Артилерійський марафон в Пісках: суть позиційної війни

Наразі на Піски продовжують падати не лише 120-мм міни, а й снаряди більшого калібру. Чому ж російська армія і колаборанти безперервно обстрілюють це багатостраждальне селище?

Річ у тім, що для підготовки наступу (бодай і показового) потрібно пристріляти з певних позицій певні точки з відповідної зброї. Як правило це робиться так, щоб не налякати супротивника та не довести його до зміни чи посилення укріплення. Всього кілька пострілів - зняли дані – переїхали на іншу позицію. І це ворогу потрібно робити, доки він не обстріляє зі всіх своїх можливих позицій усі українські точки.

Тож для артилеристів сучасне так зване «перемир’я» - це повна нісенітниця: іде щоденна стандартна робота на позиційній війні. І кожен день виконання чергового «мінського меморандуму» для гармашів та мінометників російсько-терористичних військ - лишень монотонні щоденні стрільби.

Але сепаратистські «марафонці» помирають зовсім не від нудьги!

Ворожі позиції нищить розвідка Добровольчого Українського Корпусу.

Зокрема в один з виходів група «Шведа» взяла в якості підтримки та посилення АГС. На додаткове щастя для добровольців (які підійшли до позиції сепаратистів на кілометр) почала працювати бензопила. Ворог не чув вихлопів автоматичного гранатомету і його позиція була несподівано і влучно накрита: розвідники спостерігали потужний вибух. Але вже на третю хвилину бою сепаратисти завантажились на машину і дали драла, а відповідь прилетіла на шостій хвилині.

Та хоча швидкість сучасного бою і досить висока, загалом російські «специ» особливої тактичної гнучкості не демонструють. Все зводиться до типового «вичавлювання». В решті-решт вищий командний склад що «з того боку», що з цього одні академії закінчували.

Друг Жорж