Актуально:      Фронтовий щоденник     

Калинонька

Калинонька

Двадцять шосте січня сімнадцятого року. Чомусь саме цей день запам’ятався особливо серед усіх днів режиму повного припинення вогню. На «нулівці» звик вже до постійних обстрілів, пік яких припадає на черговий російський гуманітарний конвой для жителів Донбасу.

Ранок. Земля у глибоких ранах – наслідок «приходів» від застосування стодвадцяти- та стоп’ятидесятиміліметрової арти. Богу дякувати, - без втрат з нашої сторони.

Досліджую територію навколо позицій: чи, бува, не залишилось «подарунків», що не вибухнули. Побратими нарахували біля шестидесяти потужних вибухів. І це лише на ділянці, яку обороняє наш підрозділ. На шляху - зламана, в обхват, тополева гілка. Чомусь не зрізана осколком, а саме зламана.

Я – мисливець, тому здатність бути спостережливим і уміння бачити те, що іншим непідвладне, для мене - звичне. Наслідок сорокарічного досвіду. Так і є, - за кільканадцять метрів помічаю холодний блиск 152 мм снаряду. Не вибухнув. Тополя, жертвуючи гілкою, прийняла удар на себе. Рикошет. На боці прихованої у снігу "стальної смерті" - сліди від кори.

Більш зосереджено оглядаю прилеглу територію. Власна безпека позаду, тому на цьому не акцентуюсь. На думці лише - питання за питанням, бо причина відмови вибухового пристрою десь там, під холодною сталлю. Запам’ятовую місце, щоби доповісти про небезпечну знахідку командиру.

А поруч - кущ калини, один серед сотень кущів і стебел мертвого бур’яну найкращий орієнтир.

Небезпеку ліквідували на місці - таке було прийняте рішення - попередньо здійснивши відповідні заходи.

Спить калиновий кущ, посічений осколками. На сніг , наче краплі крові, - грона мерзлих ягід…

Боляче! Бо знаю, що заплаче кущ навесні, коли сонячні промені зігріють зорану смертоносним металом землю. Обізветься слізьми чистого калинового соку кожна рана від осколків на вітах його, доки не загоїться. Бо, не зважаючи на війну, творіння це Боже зацвіте і знову принесе свої плоди. А посічені осколками та розсипані по землі ягоди проростуть молодими пагонами майбутніх кущів калини, котрі розростуться і заглушать бур’яни…

«Ой у лузі - лузі червона калина,» - пригадався епізод із відомого фільму Леоніда Бикова. Істина. Не може бути переконливішого доказу! Калина – один із наших символів. Переконаний і вірю – ми переможемо! Загоїть рани стражденна донецька земля. Рясно скроплена кров’ю кращих синів, Україна розквітне, і виростуть нові, сильні пагони нашого майбутнього – майбутнього української нації.

Записи фронтового кореспондента.
Віталій Кудін (старший) – окрема тактична рота «Волинь»
Української добровольчої армії,
« Сектор М»

22.02.2017

Калинонька Калинонька Калинонька

Теги: Щоденник фронтового кореспондента


Всі відео від Сектору Правди: