а саме ці десять діб.
За рік до цього, поспілкувавшись з Яною, я повірив в її надзвичайну здібність організувати й вести людей за собою. За честь вважаю служити лікарем батальйону «Госпітальєри». Забов’язаний Яні і власним порятунком. Врятувати її – це була справа честі. Вдалося. Богу й лікарям подяка!
Але… рухів в ногах немає. Попереду – операція в Ізраїлі і тривала реабілітація.
А служба польової медицини ДУК створена розумом та ідеями однієї людини, на власний розсуд, з тільки їй відомими підводними каменями, і одноособно цією людиною керована.
Госпітальєри опинились під реальною загрозою зникнення. І у них немає кількох місяців на очікування. З одного боку – життя Яни під загрозою, з іншого – життя Госпітальєрів як підрозділу… Якщо люди створили щось справжнє, того Бог не знищить! Так і сталося: не в змозі ще й поворушитися, Яна повернулася до керування службою. І як завжди, ефективно і без зайвих «понтів». Висновки щодо її мужності, терплячості та відповідальності робіть самі.
… Дорогою в аеропорт Яна сказала мені: «знаєш, я не шкодую, що таке зі мною сталося. Я навіть радію трохи. Прибери з обличчя цей дурний вираз – я тобі чесно кажу і серйозно. Це не дія знеболюючих. Знаю, чому так сталося. Знаю, для чого. Такий досвід має один на мільйон. Вимушує переглянути дещо в житті». І це слова дівчини, для якої дні проходять під одним гаслом: БІЛЬ!..
…Вже через добу після прильоту в Ізраїль Яну успішно прооперував один з найкращих фахівців з деформацій хребта Алон Фрідландер. Оперували вночі. Сім годин в операційній – і Яна вже телефонує близько третьої ночі: «Юріч, я вже не сплю. Прокинулась після наркозу. Ти ж сказав одразу після операції зателефонувати». От така вона. Яна Зінкевич. Госпітальєр. Народний Герой України.
Попереду місяці болю, боротьби із хворобою, тривалої тяжкої реабілітації. І хоча активних рухів в ногах поки що немає, чутливість починає потроху відновлюватись. Вже йде мова про екзоскелет, який дозволить їй ходити попри відсутність власних рухів. Та й медичні технології не стоять на місці. Те, чого ми навіть уявити не могли 5-10 років тому, зараз є медичною рутиною. Впевнений, і відновити втрачені провідні нервові шляхи з часом не буде надпроблемою.
Чекаємо, любимо, впевнені в успіху!
«Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець – той здобуває світ!»
P.s.: 130 тисяч доларів на операцію Яні з власних коштів дав Валентин Резниченко. Він категорично заборонив про це писати в статті, тому пишу в постскриптумі. Все!
Юрій Скребець