Воювати і зберегти себе для перемоги

Воювати і вижити, воювати і перемагати – це ціла наука, що має багато складових. Опановувати її не просто. Але, коли розумієш життєву необхідність і кінцеву мету – цікаво і корисно. Озброєний знаннями воїн – надбання суспільства, яке важко переоцінити. Тому на прифронтовій базі ДУК ПС постійно вчаться.

Наразі, вчились психології виживання. Не тільки у бою, на фронті, але і у подальшому мирному житті. Проблема психологічної адаптації фронтовиків – це не справа майбутнього миру. Це справа жорсткого і часом трагічного сьогодення. Адже від того, наскільки люди, бійці будуть свідомі того, що з ними відбувається, як змінюється їх психічний стан і світосприйняття, буде залежати, що вони принесуть із собою у країну майбутнього – мир чи війну. Війна – не тільки постріли, вибухи і втрати. Війна – це колосальні зрушення у внутрішньому світі людини на всіх його рівнях. Постріли замовкають, втрати переживуться, зброя складеться. А війна буде продовжуватись у серцях і головах людей.

Як використати набутий бойовий досвід у якості творчого ресурсу, а не запускати програму самознищення?

Проект «Wounded Warrior Ukraine» організовано Романом Торговицьким – випускником Гарвардського Університету спеціально для воїнів української армії і добровольчих батальйонів. Мета, яку ставлять перед собою учасники проекту: навчити долати наслідки бойової травми. В рамках проекту підготовлена група інструкторів – ветеранів, що пройшли навчання під керівництвом Дітте Марчер (C.E.O. of Bodynamic International, Denmark). Інструктори працюють в парах: один – психотерапевт-бодинаміст, другий – учасник бойових дій.

Базу 5 Окремого Батальйону ДУК ПС обрали для проведення пілотного проекту. Протягом тижня група бійців з різним досвідом збирається у навчальному приміщенні і дві години присвячує психологічній підготовці. Відпрацьовуються наступні моменти: розуміння особливостей функціонування психіки в умовах миру та війни, розбір теорії емоцій, їх контрольованості у нормальному психологічному стані і в умовах жорсткого стресу, стратегія реагування на шок, етапи та способи виходу із травматичної ситуації і попередження посттравматичного синдрому.

- Я не хочу, щоб основний акцент ставився на опануванні техніками, - говорить тренер – психіатр, психотерапевт Олег Гуковський, - основна увага має бути приділена якості контакту: із самим собою (своїми емоціями, відчуттями, імпульсами) і оточуючими людьми. Тобто здатність відчути внутрішній стан побратима є запорукою того, що ми можемо розбудити один в одному «внутрішнього цілителя». Насправді, великою мірою зцілює сам контакт, якщо він якісний.

Тема другого заняття «Безпечне місце. Безпечні люди». Ідея архаїчна, допсихотерапевтична. Вона звертається до нашого минулого, коли людство було поставлене у більш жорсткі умови виживання. Для власної безпеки люди використовували для убезпечення від загрози те, що дано Творцем. Ми й досі маємо в генах інформацію на виживання тих часів. Ті, хто вміє ховатись і об’єднуватись – виживуть. Безпечне місце – це місце сили. Навіть відтворене в уяві, воно дає нам можливість перезавантажити втомлену страхом психіку і налаштувати її на більш спокійний і продуктивний плин. Важливо, аби місце, у яке ми «ховаємось» подумки, мало реальний прототип, і була змога дістатись туди фізично. Наприклад, для біженців із Криму чи окупованих територій рідна домівка не може бути безпечним місцем навіть в уяві.

Для учасників бойових дій безпечні місця можуть бути несподіваними. Бліндаж під обстрілом, палатка, шанці – це ті місця, де боєць може почуватись безпечно. Навіть окремі атрибути безпечного місця – іконки, фотографії – можуть створити атмосферу більшої безпеки і комфорту. Це легко можна побачити по місцях, де відпочивають воїни. Розуміння таких простих речей дає можливість уникнути доброї долі страху, тривоги, шоку на передовій.

Безпечні люди – це не люди, поряд з якими не страшно. Це – душевний капітал – ті, до кого можна звернутись у екстремальній ситуації. Вправа зі списком безпечних людей – коли потрібно не просто написати прізвища чи псевдо, а й зателефонувати й спитати підтвердження готовності допомогти – дає відчуття захищеності, ґрунту під ногами. Навіть якщо цим списком і не потрібно буде скористатись.

У навчальній кімнаті витає сум: бійці виконують вправу, яка називається «лист останньої волі». Такі листи солдати НАТО лишають на своїх ліжках, коли йдуть на бойове завдання. Сьогодні його пишуть тут – на базі Добровольчого Корпусу Правий сектор. А потім діляться відчуттями і думками. За словами замісника командира 5 Батальйону друга Гатила (другого – фронтового – інструктора), цей досвід допомагає витіснити дитинство і взяти на себе відповідальність за своє рішення, за власний життєвий вибір. «Лист останньої волі» - це турбота про рідних, розповідь про особисті переживання і почуття та передача власне останньої волі. Хотілось би, аби такі листи лишались не розпечатаними. Для цього і існують такі проекти, як Wounded Warrior Ukraine.

Принцип «рівний – рівному», на якому будується навчально-тренувальний курс, робить матеріал доступним, таким, що сприймається без внутрішнього опору. До того ж, не потрібно витрачати час на з’ясування стосунків, вироблення спільної кодової системи. Проте, це не виключає участі професіонала в галузі ментального здоров’я.

Друг Гатило каже: «Зберегти себе для перемоги. Будувати омріяну державу може лише розвинута, досвідчена, мотивована та спрямована особистість».