Актуально:      Фронтовий щоденник     

Нинішні можновладці є заробітчанами


Василь Рубчук – керівник НР «Державницька ініціатива Яроша» м.Нововолинськ.

Генеральний директор ТзОВ «Імперія жирів» Василь Олександрович Рубчук – знана у місті, регіоні і в державі людина. Він очолював холдинги, де працювали тисячі людей, керував банківським установами на різних рівнях. Свого часу виїздив з Нововолинська, бо цього вимагала виробнича діяльність. А зараз створив у місті більше ста робочих місць. Продукція під торговою маркою «Маселко» з брендом Нововолинська знайома споживачам не тільки України, але й країн Європи.

Наша бесіда із Василем Олександровичем, як з громадським діячем, очільником міської організації «Державницька ініціатива Яроша». Бо він не стоїть осторонь державницьких процесів в Україні, і його патріотизм не показний, а реальний, - він є учасником двох Майданів.

- Василю Олександровичу, народ два рази виходив на Майдан і два рази він є обманутим. У чому причина?

- Відповідь несподівана, але прогнозована. Винні ми самі. Ми ставимо над собою чиновника, який повинен на певному рівні вирішувати ті чи інші економічні, політичні, соціальні проблеми нації, держави. Давайте трішки заглибимося у структуру побудови державного апарату: на сільському, міському, районному, обласному рівнях чиновника ми ще досягаємо, і він звертає на нас увагу. Особливо, у перші місяці після революції.

Людина повинна чогось боятися. Коли чиновник перестає нас боятися, отоді наступає страшний момент. Метастазами розростається корупція, чомусь виникає лакейське ставлення до начальників управлінь, відділів. Бо ніби від нього залежить видача довідки, оформлення субсидії… Цьому можна покласти край дуже просто: активною громадською позицією більшості. Але цю активність ми в силу своєї української лінькуватості, довірливості швидко втрачаємо. І маємо над собою клан високопосадовців, особливо на державному рівні. Маю на увазі Печерські пагорби, Кабмін, Верховну Раду, міністерства.

По своїй професійній діяльності мені доводиться спілкуватися із грузинами. Вони були в захопленні від діяльності Саакашвілі у його першій каденції. Згодом, поступово біля нього сформувалося коло улесливих людей, які неправдивою інформацією, солодкими словами про його винятковість, важливість для Грузії, європейського і світового співтовариства «збили» з правильної дороги. Людина відірвалась від реального життя. А в Україні таких випадків сотні.

На Заході Меркель, Оланд чи в Америці Обама бояться свого виборця, реагують на соті процента падіння своїх рейтингів. Ось візьміть для прикладу референдум у Британії по виходу з ЄС. Проголосували за вихід люди старшого покоління, і перевага незначна, - а Прем’єр-міністр вже через три місяці йде у відставку. Але має план виходу держави з цієї кризової ситуації.

- У нас все до навпаки...

- Не буду тут оригінальним: нинішні, як і попередні, керманичі держави – вихідці з оточення Леоніда Кучми. Вони сприйняли його ідеологію, його підходи до керування державою. І навіть пішли далі.

Я довгий час працював у банківській сфері, очолював холдинги, де працювали тисячі людей, що таке офшор знаю достеменно. Це уникнення оподаткування у рідній державі. Все. Крапка. Так які ж патріоти вони, коли все переганяють у ці зливні фінансові смердючі ями? Нема в них патріотизму на генному рівні, як це є у мільйонів українців!

У Сергія Байдовського, наприклад. Цей хлопчина знав, за що він іде на Майдан, щось спрацювало у його українському генному коді: я - влада в моїй країні, і несу повну відповідальність за Україну, майбутнє дітей, онуків.

Я є учасником двох Майданів. Із розчаруванням констатую давно відому істину: революції роблять романтики, а користуються… У нас патріоти кажуть : «Україна – це моя країна». А чи чули ви з вуст керманичів такий вислів? Не напружуйте думку – не чули. Вони мовлять – «ця країна», «у цій країні» і так почав говорити першим В.Ющенко. Для них це - «ця країна». Для народу - «моя країна», «моя Україна».

Вони тут лише збагачуються, вони тут не живуть, не живуть тут їхні сім’ї, їх діти тут не навчаються і вони тут не лікуються. Вони живуть в своїх палацах чи замках, в інших країнах, але промовляють, що вони влада. Це суто несправедливо, бо ми їм делегували тільки владні повноваження. Ось така ніби дрібничка, яку ми не можемо усвідомити впродовж, ну хоча б останніх 25 років.

