Друг Лат
Фронтові будні. У кубрику повно диму, - буржуйка відмовляється пожирати щойно принесені сирі дрова. Дим просочується скрізь, постійний запах кіптяви. Найбільш «гарячий» серед нас - друг Лат - нарешті не витримує, сам береться за справу – розпалити «цнотливу» буржуйку.
Коли поглянув, як вправно проходить лезо сокири біля самісіньких пальців руки, перетворюючи поліно на сірники, – стало моторошно.
- Пальці ні разу не чіпляв ? – запитую.
- Ні , поки що, – відповів побратим, підвів на мене очі, хоча руки і далі продовжували працювати, наче автомат.
За яку б справу Олег не брався, робив її так, що я мимоволі милувався з його вправності. Хоча має на віку тридцять п’ятий рік, а за досвідом, набутим у житті, – мужик. Лише пізніше зрозумів: виріс без батьк, змалку був опорою мамі , Євгенії Андріївні, бо занадто рано зрозумів своє місце єдиного чоловіка у сім’ї. До нього по допомогу зверталися і побратими: світло провести до кубрика – Олег, буржуйку налаштувати – Олег, приготувати їсти – Олег. Знали, зараз вилає «немічних» і все зробить.
Має гарний, гучний та чистий голос. Коли веде з кимось мов, ніби на підвищених тонах , ніхто не ображається, знає: друг Лат вичитає «безруких», стане і зробить все сам, бо любить кожного.
Мені особисто друг Лат подобається своєю прямотою. «Розмотував» клубок свого складного характеру щиро, у вічі, не беручи до уваги віку і посади. Далось взнаки складне дитинство, юність, становлення. Тому й доводилось йому часто міняти місце роботи, бо має ще й до всього підвищене почуття справедливості, яке задовольняє, беручи до рук зброю. Не сидів, вичікуючи, коли почалася війна, добровільно пішов боронити те що любить понад усе...
Воює. Хоч як не старався комбат Чорний залишити його у себе в батальйоні після вишколу… токарем у зброярні – марно. Недооцінив, певно, цілеспрямованості Олега.
Морозяний ранок. Нас троє. Ретельно збираємось на завдання. Друг Лат жартує, заряджаючи «калаша»:
- Папір туалетний взяли ?
- Навіщо? - Майже одноголосно запитуємо з другом Аргоном.
– А підтиратись! Раптом сєпари отямляться і почнуть по нас сипати. Я то з ночі вже не хочу!
Сміх на весь кубрик. Аргон, наш побратим, перекинув через плече кулеметну стрічку з набоями, підхоплює «Покемона» і весело коментує: «Це у мене замість туалетного паперу».
Короткими перебіжками долаємо проміжки між «мертвими» зонами, готові застосувати зброю. Нарешті на місці. Олег дістає з-під «броніка» складений наш державний прапор, прилаштовує до держака, піднімається до напівзруйнованого даху і надійно фіксує держак до балок перекриття. Фотографую. Страху нема – знаю, ми надійно прикриті нашими побратимами, котрі на сусідніх позиціях. Завдання виконане. Лише пізніше дізнався, що цьому передувала саме Латова пропозиція, на яку комбат погодився, бо поруч велось обладнання щойно занятих позицій на нашій землі.
«Течик» поїхав… Дивлюся услід . Олег відправився у чергову відпустку до тих, ради кого ми тут стоїмо на сторожі миру.
Записи фронтового кореспондента.
Віталій Кудін ( старший) – окрема тактична група «Волинь»
Української добровольчої армії,
« Сектор М»
7.03.2017.
