Останні тривожні дні принесли нам масу інформації про життя на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Здебільшого це були репортажі російських медіа, більшість - бездарно поставлені та зрежисовані.
Ясно, як білий день, що українське суспільство, гарно навчене за вісім років не вірити жодному слову “із-зі парєбріка” скептично поставилось до цих репортажів. Зробивши з найбільш одіозних росновин меми для соцмереж, українці пішли собі у своїх справах: чистити рушниці й автомати (а кому пощастило - кулемети, міномети й гармати), поповнювати у тривожних валізах запаси їжі, яку вже встигли під’їсти, на курси парамедиків та в тир - учитись стріляти без промаху.
Але ми в “Секторі Правди” не заспокоїлись. Нам все ж таки хотілось дізнатись з перших рук, як живеться на тій, наче вирваній з контексту реальності, території.
Ми почали шукати людину стамтіль, яка могла би поділитись інформацією. Це виявилось непросто, бо якраз напередодні у месенджери громадян фейкової республіки, чия назва співзвучна з предметом дизайну сільського нужника, прийшло повідомлення, що згідно так званого “закону Ярової” їх телефони тепер прослуховуються. Чомусь, попри те, що самому закону вже 4 роки, застереження прийшло саме зараз. І більшість наших співрозмовників давати коментарі відмовились.
Однак репліки про життя-буття в “дири” у нас є. Оповідачі просили не називати їх імена, і ми погодились, замінивши їх вигаданими. Ось ці розповіді.
Ви шукаєте де прикласти сили заради нашої перемоги? Тоді вам до нас
Люди, які не були задіяні у безпосередній допомозі фронту та фронтовикам, або допомагали епізодично, перед лицем повномасштабної війни з рашистськими загарбниками шукають нагоду зробити свій внесок у нашу спільну майбутню перемогу. І ми переконані: щоб не було так страшно, щоб спокійно спати вночі й аби паніка не стискала серце і шлунок, потрібно знайти своє місце у системі оборони країни й постійно працювати. Повірте, у Фейсбуці завжди страшніше, ніж на передовій (і ми знаємо, про що говоримо).
Для тих небайдужих, хто хотів би бути на передовій, але не може цього зробити в силу обставин, “Сектор Правди” пропонує долучитись до інформаційної боротьби разом з нашою фронтовою командою.
Ми з 2014 року займаємось інформаційною роботою для перемоги. Написали тисячі статей, зняли сотні документальних короткометражок, більше десяти документальних фільмів. “Сектор Правди” провів не одну успішну інформаційну операцію. (Про народження та роботу сайту - інтерв’ю з його засновницею Марією Яремчук - незабаром).
Зараз ми знову на передовій інформаційної боротьби. І ви можете стати в стрій разом з нами.
Що для цього потрібно (кожен може обрати собі сферу діяльності):
Ви що, війни злякались? Так вона у нас вже вісім (вісім, Карл!) років.
На її початку нас захищало 14 тисяч голих-босих, деморалізованих і часто п'яних вояків плюс купка (купка-купка, повірте, ми там були) ідейних добробатів. І ми вистояли.
Зараз нас захищає кількасоттисячна відроджена армія - озброєна, навчена, екіпірована, твереза і зла.
А в тилу й подекуди вже ближче до фронту - ще кількасот тисяч ветеранів-добровольців, для яких немає проблеми - вбити москаля. Вони цей психологічний бар'єр вже давно подолали. Вони сьогодні не просто злі! Вони - веселі і злі. Саме той настрій, який потрібен для перемоги!
Що робити нам? - Спитаєте ви.
Ми - “Сектор Правди” не маємо повноважень оголосити надзвичайний стан в Україні. Тому ми закликаємо кожного свідомого громадянина запровадити свій внутрішній надзвичайний стан:
Для команди “Сектора Правди” в тривозі останніх тижнів немає нічого нового. Ми з 2014 року знаємо, що таке очікування дій з боку противника. Поки що загострення в зоні ООС не виходять за межі обрежного намацування наших слабких сторін, гри на нервах та провокацій. Але у повітрі все більше пахне великою бійкою.
Судячи з настроїв наших ЗСУ та добровольчих підрозділів, порожніх полиць магазинів зброї в тилу та темпів формування загонів Тероборони, українці до бою готові.
Але де і яким може бути цей бій?
Ми запитали у нашого власного військового експерта, ветерана двох збройних конфліктів, Народного героя України, засновника артилерійського підрозділу УДА, полковника запасу і колишнього викладача кафедри тактики Сумського Військового інституту ракетних військ та артилерії Андрія Петровича Тимофієва - друга “Петровича”.
Ось і добігає кінця перший анонсований світовими ЗМІ день вторгнення військ російської федерації в Україну. “Сектор Правди” разом з іншими медіа уважно стежив за подіями в столиці й на оболонях, однак, окрім кумедного дрону агенції Reuters з плакатом “Куплю гараж на Соломі” і телефоном російського посольства, більш ніяких ознак чужорідних об’єктів у небі над Києвом не виявив.
Тоді ми вирішили дослідити настрої українців у день очікуваної інтервенції. І, треба вам сказати, більш веселішого дня не було у нас від початку існування нашого інформаційного ресурсу. Бо найкращими виразниками емоційного стану нашого суспільства сьогодні були… меми.
Не секрет, що уміння сміятись, а тим паче сміятись над собою - найкращий індикатор здоров’я нації. Так от. З усією впевненістю можемо констатувати, що наша нація - абсолютно та невичерпно здорова. І зараз ми це доведемо фактами, розказавши, як провели цей непересічний день пересічні українці.