Як це все просто: я – влада. Якщо я - влада, то я несу відповідальність за свою країну. Істина і парадокс ситуації в Україні у тому, що чиновники називають себе владою, але не несуть відповідальності за свої дії, а народ, який по Конституції – джерело влади, а по суті в це не вірить, несе на собі весь тягар наслідків непрофесійної, корупційної, злочинної діяльності чиновників. І хто це усвідомить, зрозуміє - почне діяти по-іншому. І тоді в нього, як я вже говорив, на генному рівні все більше і більше пробуджується патріотичний код нації.

Я – оптиміст, вірю в світле майбутнє України. Але щоб так сталося, ми всі - український народ - маємо вірити в себе і робити свою країну, жорстко контролюючи чиновників. Треба піднімати голову вище і вище. Оцінювати, аналізувати і працювати. Пам’ятаймо про відповідальність сьогоднішнього покоління : яку країну ми залишимо своїм дітям, чи не соромно буде передавати їм цей хаос, ці безчинства чиновників, безправ’я народу?

Нинішні можновладці є заробітчанами. А потрібно, щоб були працівниками, найнятими нами для функціонування державного апарату.

Ваші рецепти для того, щоб держава різко перейшла на проєвропейські рейки.

• Будь ласка!

Рецепти виходу із кризи швидко :

ВИБОРИ:
• Пропорційна система з відкритими списками.
• Політичні партії фінансуються прозоро, бажано з бюджету.
• Ще років десять, чим більше виборів, тим краще.
• Максимально простий для реалізації народом Закон про Референдум.
• Закон про імпічмент Президента.
• Депутатом будь-якого рівня одна людина не може бути більше двох термінів підряд.
• На десять років участь у виборах може приймати той, хто офіційно працює і платить податки та навчається в Україні.

ЕКОНОМІКА:
• Підняти розмір пенсій та мінімальної заробітної плати поетапно за 2 роки, в три рази з їх індексацією.
• Національний банк відповідає за створення ефективного фінансового ринку.
• Податок для підприємств – єдиний податок з обороту.
• Кардинальне покращення інвестиційного клімату в Україні.
• Скорочення чиновницького апарату в десять разів.
• Єдиний центр управління і відповідальності – Кабінет Міністрів.

Рецепти шокуючі. Можливо, для багатьох не зрозумілі.

Повернусь до британського референдуму, хоча він нам і не дуже потрібен, бо у нас своїх проблем з головою. Старше покоління проголосувало за вихід з ЄС, бо їм тоді було ліпше. Молодь, середній клас цього не хочуть. Я б у нашій державі заборонив на десять років брати участь у виборах пенсіонерам, а вони - найактивніша частина виборців. Проводжу аналогію з британськими пенсіонерами і … працівниками бюджетних установ. Бюджетник залежить від вказівки керівника, якому вказівку дає можновладець. Ось таким чином у нас і формується великий комплекс проблем, які важко побороти після виборів.

А хто ж повинен голосувати на виборах Президента, чи за депутатів у Верховну раду чи до місцевих рад? Всі інші – активні, вимогливі, небайдужі члени суспільства, молодь, представники малого і середнього бізнесу, робітники, працівники сільського господарства, всі, хто формує бюджет.

Країні потрібен спокій. Люди спокійні, коли вони впевнені в завтрашньому дні. Народ – основний інвестор своєї країни. Народ не тримає свої кошти в «офшорах», а несе їх у банки. Банки інвестують у виробництво. Так стабілізується фінансова система країни.

Пенсії і мінімальні зарплати необхідно збільшити в рази. Зросте споживчий попит, інтенсивніше запрацює економіка, буде більше податків. Де взяти гроші ? Потрібно заборонити красти. Крім нас цього ніхто не зробить. Чиновників все влаштовує і їм так добре. Погано народу – погано владі, бо народ джерело влади. Якщо ми влада - а так воно і є - давайте поставимо з голови на ноги.

Я пригадую момент, коли у складі робочої групи ми приїхали в Канаду вивчати тамтешню банківську систему, коли формували наш Національний банк. Митник запитав:

- За чиї кошти ви приїхали ?

- Напевно, канадського уряду, - відповіли.

- Ні, канадський уряд грошей не має. Ви приїхали на кошт канадських платників податків, - відповів канадський митник.

Отож, процвітає та держава, де поважною особою є платник податків. У нас же знову все геть навпаки. Процвітає та держава, де є творці економічних див, де є вільне життя і спілкування, і де таких творців все більше і більше. Тому я є непереборним оптимістом. Наша країна надзвичайно багата І ми будемо багаті, коли створимо активно творче громадське суспільство.

Інтерв’ю вів Ігор Лісовий