Нестандартні вояки. Пострибунчик-Джо
Життя цієї людини схоже на пригодницький роман. Мало кому під час Другої світової довелося пройти такий неймовірно складний шлях. Його скидали до окупованої Франції для зв'язку з Опором, він був серед перших американців, що висадилися в Нормандії. Пройшовши через бої, полон, берлінське гестапо, табори, лінію фронту, він воював у російському танковому батальйоні. Цю людину ненавиділи нацисти.
Джозеф Байєрлі народився 25 серпня 1923 року у містечку Максігон, штат Мічиган. Він був третім із семи дітей у сім'ї нащадків німецьких переселенців, які прибули до США у 1800 році. У дитинстві він розмовляв німецькою мовою більше, ніж англійською. У 1942 році Джо закінчив школу і отримав стипендію в Університеті Нотр-Дам, бо чудово грав у баскетбол. Але замість навчання записався до армії добровольцем. І потрапив у знамениту частину «Орли, що кричать», чиїм девізом був клич індіанців черокі — «ура хі!» (Сподівайся на себе!). Орлам платили на п'ятдесят доларів більше, ніж звичайним солдатам, але ганяли так, що мало хто витримував. Байєрлі отримав нікнейм Пострибунчик-Джо, він погоджувався за п'ять доларів стрибнути з парашутом замість боязких товаришів по службі. Після 9-місячної підготовки зарахований до особового складу 506 парашутно-піхотного полку, який дислокувався в Англії.
У квітні-травні 1944 року Джозефа було таємно перекинуто до Франції передати бійцям Опору допомогу союзників - 250 тис. доларів золотом. Після приземлення з парашутом його мали зустріти французькі макІ, забрати золото і допомогти повернутися до Англії. Усіх посланих раніше здавав гестапо глибоко законспірований шпигун. Про можливий арешт і тортури Джозефа чесно попередили. Але божевільна місія так сподобалася йому, що він зробив це двічі.
6 червня 1944 року, першого дня висадки союзницьких військ у Нормандію, С-47, на борту якого знаходився підрозділ Байєрлі, потрапив під щільний зенітний вогонь. Джо вистрибнув з літака на висоті всього 120 метрів над містечком Сент Ком-дю-Монт і приземлився на дах церкви, зачепившись парашутом за шпиль. Тут було гніздо нацистського снайпера. Він побачив Джо, який, висячи, перепилював стропи, і відкрив по ньому вогонь. Байєрлі з'їхав униз, і кинувся на церковний цвинтар, відстрілюючись від ворогів, що наспіли на шум. Йому вдалося відбитися, у церкві Сент-Ком-дю-Монт є меморіальна плита на честь цього бою.
Зв'язку не було, тоді Джо один виконав бойове завдання: він дістався електричної підстанції, заклав вибухівку. І… місто залишилося без електрики. А потім ще кілька днів двіжував тилами, займаючись диверсіями: знищував усіх зустрічних німців, закидав гранатами загін піхоти. Джо рухався до мосту, який мав взяти його підрозділ.
Пізно вночі, проповзаючи через масив живоплоту, він потрапив прямо в німецьке кулеметне гніздо. Спробував підвестися і побачив націлені в обличчя дула ворожих автоматів.
Тут закінчується історія звичайного десантника і починається шлях людини, яку ненавиділи всі нацисти. Потрапивши до табору для військовополонених, Джо одразу втік. Але був поранений, і невдовзі його спіймали. Переведений ближче до Східного фронту, знову втікав, але помилково сів із двома товаришами на поїзд до Берліна. Тут його й упіймали, прийнявши за американського шпигуна. Намагалися перевербувати, але Джо відмовився, за що його піддали жорстоким тортурам у гестапо. Нічого не домігшись, Байєрлі відправили до концентраційного табору в Альт-Древітц. Тут він отримав ще одне прізвисько — Джо-Картопля, за те, що збирав картопляні очищення та лободу, намагаючись зварити юшку. Але це зовсім не означало, що безстрашний десантник заспокоївся.
На початку січня 1945 року Джо втік із табору в тачці зі сміттям і вирушив у бік радянських військ, орієнтуючись на звук канонади. За кілька тижнів до розташування радянських танкістів вийшов високий обірванець із затиснутою в руці пачкою американських цигарок, кричачи російською: «Я — американський товариш!». Звісно, його заарештували.
Після деякої плутанини знайшли перекладача, якому Джо і розповів свою історію. Олександра Самусенко – єдина на фронті жінка – командир танка спочатку хотіла відправити американця до тилу. Але Байєрлі вмовив залишити його в частині, щоб воювати з нацистами. Він став кулеметником на американському танку «Шерман», переданому в батальйон за «Ленд-лізом». І перше, що зробив – звільнив разом із товаришами табір, у якому сидів.
У сейфі у начальника Джо знайшов свою фотокартку військовополоненого. Ту саму, під час зйомок якої він думав, як би вбити фотографа і втекти. Після взяття табору танкісти потрапили під наліт бомбардувальників. Джо був поранений і відправлений до радянського шпиталю в польському місті Ландсберзі. Весною 1945-го до госпіталю з інспекцією приїхав маршал Жуков.
Коли командувачеві розповіли про незвичайного американця, маршал захотів з ним познайомитися. Поговоривши з Джо, він спитав, чим йому допомогти, і Байєрлі попросив якісь документи, адже всі його папери загубилися в полоні. Наступного дня американцю видали довідку російською мовою. За спогадами Джо, ця довідка магічно діяла на будь-кого, кому він її показував. З нею Байєрлі приїхав до Москви і прийшов до американського посольства. Тут... його прийняли за шпигуна і взяли під варту американські солдати. Знову почалися допити.
Нарешті контррозвідники з усім розібралися, і Джо вирушив додому, де рік тому його родина отримала похоронку, а самого Джозефа відспівали в церкві. День Перемоги Джо Байєрлі відсвяткував із рідними. А потім одружився в тій церкві, де його відспівували.
Ветеран мав багато нагород США, Франції, але найдорожча - пам'ятний автомат Калашнікова. Помер незламний солдат у 2004 році на території військової бази, де він починав свою службу і куди до самої смерті їздив читати молодим лекції про війну. У квітні 2005 року його прах був похований з військовими почестями на Арлінгтонському меморіальному цвинтарі.
