1:8. Ціна ненависті. Як чотири роки війни змінили вулиці Польщі та змусили нас запитати: хто кому допомагає?
Солідарність мала свій термін придатності. Емоційний порив, який охопив Польщу після 24 лютого 2022 року, сьогодні поступився місцем зростаючому скептицизму, а то й неприязні. Якщо ви думаєте, що історія допомоги українцям - це лише розповідь про милосердя, приготуйтеся до холодного душу статистики.
Після майже чотирьох років великої війни ставлення поляків до українців змінилося радикально, що видно неозброєним оком. На жаль, нерозуміння, а подекуди й ворожість наростають. А оскільки проросійські наративи та пропаганда діють дуже активно, Польща як держава ризикує припуститися величезної помилки. Ті самі люди, яких сьогодні закликають вигнати, сплатили до польського бюджету мільярди злотих. Ніби постало питання: хто кому допомагає?
Незрозумілі настрої частини польської влади, російська пропаганда, проросійські наративи в парламенті, а до того ж існуюча російська розвідувальна база не лише на території РП, а й у всій Європі - у сьогоднішньому суспільстві ці чинники стали ключем для «мономеншості зомбі», яка раніше не могла відкрито висловлювати свою підтримку «імперіалістичним цілям» інших людей.
Для українців це не віщує нічого доброго, це певно; але з іншого боку, для кожного з них може відкритися інша можливість - опинитися в кращому місці. Дивлячись із перспективи такого громадянина України: «Навіщо мені залишатися там, де мене не цінують? Навіщо бути тут, якщо деінде може бути краще? Навіщо заробляти мало, якщо можна більше? Навіщо бути там, де мене ненавидять за саме моє існування?», - можна собі уявити, як мільйон моїх співвітчизників залишить Польщу в пошуках безпечнішого та більш позитивно налаштованого місця.
Що це означає для Польщі? Нічого доброго!
Якщо до війни українці в Польщі були переважно фізичними працівниками, які сезонно приїздили на полуницю, квіти та до інших професій із низьким рівнем вимог до освіти й досвіду, то тепер вони не лише активно здобувають краще оплачувані посади, а й відкривають власні фірми. Враховуючи ці чинники, неважко зрозуміти, чому у 2024 році польський ВВП зріс на 2,7% завдяки українцям, тоді як за рахунок інших факторів - лише на мізерні 0,2%.
Розрахунки показують, що Польща заробила на українцях значно більше, ніж витратила на всю надану їм допомогу та підтримку. Співвідношення допомоги до внеску в економіку оцінюється як 1:5, а то й 1:8. І тут з’являється думка із самого початку тексту: «Ніби постало питання: хто кому допомагає, не вважаєте?»
Українці активно працевлаштовуються та платять податки. За оцінками державного Банку крайового господарства (BGK), в 2024 році українці внесли до польського бюджету близько 15,1 мільярда злотих у вигляді податків та зборів, а це, не забуваймо, - близько 4 мільярдів доларів США.
Повертаючись до професійної діяльності: наплив українських працівників допоміг заповнити вакансії в різних секторах економіки, таких як TSL (транспорт, логістика), торгівля, будівництво та послуги. Що важливо, це не створило негативних наслідків для самих поляків. Протягом цих трьох років країна не дізналася, що таке зростання безробіття чи падіння зарплат. Навпаки, це сприяло зростанню зайнятості серед місцевих жителів, а також підвищенню продуктивності підприємств. Та й взагалі, знаючи що у 2022 та 2023 роках громадяни України відкрили в Польщі понад 30 тисяч індивідуальних підприємств (JDG), що фактично робить їх важливою групою, яка створює нові робочі місця - зокрема і для самих поляків
Тому, згадуючи деякі наративи, спрямовані до українців - про використання польської «ласки», розповіді про те, що скасування «800+» спричинить неймовірні зміни в економіці РП, або про те, що сусіди відібрали робочі місця, - це швидше за все копання ями на міжнародному ринку здорового глузду, гостинності та адекватності.
Яким може бути вихід із такої теоретичної ситуації? Окрім того, що багатьом доведеться раптово повернутися до роботи за касою в McDonald’s чи Żabka, повернутися влітку на поле збирати врожай, замінити фахівців, що виїхали з фабрик, складів і заводів, або просто відмовитися від багатьох базових потреб, водночас погоджуючись на не дуже приємні економічні процеси для країни, - рішенням може бути заповнення ринку праці мігрантами з країн, близьких «за вірою та культурою», наприклад, із Близької та Далекої Азії або будь-якої частини Африки.
Але, по-перше, на це потрібен час, а по-друге - здоровий глузд, щоб звикнути до зовсім інших людей, інших традицій, інших мов. Можна нарікати на українців, які перебувають тут, скільки завгодно, але правда полягає в тому, що культура, віра та мова відрізняються у нас лише в нюансах.
Прийшов час відкинути застарілі наративи про «використання ласки» і поглянути на сухі цифри: українці не є тягарем - вони є мотором зростання, що вносить мільярди до бюджету. Якщо і надалі копати собі яму на міжнародному ринку адекватності та гостинності, відштовхуючи культурно близьких сусідів, то доведеться приймати будь-кого. Прагматизм сьогодні - це не слабкість, це єдина стратегія виживання та розвитку.
Прочитати цю статтю польською мовою
