Янгол
- Як твоє псевдо?
– Янгол. – чоловік знімає з плеча автомат та сідає напроти мене на бліду тогорічну траву донецького степу. Мужнє засмагле обличчя, зворушлива жовто-блакитна стрічка на зап’ясті, глибокий вивчаючий погляд, що дихає спокоєм та, здається, дивиться в саму душу. Витримавши погляд Янгола, відчуваю як його довіра водночас руйнує між нами незручність спілкування малознайомих людей.
– Звідки ти родом, Янгол?
– Народився на Південному Уралі, виріс на Північному, зараз живу на Хмельниччині.
– Рідні не намагались відмовити тебе йти добровольцем на фронт?
– Ні, вони поважають моє право на вибір того шляху, який я повинен пройти. За кожну дію, рано чи пізно, приходить розплата, бездіяльність – це теж дія. Не викоренене сьогодні зло під назвою «Руській мір» - режим, якій увійде в історію тільки завдяки кількості його жертв, запустить метастази в майбутнє наших дітей та онуків.
«…Янголи служать людям та виконують волю Бога…» – спливає на пам’ять спогад із мого дитинства – уривок із чарівних розповідей бабусі біля маленького, вбраного у квітчастий ситець ліжка в хатинці, де завжди пахло свіжоспеченим хлібом та бузком.
– Чому саме «Правий Сектор»? – запитую.
– З Правим Сектором я доти, доки наші ідеї, мета та бачення методів їх досягнення збігаються.
Чи то цвірінькання горобців в очереті за його спиною, чи яскраве весняне сонце, чи присутність Янгола поруч формує відчуття безпеки та спокою; здаються тихішими звуки працюючих моторів готових до виїзду танків, а сусідство вкритих бруньками ягідних кущиків та первоцвітів зі зруйнованими будинками потроху втрачає ознаки жахливого сюра, який вбачався в ньому ще хвилину тому, та перетворюється на буденну реальність війни.
– Чого бояться янголи?
– Зради. Коли той, хто повинен прикривати спину, опускає зброю…
Думаю про те, що саме він зі своїм взводом визвався годину тому виконати складне бойове завдання в тісній взаємодії з командиром однієї з частин ЗСУ, який, за даними нашої розвідки, співпрацює із сепарами. Складність цього завдання якраз і полягає в тому, що існує велика ймовірність отримати удар в спину.
– Це такий метод боротьби зі страхами? – запитую, посміхаючись.
– Ця бойова операція – маленька модель війни, на якій незрозуміло, хто більший ворог – той, хто по той бік окопів, чи той, хто за спиною в генеральських кабінетах. Ця війна і розв’язана для того, щоб відтягнути сюди активну частину суспільства, яка після революції 2004 добре зрозуміла, що зміна людей у владі нічого не дає, і була налаштована міняти систему. – ховають сум за суворим поглядом очі Янгола. Після задумливої паузи він продовжує. – Та насамперед треба змінити себе, бо кожний, хто приніс у чиновницький кабінет 50 гривень, стає частиною системи, ковтком мертвої води, яка підживлює нашого головного ворога – корупцію. Ми повинні зрозуміти, що не маємо права вимагати від найманого робітника, якому потуранням та байдужістю дозволили грабувати своє господарство, порядності та чесності, як не має право вимагати той, у кого брудно в оселі, чистоти на подвір’ї від свого сусіда.
– Найяскравіший спогад Янгола?
Замислюється дивлячись, як стрибають з гілки на гілку галасливі горобині зграйки.
- Ті дні на Небі, коли ми з Демоном корегували вогонь нашої арти… Мій День народження, який святкували в Донецькому аеропорту. Вояки мені тоді каску подарували, аптечку, захисні окуляри…
Він дивиться в небо, і мені здається, ніби бачить себе з боку в ті часи, коли ми ще не розуміли всю масштабність колабораціонізму так званих «владоможців», та сумно посміхається цьому видінню.
- Як вважаєш, чому здали Донецький аеропорт?
- «Сдєлка». Зрада політиків. Безвідповідальність та відсутність волі до перемоги військового керівництва.
Янгол відповість ще на декілька питань, посидить ще кілька хвилин, спостерігаючи, як його бійці готують до виїзду машини, думаючи про щось своє та майже забувши про мою присутність, подякує за розмову, візьме свій автомат і піде.
А я ще довго буду згадувати сонячну позолоту посіченого осколками мін очерета, щебет пташок та сумну посмішку в його очах. І на все життя запам’ятаю, що янголи люблять гуляти нічним Києвом; що на війні вони не бачать снів, а вдома їм сниться війна; що більш за все вони бояться зради та завжди йдуть туди, де існує найбільша її ймовірність – все те, про що мені не розповідали в дитинстві.