Тривожні тижні очікування повномасштабного наступу російської армії істотно переформатували українське суспільство. Правду кажуть, що негаразди та загрози формують особистість швидше і краще, ніж достаток і комфорт мирного існування.
Що ж відбувається в Україні у ці непрості дні?
ЛЮДИ
Найкраща частина суспільства - ветерани ЗСУ, добровольчих батальйонів, волонтери, меценати й всі, дотичні до фронту - відновлюють свої фронтові й волонтерські зв’язки.
Бійці визначаються де, як і з ким будуть зустрічати ворога.
Волонтери шукають інформацію про нагальні потреби війська та добровольців.
Старі фронтові добровольчі та армійські підрозділи зідзвонюються, зустрічаються, будують плани на всі варіанти розвитку подій.
За ці дні інформаційній команді “Сектору Правди” безперестанку телефонують побратими, - то запрацював фронтовий алгоритм дій: всю корисну інформацію, всі повідомлення про події, плани, важливі моменти життя тягти в інформаційний центр.
31 грудня хтось ріже олів’є, хтось їде в гори, хтось прикрашає ялинку, а «Сектор Правди» вже (складно повірити) вп’яте пише річний звіт.
І у ньому немає жодної згадки про карантин та коронавірус. Бо, незалежно від того, що відбувалося навкруги, ми впевнено йшли вперед і вперто робили своє.
Найважливіше наше досягнення в 2020 – це остаточний перехід у професіонали кіновиробництва. Ладні обійняти кожного, хто всі ці роки в нас не вірив, критикував, ігнорував і поблажливо посміхався. Саме завдяки вам ми шаленими темпами навчалися, розвивалися і здобували досвід.
Безмежно вдячні всім тим, хто підтримував, чекав, допомагав і радив. Наш успіх – це і ваша заслуга.
Свій новий статус супроводжуємо оновленням інформаційних ресурсів.
Традиційно в останній день року, що минає, «Сектор Правди» підбиває підсумки.
В 2019 році ми:
Випустили третю частину циклу «Жива УПА» документально-ігровий фільм «Я не з неба»;
Отримали нагороду за кращий короткометражний історичний фільм на фестивалі «Поза часом» за другу серію «Живої УПА» - «Повстанське танго»;
Взяли участь у Тернопільській Кінохвилі Filmwave, Канівському кінофестивалі, кінофестивалі КіТи у Маріуполі;
Достойно представили на пітчингах Держкіно два кінопроекти, один із яких став переможцем у своїй категорії і отримав державну підтримку;
Організовували покази власних фільмів, відвідували покази робіт друзів;
Провели два тренінги зі створення відеоконтенту для МДЦ «Артек», Пуща Водиця, спільно із Київським молодіжним центром;
Продовжили роботу над навчальним курсом з інформаційної безпеки;
Зберегли команду та розширили її;
Укріпили зв’язки із нашими надійними партнерами, такими як Тернопільська кінокомісія, ГО «Об’єднання Добровольців», Національний музей історії України, ВІК «Повстанець»;
Знайшли нових друзів та однодумців серед яких кампанія «Пам’ять нації», будинок-музей Тараса Шевченка в Києві, українська волонтерська громада у Німеччині;
Ввійшли до складу Громадської ради при Київській обласній державній адміністрації;
Написали ряд статей, які висвітлюють політичну ситуацію в Україні;
Провели масу зустрічей, бесід, нарад, обговорень.
2020 рік багато хто зустрічає без оптимізму. Останні місяці стрімко вибивають землю з-під ніг патріотичної спільноти. Громадська активність стає ризикованим заняттям, публічна декларація незгоди із владним курсом – злочином, а правосуддя перетворюється на дешеве шоу. У цьому хаосі нам випало берегти державу від нерозумних, нерозважливих та недалекоглядних. А час все розставить на свої місця.
«Сектор Правди» свій фронт боротьби давно обрав і визначився зі зброєю. Ми працюємо в інформаційній сфері, створюємо кіно. У Новому році бажаємо всім обрати свій фронт: знайти той напрямок, у якому ви можете докласти зусиль для збереження і розвитку України. Бажаємо мати надійних друзів, які завжди допоможуть і підставлять плече. Бажаємо не втрачати віри і впевнено йти вперед до нашої перемоги.
2 листопада 2019 р. в Національному музеї історії України відбулася прем'єра третього фільму циклу "Жива УПА" - "Я не з неба".
Фільм присвячено легендарному сотенному Березівської сотні УПА Мирославові Симчичу.
Новий ролик із серії "Націоналізм для чайників". Якщо ви цікавитеся українським націоналізмом, але не можете розібратися в заплутаних текстах ідеологів, пропонуємо наш варіант - в "коміксах".
Тема сьогоднішньої розмови - мова.
Як колективна особистість, нація потребує мови.
Дитина говорить своєю мовою. І батьки її розуміють.
Та згодом наполягають: говори правильно, бо я не розумію.
А “не розумію” - це значить, що ти не отримаєш того, що не вмієш назвати.
Роль батьків нації виконує держава.
Через державну мову, вона транслює суспільству:
“Говори правильно, бо я тебе не розумію!”
А “не розумію” - це значить, що ти не отримаєш хорошої роботи, якісного обслуговування, шанобливого ставлення, можливостей для зростання.
Доросла нація потребує дорослої мови, а не як вийде, як зручно, як звично.
