Актуально:      Фронтовий щоденник     

Сумні мої ангели

Українська Добровольча Армія

Що приводить стариків на війну? Що примушує покинути домівку – теплу, чи не дуже – і переселитись в окоп, у бліндаж, в казарму? По-різному буває. У когось повна хата пармалата: діти, онуки, - оптом на голові. У когось навпаки – діти розлетілись, і виявилось, що говорити ні з ким, бо вже давно згасло сімейне вогнище. Буває, що сина в армію призвали, чи серце в добровольці повело. І схотілось бути поряд, прикрити собою, раптом яка біда. А буває.. у добровольців часто буває так міркують:

- Я подумав: якщо мене уб`ють, то – нічого. Я вже пожив на світі, дітей-онуків поглядів, роботи немало переробив. А молодих шкода! Їм ще треба жити й продовжувати свій рід.

І йдуть старики на війну. Сідають за кермо волонтерських автівок. У 5 ОБаті друг Шатун – найстарший і найкращий водій. При виході з Пісків вантажівку з мінами вивів з-під обстрілу. Ціленьку. Хоч і однієї кулі снайпера вистачило би, щоб у повітря злетіти.

Літні бійці роблять на передовій і на базі море непомітної, але дуже важкої і важливої роботи. І не жаліються, що втомились, що болять ноги, що на шикування рано треба вставати.

А ще у старших в кубриках завжди порядок. Молодші можуть ліжко абияк покинути. А старики – ні. В них і поїсти завжди є, і чайок не в пакетиках, а заварний, у чайничку.

Наші діди-добровольці часом молодим і у фізичній підготовці фору можуть дати і до хвороб витриваліші, як не крути. За плечима кожного з них – досвід. У руках – ремесло. Хто гайки крутить, хто взуття ремонтує. Хто в залізяччі кохається, а хто в дереві.

Ось і мій сумний Ангелик зроблений такими досвідченими вправними руками. Його подарував мені друг Дід:

- Я на Бутовці його зробив!

- Що? На шахті?

- Ну, а де? На шахті Бутовка, коли ми там воювали.

У мого Ангелика сумне дерев`яне обличчя, бо він бачив смерть. І зморшки, як у Діда, який його вирізав. Під вогнем. На шахті Бутовка.


Всі відео від Сектору Правди: