Актуально:      Фронтовий щоденник     

Крик (Щоденник військового кореспондента)

Крик (Щоденник військового кореспондента)

Буття визначає свідомість. Ні, це - не питання діалектики як вчення філософії, а мій особистий висновок про вплив на нормальну людину наслідків війни.

Тому, якщо у вас слабкі нерви, не читайте подальших рядків...

Нам на «передок» мають підвезти бутильовану воду. Чекаємо «коробочку» (так тут називають транспортні засоби). Відлига. Йде дощ. Поривчастий вітер продуває до самих кісток. Теплий бушлат не допомага. Прийняв рішення заховатись у зруйноване приміщення колишнього дитячого інтернату, про що жалітиму все своє життя…

Сам я за професією – вчитель. Школа для мене завжди виступала живим, - то бадьорим, то засинаючим - організмом. Бадьорим – на перервах, коли школа, наче мурашник, а у ньому - шум, гам. Коли часто-густо котрийсь із рожевими щічками шибеник-втікач, реалізуючи свою «невичерпну» здорову енергію, тебе мало не збиває з ніг, бо летить від такого ж спритника, не помічаючи нікого перед собою.

Радіє і співа твоя, учителю, душа, - бо дітки з-д-о-р-о-в-і! А зі дзвінком на урок школа засинає на 45 хвилин. Із-за класних дверей десь лине строго-мелодійний голос учительки : «Так, дітки, дістаємо ручки та зошитки і…»

... А сьогодні... Східці з побитого кахлю, понівечені осколками, а в кожному з вибитих вибуховою хвилею вікон - зуби–скалки залишків скла, затиснутих в рамах. Скрізь по підлозі розкидані дитячі речі – одяг, взуття, іграшки, книжечки, зошитки, альбомчики зі світлинками.

Різкий порив вітру кидає в обличчя напівзгорілий листок учнівського зошита. Читаю. Починає щеміти серце. Лист, чи щоденник малечі, - зрозуміти важко. Спробую дослівно процитувати зміст, написаний рукою дитини: «… гая тьотя сегодня я опять смотрела на небушко я так хочу увидеть маму и папу ведь ты говорила что их боженька к себе на небо забрал ну почему же мне их он даже ни разу не покажет…»

Відчуваю в собі убивчу ауру стражденних дитячих душ, перетворених у мотлох полишених дитячих речей. Повертаюсь назад, роблю повільні кроки. Довго шукаю місце для ступні, щоб, не дай Боже, не наступити випадково на покинуту річ, адже у кожній з них плаче дитяча душа, зґвалтована війною…

Вийшов, ніби з пекла. Завантажився бутлями з водою. Несу, а ваги їх не відчуваю. Раптом ясно чую позаду крик сотень дитячих голосів: «спаситееее!» Різко обертаюсь Бачу, що то не вибиті вікна інтернату – то волаючі про допомогу устонька дітей. Наших, українських дітей.

Крик (Щоденник військового кореспондента)

Ми тут, «на передку», вже звикли до «приходів» і вибухів мін, снарядів, свисту куль та осколків, втрат… Людина з сильною психікою може звикнути до всього. До дитячих страждань не звикне ніколи!

Тому ми тут. Це наш найсвятіший обов’язок, щоб такого ніде і ніколи не повторилось більше на нашій багатостраждальній Богом даній нам землі.

Записи фронтового кореспондента.
Віталій Кудін (старший) – окрема тактична рота «Волинь»
Української добровольчої армії,
« Сектор М»

17.01.2017.

Теги: Щоденник фронтового кореспондента


Всі відео від Сектору Правди: