Актуально:      Фронтовий щоденник     

Хто насправді керує Україною?

Порошенко, репресії партріотів

Український народ, після десятиліть ходіння рівними рядами під знаком совка, нарешті проголосив Незалежність. Проте не обрав собі натомість у якості дороговказу для суспільного розвитку жодної іншої ідеології. З часом безідеологічність перетворилася на безпринципність, а точніше на толерантність до антисоціальної поведінки (порушення закону, простими словами) та збочену жагу до збагачення.

Ті, хто приходять до керма, керують державою так, як вважають за потрібне, а про їх персональні компетенції, переконання, уподобання та принципи (чи, радше, безпринципність) ми, зазвичай, дізнаємося постфактум.

Світогляд людини, що волею долі в той чи інший проміжок часу займає президентське крісло, незважаючи на володіння іноземними мовами та здатність відрізнити дебет від кредиту, може так і залишитися на рівні середньовічного гендляра , особливо, якщо про дебет із кредитом він дізнався не від університетської професури, а в компанії третьосортних лихварів.

Більше того, складається враження, що публічна українська влада, тобто ті, хто формально займає державні посади, починаючи від найвищих, насправді є лише ширмою для певних тіньових структур, які і вирішують, як нам жити далі. При чому мова зараз не йде про окремі олігархічні клани, адже потужності державного апарату за бажанням достатньо для того, щоб приборкати будь-якого олігарха, ми це бачили на прикладах. Є дещо більш небезпечне.

Згадаємо новини? Закарпаття – кримінальний анклав контрабандистів, окремі райони Рівненської , Житомирської, Волинської областей – кримінальні анклави добувачів бурштину, Луганщина і Донеччина – нелегальні копанки та апофеоз організованої злочинності. Чого іще ми не знаємо про свою Україну?

На кожній території, в кожному населеному пункті за бажання можна знайти свій гнійник. Всі можливі галузі промисловості окуповані бандитами, які змінили спортивні штани на дорогі костюми. Жодного кілограму корисних копалин, які становлять невід’ємну частину національного багатства, в державі не можна видобути без згоди так званих «смотрящіх». Жодної партії товару не можна перевезти через кордон України без контролю та десятини на користь організованої злочинності.

Транспортна мафія, прокурорська мафія, видобувні галузі, переробка сміття, лісозаготівлі, будівництво …

Цей список незліченний та охоплює абсолютно всі сфери життєдіяльності. За роки незалежності Україна перетворилася на кримінальну територію із номінальним законодавством та чітким поділом населення: не за заслуги, а «по понятіях», коли невеликій привілейованій верстві можна все, а всім іншим – нічого, лише гнути спину на господаря прямо чи опосередковано. А сьогодні – не лише працювати за мізерну винагороду, а і проливати кров та класти життя на війні.

Питання, хто насправді керує Україною, сьогодні є актуальним як ніколи. Дієздатність найвищих посадових осіб вимагає обов’язкового громадського посвідчення. Оскільки, немає жодних логічних пояснень, чому один президент починає раптом повторювати всі провальні кроки свого попередника, сумна доля якого не може бути прикладом для наслідування.

Жоден із правлячих українських режимів так і не навчився говорити народу правду та по-справжньому спиратися на народ, приймаючи ті чи інші державницькі рішення. Замість цього вони продовжують слугувати ширмами для ОЗФ, виконувати рішення «сходняків», скидатися в «общак» та «мочити» супротивників.

Позбавитися від кримінальних метастаз на рівні суспільства в цілому вкрай важко. Лише беззаперечна чесність, вірність ідеологічним принципам та віра в них дає можливість ставити інтереси держави перед власними, сили витерпіти випробування, мужність брати на себе відповідальність та наснагу вести за собою інших. Якщо цього всього немає, шахова партія витонченого політичного двобою перетворюється на гру в Чапаєва, а мрії про Нобелівську Премію миру на усвідомлення невідворотності прес-конференції з Ростову-на-Дону.